Фізична культура і спорт /1. Проблеми,дослідження та пропозиції

Сироватко Зоя Вікторівна

Національний технічний університет України

Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою і спортом в умовах НТУУ «КПІ»

Питання про причини, механогенез, профілактику і лікування спортивних травм є досить актуальним, тим більше що спортивні травми, хоч у більшості випадків відносно легкі, трапляються ще досить часто і на деякий час виводять спортсменів з тренувального процесу, негативно впливають на їх загальну і спеціальну працездатність. Рівень спортивного травматизму нижчий від промислового, побутового та інших видів травматизму, але абсолютна кількість спортивних травм все ще велика.

У спеціальній науково-методичній літературі під спортивними травмами маються на увазі порушення нормальних анатомічних і функціональних співвідношень у певних органах і тканинах спортсмена, які настають в результаті діяння факторів зовнішнього середовища під час виконання різних спортивних вправ. Це можуть бути механічні, термічні, біологічні та інші фактори. Механічні фактори є домінуючими у спортивному травматизмі; вони спричиняють садини, ушиби, розтягнення, вивихи, переломи та ін.

У вищенаведеному визначенні спортивного травматизму говориться лише про екзогенні шкідливі фактори. Тепер поняття спортивної травми розглядається значно ширше; спортивні травми включають в себе і травми ендогенної природи, тобто такі, що виникають не в наслідок якоїсь раптової і надзвичайної зовнішньої сили, а внаслідок легких механічних часто повторюваних сил ( натягання, крутіння), які кінець кінцем спричиняють розтягнення і розриви м’язів, сухожилків та ін. Ці пошкодження і відносяться до травм ендогенної природи.

Отже, причиною мікротравм є легкі механічні діяння, результатом яких є ушкодженням тканини. Ці ушкодження незначні і майже не виявляються ні об’єктивно, ні суб’єктивно. Часто повторювана мікротравма викликає зміни, характерні для хронічного мікротравматичного ушкодження, яке супроводиться об’єктивними функціональними змінами та суб’єктивними скаргами спортсменами. Часто повторювані мікротравми прискорюють процес старіння тканини. Таким чином, зміни властиві хронічним мікро травматичним ушкодженням, є паталогічними, в той час, як зміни, що спостерігаються в тканинах внаслідок зношування їх, є результатом фізіологічного процесу.

На першу мікротравму нашаровуються дальші кільця нескінченного ланцюга процесів репарації з повторними реакціями – відповідями з боку центральної нервової системи. У спортсменів до цього приєднується максимальне напруження, скупчення продуктів обміну, вияви центральної і периферичної втоми та перетренованості.

Мікротравма не завжди діє безпосередньо на суглоб. Але оскільки м’язи і суглоб, м’язи і зв’язки, нерви тісно взаємозв’язані, то пошкодження одного з них впливає на весь суглобовий апарат. Малі ушкодження суглобів можуть впливати на будь – яку частину кінетичної системи, мікротравма виникає на основі повторних ушкоджень хрящів, суглобової порожнини, періосту, розтягнень зв'язок. Порушується пружність, але межа міцності не порушується. В розвитку процесу приймають участь також вищі центри нервової системи; розлади вегетативної нервової системи через порушення судин спричиняють зміни в сполучній тканині.

Під спортивною травмою звичайно розуміють одноразову, здебільшого легку травму або рідше хронічну спортивну мікротравму. Остання часто буває початком розвитку тяжкої травми.

Дуже важко визначити яка кількість і яких мікротравм веде до виникнення мікротравм; дуже важко також визначити межу між нешкідливим і травмуючим навантаженням для кісток і суглобів. Не всяка мікротравма і кінцевому підсумку веде до мікротравми. При дослідженні пошкоджень у людей, які довгий час займаються спортом, не виявлено таких значних мікроскопічних змін, які за інших рівних умов виявляються в людей, що не займаються спортом. Це можна пояснити функціональним пристосуванням організму.

Первинні ж, здебільшого легкі, одноразові травми є результатом недосконалої координації рухів, особливо при виконанні різких рухів. Іноді виникнення легких одноразових травм сприяє попереднє охолодження тканин (тому кожне тренування спортсменів починається з розминки).

Хронічні спортивні мікротравми підготовляють грунт, на якому іноді виникають значні зміни в структурі і функції кістково-суглобової системи, так, при мікропереломах окремих кісткових балок, що трапляються іноді в губчастих кістках і в епіфізах довгих трубчастих кісток, болю не буває. Це пояснюється відсутністю чутливих нервів у кісткомозгових частинах спонгіозиї. В зв’язку з відсутністю больового симптому, мікроперелом часто залишається непоміченим; спортсмен продовжує свої звичайні тренування, в зв’язку з чим репаративні процеси протікають в несприятливих умовах, а значить існує небезпека вторинного мікроперелому. По-скільки кісткова система в біомеханічному відношенні являє собою одне ціле, кумуляція окремих мікропереломів може привести до значних паталогічних змін у різних частинах кістково-суглобової системи.

Щодо локалізації, то майже половина всіх спортивних ушкоджень припадає на нижні кінцівки, зокрема на колінний і гомілковостопний суглоби. Третя частина спортивних ушкоджень припадає на верхні кінцівки, причому, на відміну від промислового травматизму, ушкодження кистей і пальців рук трапляються в три рази рідше. Одна шоста частина всіх спортивних ушкоджень припадає на хребет, обличчя, грудну клітину, поперек, голову, шию і дуже рідко – на живіт.

Щодо характеру спортивних травм, то одна третя частина їх – ушиби, друга третина – розтягнення і надриви зв'язок. І остання третина – переломи, вивихи, розтягнення м’язів, рани, садна, потертості, струси і ушиби мозку, відмороження, