ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ФАХІВЦЯМИ ПРОФЕСІЙ ТИПУ

«ЛЮДИНА - ЛЮДИНА»

Ю.В. СЕРЬОГІН

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Зважаючи на постійне підвищення значущості професій типу «людина-людина», особливу цінність набувають дослідження, які, з одного боку, спрямовані на вивчення ролі й впливу особистісного змісту, мотивів, значеннєвих диспозицій, конструктів, особистісних і багатьох інших проявів свідомості на саморегуляцію фахівцями цього типу професій своїх психічних станів. З іншого – на вивчення характеру співвідношення різних психічних станів, які в процесі діяльності найчастіше виникають у фахівців професій типу «людина-людина». Саме такий підхід до пізнання характеру співвідношення між свідомістю та станами й, зокрема, між значеннєвою організацією свідомості й психічними станами, дозволив би виявити й пояснити механізми значеннєвого регулювання станів, у тому числі й механізми виникнення станів певної якості, знаку, тривалості, їх перебудову й багато іншого.

Зважаючи на це, основною метою наших досліджень стало визначення особливостей впливу мотивації й особистісного смислу, а також значеннєвих структур свідомості на саморегуляцію фахівцями професій типу «людина-людина» своїх психічних станів. В них взяли участь студенти економічного факультету Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С.Я. Дем’янчука (м. Рівне) та фахівці Київського та Рівненського відділень «Промінвестбанку».

Вплив мотивації та особистісного смислу на саморегуляцію

психічних станів

Починаючи емпіричне вивчення впливу значеннєвих структур свідомості на процеси саморегуляції психічних станів фахівців професій типу «людина-людина», ми виходили з припущення, що різноманіття психічних станів залежить від значеннєвої організації свідомості суб'єкта. Більше того, зовсім не виключено, що саме значеннєва система свідомості і є тим функціональним утворенням, яке опосередковує вплив на суб'єкта різноманітних факторів буття. Причому, як характер актуалізації окремих значеннєвих функцій у тих або інших життєвих ситуаціях, так і їх комбінації й взаємини в значеннєвій системі суб'єкта опосередкування, що виникають у процесі опосередкування останнім ситуаційних впливів, знаходять своє безпосереднє і яскраве відображення в різноманітності станів його психіки. Цей факт, зокрема, переконливо показує, що процес виборчої значеннєвої регуляція психічних станів виявляє себе, як правило, активізацією станів певного знака: позитивних, негативних або нейтральних. Причому останні об'єктивно проявляють себе в тривалості, напруженості або повній розслабленості суб'єкта, чим, у свою чергу, зумовлюють вибір останнім способів і прийомів саморегуляції. У цілому ж ці залежності, з одного боку, знаходять своє яскраве відображення в процесах формування людиною стійких і, одночасно, легко керованих прийомів значеннєвої регуляції своїх станів. З іншого, служать переконливим свідченням того факту, що процес саморегуляції усвідомлюється людиною й пов'язаний з активністю її свідомості.

У теж час, цілком очевидно, що саморегуляція малоефективна або, навіть, зовсім не ефективна при відсутності в людини відповідної мотивації й особистісного смислу. А це, у свою чергу, може означати, що процес усвідомленої регуляції станів несе на собі відбиток її особистісної значимості для суб'єкта: «значення для мене» і задається, очевидно, цільовими структурами значеннєвих утворень, що представляють собою єдність афективних і когнітивних компонентів. Інакше кажучи, у своїй основі процес саморегуляції припускає перебудову значеннєвих утворень, умовою реалізації яких є їхня усвідомленість. Отже, ми можемо припустити, що саме усвідомлені значеннєві утворення й лежать в основі тих механізмів саморегуляції, які безпосередньо впливаючи на довільні зміни значеннєвої спрямованості свідомості суб'єкта, служать йому як засобами контролю його безпосередніх спонукань, так і засобами оцінки й корекції його дій і вчинків [1]. Не менш очевидним є й той факт, що процеси саморегуляції людиною своїх психічних станів можливі й ефективні лише тоді, коли вони мають для неї цілком конкретний зміст. Процес саморегуляції, пов'язаний з формуванням нової значеннєвої системи, реалізується цілим рядом механізмів, які задають і визначають загальні принципи співвіднесення мотивів і змістів, мотивів і цілей у структурі мотиваційної сфери. Так, наприклад, у ситуації, що супроводжується «смугою невдач» саморегуляція спрямована, як правило, на перетворення найбільш загальних значеннєвих структур, формування нових провідних цінностей, що становлять основу цілісної життєдіяльності людини. При цьому, значеннєве зв'язування виступає як один з механізмів, що забезпечують значеннєву перебудову. У цьому ж ключі дія значеннєвого зв'язування в моменти непростих життєвих ситуацій і переживань служить людині тим інструментом, який допомагає їй сформувати в собі нову – більш гнучку значеннєву систему. Причому таку, яка в змозі не тільки забезпечити їй переосмислення життєвих цінностей, але й сприяти цілеспрямованим, активним діям, що несуть у собі яскраво емоційно зафарбований та позитивно заряджений зміст.

У цілому, цю особливу внутрішню роботу людської свідомості, слід охарактеризувати як дію значеннєвого зв'язування. У свою чергу, у динамічному аспекті результатом цієї роботи є виникнення нових спонукань, які одержують «енергетичний заряд» за допомогою зв'язування нового змісту з мотиваційно-значеневою сферою особистості [2].

Усвідомлення життєвих смислів досягається людиною за рахунок їх втілення в системі конкретних значень і описується як процес вербалізації, який являє собою відновлення смислу в значимій мотиваційній обумовленості. Саме тому процес саморегуляції, умовою якого є усвідомлення й зміна значеннєвих утворень, припускає наявність сформованої системи значень.

Особистісний смисл та способи саморегуляції психічних станів

У наших дослідженнях, метою яких було вивчення впливу особистісного смислу на саморегуляцію психічних станів, у якості базової була обрана методика семантичного диференціалу Ч. Осгуда. На її основі нами вимірювалися саморегуляція й гетерорегуляція трьох типових психічних станів: лінь, депресія та агресія. В дослідженнях взяли участь 60 студентів III та IV курсів.

Приступаючи до досліджень, ми виходили із того, що в експериментальній психосемантиці сам суб'єкт виступає носієм значеннєвого, семантичного простору; кожній людині ставиться у відповідність простір смислів.

Психосемантичне дослідження дозволяє розкрити смисл лише в тому випадку, якщо ми звертаємося до онтологічного плану аналізу й враховуємо місце досліджуваних об'єктів у системі життєвих відносин досліджуваних [3].

В результаті обробки середньо групових матриць відстаней (подібності) способів регуляції, нами були виділені факторні структури й визначені навантаження за факторами для кожного способу регулювання. Також експеримент виявив високу внутрішньо групову узгодженість даних, завдячуючи яким результати середньо групової матриці можуть репрезентувати всю вибірку в цілому.

Слід також підкреслити, що вибрані нами фактори, виявилися незалежними (ортогональними). Крім того аналіз отриманих нами результатів показав, що досліджувані, як правило, для подолання ліні актуалізують у собі почуття відповідальності, яке й спонукає їх подолати цей стан.

До інших, не менш типових, але скоріше додаткових, другорядних способів саморегуляції, слід віднести самонавіювання, спілкування й музику. Причому, з них дві останніх безпосередньо відносяться до способів гетерорегуляції.

Далі спробуємо визначити, які фактори – категорії особистісного смислу безпосередньо пов'язані з вище названими способами регуляції ліні. Розглянемо дані факторного аналізу такої якості як відповідальність у семантичному просторі особистісного смислу (таблиця 1).

Як випливає з наведених у таблиці даних, за факторними навантаженнями провідним є фактор «оцінка», який представлено шістьма шкалами.

Таблиця 1. Факторні навантаження відповідальності у семантичному

просторі особистісного смислу

Фактор 1 «оцінка»	Фактор 2 «складність»	Фактор 3 «комфортність»
• рідний - чужий (0,59) • злий - добрий (-0,69) • улюблений - ненависний (0,62) • дурний - розумний (-0,85) • гострий - тупий (0,61) • чистий - брудний (0,64)	• темний - світлий (-0,77) • активний - пасивний (0,64) • поганий - гарний (0,60)	• легкий – важкий (0,68) • слабкий – сильний (0,65) • хаотичний - упорядкований (-0,66) • гладкий – шорсткий (0,77)

Таким чином, фактори оцінка, складність і комфортність категоріальної структури свідомості, що обумовлюють особистісний смисл у виборі суб'єкта, лежать у основі актуалізації почуття відповідальності як регулятора стану ліні.

Розгляд особливостей актуалізації почуття відповідальності для подолання стану ліні в семантичному просторі, де фактори «оцінка» і «складність» виступають координатними осями показав, що найбільша кількість координатних точок (семантичних інваріантів) перебуває на позитивному полюсі, тобто збільшення значень фактора «складність» і фактора «оцінка» приводять до актуалізації почуття відповідальності й, відповідно, до зміни стану. Актуалізація відповідальності також відбувається: зі збільшенням значення фактора «оцінка» і зниженням значення фактора «складності»; при підвищенні значень факторів «складність» і «комфортність», а також у випадку низьких характеристик цих факторів. На почуття відповідальності можуть впливати низькі значення «складності» при високих значеннях «комфортності», низькі значення «комфортності» і позитивні значення «складності».

Отже, як випливає з представлених даних, актуалізація почуття відповідальності в подоланні ліні залежить від високих і позитивних оцінок факторів «оцінка» і «комфортність», але може мати місце й при низьких і середніх значеннях цих факторів. В той же час результати кластерного аналізу дозволяють відзначити найбільш високу значимість шкали «гарячий - холодний», пов'язаної із другим за величиною кластером, у семантичний простір якого входять шкали, що мають навантаження «оцінка» і «сила». Сюди відносяться інваріанти «противний - приємний», «простій - складний», які в семантичному просторі, у свою чергу, утворюють сполучну ланку із третім кластером. Очевидно, даний кластер відбиває спрямованість людини на подолання стану ліні й пов'язаних із цим відчуттів: «противний - приємний», «хаотичний - упорядкований», «простій - складний», «поганий - гарний», «слабкий - сильний» і т.д. і служить своєрідним першим кроком до перехідного стану. Наступні два кластери включають у свій семантичний простір наступні інваріанти:

1 - «м'який - твердий», «злий - добрий», «вологий - сухий»;

2 - «швидкий - повільний», «великий - маленький», «дорогий - дешевий», «рідний - чужий», «активний - пасивний», «чистий - брудний», «життєрадісний - сумовитий», «радісний - сумний», «гладкий - шорсткий».

При аналізі отриманих даних необхідно виділити такі шкали, як «швидкий - повільний», «великий - маленький», «злий - добрий». Дані антоніми утворюють своєрідний «кістяк», що обумовлює перехід від стану ліні до не ліні.

Даний «кістяк» є не чим іншим, як спробою людини досягти рівноважного стану без особливих зусиль над собою.

Значеннєвим інваріантом перерахованих шкал, що визначають інтерпретацію цього кластера, на наш погляд, виступає констатація відсутності цілеспрямованої активності в семантичному просторі. Відповідальність, у цьому випадку як спосіб саморегуляції, спонукає до переходу від «ліні» до активності «неліні». Розглянемо ще один зі способів саморегуляції – самонавіювання.

Самонавіювання як спосіб саморегуляції стану «ліні»

У семантичному просторі особистісного смислу, в результаті аналізу експериментальних даних нами, були виділені три фактора: «звичайність», «упорядкованість», «оцінка», які обумовлюють вибір самонавіювання, як способу саморегуляції.

Однак, не розглядаючи всі позиції способу самонавіювання в координатних точках семантичного простору особистісного смислу, звернемося, у якості ілюстрації, тільки до тих з них, у яких координатними осями виступають фактори «звичайність» і «упорядкованість» (Рис. 2.6).

Рис. 2.6. Розташування самонавіювання в семантичному просторі

особистісного смислу при впливі факторів «звичайність» і

«упорядкованість» у регуляції психічного стану «лінь»

З вищенаведеного рисунку видно, що найбільше число координатних точок спостерігається в правій верхній площині семантичного простору (позитивна площина), причому їх факторне навантаження практично однакове, тобто при високих значеннях даних факторів найчастіше використається такий спосіб регуляції як самонавіювання. Хоча останній має місце й при низьких значеннях даних факторів – категорій особистісного смислу.

Примітно, що в першому випадку (актуалізація почуття відповідальності) досліджувані часто використовували шкалу «поганий - гарний», абсолютно не вдаючись до неї в цьому випадку. Іншими словами, визначення себе як «поганого - гарного» або способи регуляції в контексті «погано - добре», при самонавіюванні не використовуються. Можливо, це пов'язане з тим, що відповідальність має на увазі певне, іноді негативне, ставлення людини до когось або чогось, перед ким або перед чим вона почуває свій борг або свою провину.

За результатами кластерного аналізу виділено чотири кластери: до першого відносяться антоніми, що є складовими першого фактора при факторно-аналітичному рішенні: «активний - пасивний», «швидкий - повільний», «гарячий - холодний», «гострий - тупий», «рідний - чужий», «чистий - брудний». До другого кластера відносяться: «улюблений - ненависний», «свіжий - гнилий», «радісний - сумний», «життєрадісний - сумовитий». Загальним показником, що об'єднує ці шкали, служить оцінка життєвої ситуації, у якій особистісний смисл, що носить негативний характер, є регулятором станів.

До третього кластера відносяться: «гладкий - шорсткий», «простій - складний», «дорогий - дешевий», «хаотичний - упорядкований», «великий - маленький». Четвертий кластер: «вологий - сухий», «розслаблений - напружений», «дурний - розумний», «злий - добрий», «темний - світлий», «противний - приємний», «м'який - твердий». Кластери утворюють два блоки, границями яких є параметри семантичного простору «слабкий - сильний» і «простій - складний». Вершиною одного блока кластерів є інваріант «розслаблений - напружений», який поєднує блок з інваріантів «дурний – розумний» і «слабкий – сильний»; та інший блок, що поєднує інваріанти «гладкий – шорсткий» і «простій – складний» з іншими інваріантами. З'єднує блоки між собою інваріант «вологий - сухий». На наш погляд, саме цей інваріант відображає фізіологічний стан суб'єкта й включеність симпатичного або парасимпатичного тонусу його вегетативної нервової системи. Самонавіювання змінює це співвідношення убік підвищення активності симпатичного тонусу, психічної активності і, в цілому, зменшує відповідно прояв стану ліні суб'єкта. Розглянемо способи регуляції ліні ззовні (гетерорегуляція), серед яких досліджувані виділили в якості типових такі способи як спілкування й прослуховування музичних творів.

Спілкування як спосіб саморегуляції стану «ліні»

За результатами факторного аналізу способу саморегуляції психічного стану «ліні» через спілкування, виділені три фактори:

фактор 1 містить 6 шкал: поганий - гарний (-0,85); великий - маленький (0,94); темний - світлий (-0,94); активний - пасивний (0,87); свіжий - гнилий (0,94); життєрадісний - сумовитий (0,66); виходячи зі смислу виділених шкал, цей фактор можна назвати «комфортність»; фактор 2 складається з 4-х шкал: хаотичний - упорядкований (0,92), рідний - чужий (0,78), м'який - твердий (0,79), улюблений - ненависний (0,87); цей фактор можна назвати «упорядкованість»; фактор 3 містить 6 шкал: дорогий - дешевий (0,89), швидкий - повільний (0,73), злий - добрий (-0,89), дурний - розумний (-0,74), чистий - брудний (0,74); цей фактор дістав назву «оцінка».

Розглянемо розташування спілкування в координатах семантичного простору особистісного смислу. У якості ілюстрації звернемося до семантичного простору, де факторами-категоріями є «оцінка» і «упорядкованість». Визначено, що через підвищення значення «оцінки», незалежно від показників високої або низької «упорядкованості», у досліджуваних актуалізується спілкування як спосіб регуляції стану ліні. За результатами кластерного аналізу виділено 2 великих блока кластерів. Кожний блок об'єднується узагальнюючим кластером: у першому блоці таким є інваріанти «злий – добрий» і «слабкий – сильний»; у другому таким інтегратором є інваріанти «великий – маленький» і «легкий – важкий». Обидва блока з'єднуються через кластери-інваріанти «хаотичний – упорядкований» і «гарячий – холодний». Кластер «вологий – сухий» поєднує всі інваріанти особистісного смислу.

Результати кластерного аналізу підтверджують дані факторного: так, зокрема, кластери-інтегратори відображають фактори оцінки, комфортності й упорядкованості, що входять у категоріальні структури свідомості й визначають вибір спілкування як спосіб регуляції «ліні». Об'єднуючий інваріант «вологий – сухий», з одного боку, пов'язаний з комфортністю суб'єкта, а з іншого – зі станами вегетативної нервової системи і їх змінами в ході регуляторного процесу.

Прослуховування музики як спосіб саморегуляції стану «ліні»

Розглянемо особливості факторів-категорій, що обумовлюють вибір прослуховування музики як способу регуляції стану лінь. Семантичний аналіз дозволив виділити наступні фактори: «оцінка», «сила» і «звичайність». У семантичному просторі особистісного смислу, де виділені фактори є координатними осями, найбільша згуртованість точок спостерігається в полярних областях семантичного простору. Це свідчить про те, що при високому значенні фактора «оцінка» і при одночасному зменшенні фактора «сила» вибір прослуховування музики як способу регуляції є ефективним.

Прослуховування музики як способу регуляції ліні в комбінації з факторами «сила» і «звичайність» має місце у випадку низьких значень «сили» і високих значень «звичайності», при високих значеннях «сили» і низьких значеннях «звичайності», а також при високих значеннях «сили» і «звичайності». І тільки при низьких значеннях цих факторів прослуховування музики не актуалізується. При високих значеннях фактора «оцінка» і як низьких, так і високих значеннях фактора «звичайність», спосіб регуляції прослуховування музики актуалізується. Причому дія останнього при регуляції стану ліні відбувається досить специфічно: у людини виникає потреба в інтерпретації антонімів, які входять у семантичний простір саморегуляції. Як наслідок, все що приємно (або неприємно) людині в даному стані, виражається за допомогою цілком абстрактних понять, абстрагованих на рівні свідомості в оцінний критерій – визначений семантичний інваріант. Підводячи підсумки результатів дослідження впливу особистісного смислу на регуляцію стану ліні, зведемо всі фактори-категорії до єдиної таблиці 2. Виокремленні фактори-категорії свідомості опосередковано через особистісний смисл впливають на вибір і виявлення способів саморегуляції при переході від «ліні» до «не ліні». Їх комбінації обумовлюють ефективність прийомів саморегуляції стану «ліні».

Таблиця 2. Категоріальні фактори особистісного смислу, які

зумовлюють вибір способів регуляції стану «ліні»

Способи регуляції	1 фактор	2 фактор	3 фактор
Актуалізація почуття відповідальності	Оцінка	Складність	Комфортність
Самонавіювання	Звичайність	Упорядкованість	Оцінка
Спілкування	Комфортність	Упорядкованість	Оцінка
Прослуховування музики	Оцінка	Сила	Звичайність

Також нами були розглянуті ще два негативних стани: депресія й агресія. Результати дослідження показали, що на вибір способів саморегуляції стану «депресія» впливають наступні фактори - категорії: «оцінка», «упорядкованість», «пасивність», «комфортність», «реальність». Причому, найбільш вагомими в цьому випадку є перші три фактори. На вибір способів саморегуляції стану «агресія» впливають фактори-категорії «сила», «активність», «комфортність». При зменшенні значень перших двох факторів відбувається збільшення значень останнього, і навпаки.

Таким чином нами встановлено, що виявлення, вибір і актуалізація способів саморегуляції станів, залежать від особистісного смислу, що входить у структуру значеннєвої організації свідомості людини. В свою чергу, глибинні фактори-категорії особистісного смислу, такі як «оцінка», «комфортність» і «сила» – є найбільш значущими в обумовлюванні певного набору способів регуляції. Разом з тим, доведено, що існує специфіка факторів-категорій, притаманних кожному способу регуляції, в той час як поділ способів на само- і гетерорегуляцію виявився несуттєвим. Саме тому проведені дослідження будуть неповними, якщо поза увагою залишити вплив смислових структур свідомості людини на саморегуляцію притаманних їй психічних станів.

Вплив значеннєвих структур свідомості на

саморегуляцію психічних станів

Починаючи експериментальні дослідження, ми виходили з припущення, що велика різноманітність психічних станів суб'єкта, у першу чергу, пов'язана зі значеннєвою організацією його свідомості. Саме останні, на наш погляд, і є тою важливою ланкою в механізмах свідомості, завдяки яким опосередковуються впливи різноманітних факторів буття суб'єкта. Причому, саме ступінь актуалізації окремих значеннєвих структур свідомості в тих або інших ситуаціях буття, так само як і їхні комбінації й взаємини в значеннєвій системі в процесі опосередкування ситуаційних впливів, знаходять своє яскраве відображення в різноманітті психічних станів. На наш погляд, саме значеннєва регуляція психічних станів може виявити себе в актуалізації станів певного знаку (позитивних або негативних), якості, тривалості, а також в обумовленості вибору способів і прийомів саморегуляції. Саме тому, відбиття цих залежностей знаходить, очевидно, своє безпосереднє відображення у формуванні в суб'єкта стійкої індивідуальної системи значеннєвої регуляції станів. Виходячи з цього, метою досліджень стала спроба встановлення залежності між значеннєвими установками свідомості й саморегуляцією психічних станів.

Досліджуваними першої вибірки стали 30 студентів віком від 18 до 22 років (14 чоловічої та 16 жіночої статі). До другої вибірки ввійшли фахівці банку віком від 28 до 60 років (11 чоловіків та 19 жінок). Участь у дослідженнях була суто добровільною і, за процедурою, вони проводились з кожним окремо. Природно, що досліджувані кожної вибірки суттєво розрізнялися не тільки за віком та змістом діяльності, але й вмінням регулювати свої психічні стани. Зі студентами нами досліджувалися ситуації їх повсякденної навчальної діяльності, які є обов’язковими складовими навчального процесу, наприклад, такі як лекції і іспити. У колективі фахівців розглядалися ситуації повсякденної трудової діяльності працівників банку, включаючи і конфліктні ситуації. В обох вибірках, вивчалися способи й прийоми саморегуляції, які застосовуються для стабілізації, нормалізації й підтримки «потрібних» для діяльності психічних станів.

Для вивчення і аналізу психічних станів та способів їх регуляції досліджуваними використовувались розроблені нами опитувальники, зміст яких був спрямований як на аналіз психічних станів, так і способів і прийомів їх саморегуляції в 4-х характерних ситуаціях: для «студентів» – лекція та іспит; для «фахівців» – повсякденна трудова діяльність та конфлікти на роботі.

При виборі вихідних ситуацій для опитувальника, ми керувалися тим, що психічні стани за таких параметрами як частота та напруженість, діляться на дві полярні групи: на одному полюсі – типові стани, що стали звичними і день у день повторюваними. До них ми віднесли ситуації повсякденної навчальної й трудової діяльності. Саме вони характеризуються відносно оптимальним рівнем напруженості й пов'язані із ритмом життєдіяльності особистості, що склався. Ці ситуації супроводжуються типовими психічними станами, які можна розглядати як «точку відліку» стосовно психічних станів з мінливою інтенсивністю. В таких випадках саморегуляція спрямована, як правило, на підтримку оптимального психічного стану. До другої групи відносяться виняткові, граничні, нерідко несподівані стани. Вони можуть бути пов'язані як з яскраво вираженими позитивними, так і з різко вираженими негативними подіями, з важкими, часом екстремальними умовами, відповідно, як в навчальній так і в повсякденній професійній діяльності.

В опитувальнику, у якості подій подібного роду, взяті ситуації іспиту й конфлікту на роботі. Як правило, стани, що офарблюють такі ситуації, супроводжуються високою напругою або перенапругою природного плину психічних процесів. Вони можуть призводити як до неузгодженості й деструктурування існуючих систем психічної діяльності, так і до їхньої високої мобілізації. Саме тоді ці стани виявляють себе як підстави кульмінаційних форм для їх здійснення. В той же час, вони короткочасні й залежні від факторів, що їх викликають. Однак, незважаючи на короткочасність, іноді вони помітно впливають на подальший розвиток особистості. Регуляція таких психічних станів має вже інші особливості й визначається модальністю стану. Якщо психічний стан суб'єкта переживається як комфортний, що не порушує звичного ритму життя, то його регуляція спрямована на збереження психічної діяльності, яка його супроводжує. І, навпаки, у випадку стану, що демобілізує діяльність суб'єкта, пов'язану, наприклад із конфліктним відношенням з оточенням та з самим собою, саморегуляція спрямована на блокування стану, його усунення й зміну.

Для вивчення значеннєвих установок нами була використана методика А. Грінвальда та М. Банаджи «Імпліцитно-асоціативний тест» (ІAT), яка являє собою один із різновидів спрямованого асоціативного експерименту, призначеного для дослідження імпліцитних - неусвідомлених відносин, установок і стереотипів. В ньому імпліцитні відносини розглядаються як дії або судження, які піддаються автоматичній (неусвідомленій) оцінці і являють собою внутрішні (інтроспективні) невизначені (або неточно визначені) сліди минулого досвіду, які викликають приємне (позитивне) або неприємне (негативне) почуття, думку або дію по відношенню до об'єктів. Беручи до уваги, що у людини більша частина значеннєвих структур – як глибинних особистісних утворень, не піддається усвідомленому контролю, то саме тому для досліджень нами й був використаний імпліцитно-асоціативний тест. Кожний експеримент із ІАТ виявляє ті антітюді, які досить міцно закріплені в нашій свідомості у вигляді зв'язаних відносин і ті, які можуть бути автоматично активовані за допомогою тесту.

В дослідженнях нами були використані бланковий і комп'ютерний варіанти ІАТ. Останній складався з 3 - 5 блоків, що включали 150 - 250 слів-стимулів, які неодноразово повторювалися в блоці й розташовувалися у випадковій послідовності. Завдання випробуваного полягало в тому, щоб з появою на екрані монітору стимулу якнайшвидше співвіднести його з одним із двох або чотирьох вихідних понять, які задавалися експериментатором. Подібним же чином був побудований й бланковий варіант методики. Найбільш складними для виконання виявилися завдання, в яких потрібно було співвіднести слова-стимули, які відносяться до різних і далеких друг від друга понять. Складність виконання завдань виявляла себе в затримці реакції, тобто відповіді (у милі секундах або секундах, як у бланковому варіанті), і в кількості помилок. Саме ці дані, збережені в пам'яті людини у вигляді асоціації між словами-стимулами і відбиваються в часі відповіді-асоціації.

У нашому експерименті вихідними поняттями були позитивні й негативні психічні стани й способи їх саморегуляції. Вибір психічних станів ґрунтувався на найбільшій виразності їх середніх значень. За підсумками опитування респондентів були відібрані 4 психічних стани з найбільшими середніми оцінками: активність (середня оцінка 9,3) і стрес (8,2) – для вибірки «фахівці»; спокій (8,3) і напруженість (9,4) – для вибірки «студенти». Прийоми й способи саморегуляції психічних станів були визначені на основі того ж принципу. Відповідно, для вибірки «фахівці» це були: сон (8,3) і пасивний відпочинок (8,0); для вибірки «студенти» – спілкування (8,5) і пасивний відпочинок (9,4). Бланковий варіант тесту складався з 4-х тестів по 5-ть завдань у кожному. У групі студентів, нами були отримані такі асоціативні пари: лекція – іспит, спокій – напруженість. До кожного поняття з асоціативної пари було підібрано по 30 простих однозначних слів-стимулів. У якості останніх були взяті складові семантичних полів даних вихідних понять, реконструйованих на основі результатів проведеного раніше опитування. Учасникам дослідження за певний час (20 секунд) потрібно було правильно виконати максимально можливу частину завдання. У третьому й у п'ятому завданнях кожного тесту для асоціювання були представлені відразу чотири вихідних поняття. Результати виконання саме цих завдань і надали нам інформацію про наявність або відсутність різниці в часі відповідей (перше, друге й четверте завдання були тренувальними, вони слугували лише для вироблення навички). У третьому й п'ятому завданнях давалися дві асоціативні пари, складні для асоціювання.

Потрібно відзначити, що різниця у виконанні третього й п'ятого завдань кожного тесту визначалася як імпліцитно-асоціативний ефект, або ефект ІAT, який залежить від ступеня легкості й труднощі асоціювання понять і стимулів. Іншими словами, якщо слова-стимули легше асоціюються з вихідними поняттями, то швидкість виконання більша й помилок при цьому буде значно менше. Очевидно, що чим важче слово-стимул асоціюється з вихідним поняттям, тим більше часу потрібно досліджуваному для виконання завдання й тем вище ймовірність того, що він припуститься помилки.

Процедура дослідження проходила таким чином. На початку експерименту випробувані відповідали на запитання анкети, метою якої було виявлення типових психічних станів і способів їх саморегуляції в певних ситуаціях їх життєдіяльності (у нашому випадку – навчальної й виробничої: повсякденної й напруженої). Далі були обрані найбільш типові стани й способи саморегуляції, виходячи з яких і був складений ІАТ-тест. Досліджуваний з 30-ти слів-стимулів повинен був за 20 секунд вибрати (розкидати) ті слова-стимули, які співвідносилися з вихідними поняттями, наприклад з лекцією чи іспитом у групі студентів. Надалі підраховувалася кількість помилок (результати співвідносилися із правильним варіантом відповіді). Ця кількість помилок і визначалася як величина ІАТ-ефекту. Більший ефект ІАТ говорить про більший асоціативний зв'язок або про більший вплив значеннєвих установок на психічний стан і пов'язаний з ним спосіб саморегуляції.

Визначено, що для студентів станами, які найчастіше зустрічаються для ситуації лекції є такі як: спокій, зацікавленість, нудьга, байдужність, стомлення, апатія. Ці психічні стани за своєю енергетичною складовою відносяться до станів з низкою й оптимальною психічною активністю. Тому в якості типових способів саморегуляції, спрямованих на такі стани, досліджуваними використовувалися наступні прийоми: спілкування, концентрація і переключення уваги, читання книг, журналів, а також фізична активність.

Інші результати простежуються в ситуації іспиту, де найбільш типовими виявилися стани підвищеної й зниженої психічної активності, такі як напруженість, хвилювання, стрес, непевність, страх. Перелічені стани отримали досить високі середні оцінки, так само як і способи їх саморегуляції, серед яких пасивний і активний відпочинки, неробство, спілкування, застосування психо-фарм препаратів, сон, вечірка і спорт. Типові психічні стани й способи саморегуляції ми об'єднали в асоціативні пари, які увійшли в модифікований варіант ІАТ-тесту. Після проведення експерименту підраховувалося, скільки слів-стимулів було проасоційовано (який % завдання був виконаний) і скільки помилок при цьому було допущено, також враховувалися статеві відмінності досліджуваних. Виходячи із цих даних, розраховувався ефект ІAT.

Найбільш інформативними й значущими є третє й п'яте завдання в кожному з тестів. Саме результати їх виконання й говорять про близькість або віддаленість вихідних концепцій і в остаточному підсумку відображають механізми функціонування особистісних смислів. Ефект ІAT може бути як позитивним, так і негативним. У нашому випадку ефект виявився позитивним, що свідчить про наявність зв'язків між асоційованими поняттями. Найменша кількість стимулів у вибірці «студенти» було проасоційовано в третьому завданні, тут же була зроблена найбільша кількість помилок. Очевидно, що вихідні асоціативні пари «іспит - спокій» і «лекція - напруженість» слабкіше за все виражені й закріплені у свідомості досліджуваних.

Позитивний ефект ІАТ у першому блоці, імовірно, свідчить про більші труднощі асоціювання ситуацій і станів «іспит - спокій» і «лекція - напруженість» у порівнянні з «іспит - напруженість», «лекція - спокій».

Позитивний, але незначний ІАТ-ефект у другому блоці дослідження, очевидно, є показником того, що на відміну від явної категоризації у свідомості людини таких понять, як «напруженість» і «відпочинок», категоризація понять «спокій» і «спілкування» не настільки очевидна. Слід також зазначити, що останні поняття викликали утруднення в доборі синонімів, особливо стан «спокою». «Спокій» є станом середнього рівня психічної активності, отже, у силу його відносно слабкої диференціації й категоризації у свідомості, асоціації з ним не є настільки значними. Невеликий ІАТ-ефект також пояснюється вибором у якості способів саморегуляції «спілкування» і «відпочинок», які важко протиставити один одному. Слід також зазначити статеві відмінності у виконанні тесту. Так, чоловіки виконували більшу кількість завдань, але з більшою кількістю помилок. У жінок кількість вірно виконаних завдань переважала, тому у них спостерігається і більший ефект ІAT.

Звернемо увагу й на той факт, що ефект ІАТ у двох блоках різний. Причому ця різниця досить велика. Можливо, це говорить про те, що такі зв'язки між ситуаціями й станами більш стійкі в значеннєвій структурі свідомості й тому більш диференційовані в порівнянні з асоціативними зв'язками між станами й способами саморегуляції.

У ході досліджень за участю вибірки «фахівці», ми дослідили дві ситуації, які є найбільш характерними для виробничої діяльності працівників банку: ситуації звичайної – повсякденної роботи й ситуації конфлікту. Перша, як правило, збалансована й зрівноважена. Друга – навпаки: домінують свідомо створені протиріччя, напруга, інші негативні стани, які, в свою чергу, дестабілізують стосунки і формують у сторін конфлікту стани з протилежними знаками. Так, в ході опитування, нами було зафіксовано, що найбільш типовими для повсякденної робочої діяльності фахівців банку, є наступні стани: активність, радість, бадьорість, зацікавленість. В якості способів саморегуляції й підтримки продуктивної робочої діяльності – спілкування, концентрація, перемикання уваги, сон. В ситуації конфліктів досліджувані відзначали такі характерні стани, як стрес, хвилювання, переживання, роздуми, непевність і навіть спокій. Найбільш типовим станом для ситуації конфлікту виявився стан стресу.

У якості прийомів саморегуляції в конфліктних ситуаціях, «фахівці» використовували відпочинок, причому – пасивний відпочинок. Слід зазначити, що цей же спосіб був найбільш поширеним і у «студентів».

Таким чином, нами було визначено дві асоціативні пари «ситуація - стан»: «робота - активність», «конфлікт - стрес»; і дві асоціативні пари «стан - спосіб саморегуляції»: «активність - сон», «стрес - відпочинок», які згодом були включені в ІAT тест.

Після проведення досліджень у вибірці «фахівців» також підраховувалася кількість проасоційованих слів-стимулів (відсоток виконання завдання) і кількість помилок, середня кількість правильна виконаних завдань. Розраховувався ефект ІAT. Виявилося, що найменшу кількість слів-стимулів проасоційовано в третьому завданні, тут же була допущена і досить велика кількість помилок. Це може говорити про те, що асоціативні пари «робота - стрес» і «конфлікт - активність» слабкіше за все виражені й закріплені у свідомості досліджуваних, тому вони важче асоціюються. У десятому завданні відсоток виконаних завдань найбільший, отже, такі поняття, як «стрес - сон», «активність - відпочинок», легше асоціюються один з одним і міцніше закріплені у свідомості.

Найбільша кількість вірно виконаних завдань і менша кількість помилок виявилася в останньому, десятому завданні. Отже, можна зробити висновок про більш легке й швидке асоціювання понять «стрес - сон», «активність - відпочинок». В двох завданнях ефект ІAT вийшов позитивним, що знову ж вказує на наявність асоціативних зв'язків між вихідними поняттями. Статеві відмінності виявилися такими, як і у вибірці «студентів»: чоловіки виконують більший відсоток завдання, допускаючи більшу кількість помилок, ніж жінки.

Висновки. В ході досліджень з вивчення відносин «ситуація - стан» виявлені імпліцитні асоціативні ефекти (ефекти ІAT), в основі яких знаходяться значеннєві установки. Отримані результати відображають механізми функціонування особистісних смислів і значеннєвих установок в обумовлюванні психічних станів: та або інша ситуація формує певне ставлення до неї. Ці сформовані відношення віддзеркалюють їх значимість для суб'єкта, що знаходить своє відображення у виникненні відповідного психічного стану й стійко пов'язаних з ним способів саморегуляції. Ці механізми дозволяють суб'єкту опосередковано (через свої асоціації й відносини) диференціювати ті або інші зв'язки ситуацій з певними станами й, відповідно, станів зі способами й методами їх саморегуляції. Наявність такого механізму значеннєвого опосередкування свідчить про постійні і відносно стійкі відносини у системі «ситуація - смисл - психічний стан», які, у свою чергу, розкривають глибинні стійкі зв'язки в даній системі. До цих відносин також «прикріплюються» відповідні способи саморегуляції. Закріпленню особистісних смислів у свідомості і їх перетворенню в стійкі значеннєві установки (що сформувалися стійкі відносини до певних ситуацій життєдіяльності) сприяє повторення ситуацій. Однак через різну оцінку однієї й тієї ж ситуації (різний смисл) при зміні обставин можуть актуалізуватися й різні стани.

Література.

1. Серьогін Ю.В. Експериментальні дослідження впливу значенневих структур свідомості на саморегуляцію психічних станів. / Ю.В. Серьогін // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. - Том. V: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. - Випуск 11. - К.: ДЦ «Інформ.-агенство», 2011. - С.149-160.

2. Мазур Е.С. Проблема смысловой регуляции в свете идей Л.С. Выготского / Е.С. Мазур // Вестник Московского ун-та. - Сер. 14. Психология. - 1983, №1. - С. 31-40.

3. Петренко В.Ф. Основы психосемантики. / В.Ф Петренко. - Смоленск, 1997. - 387 с.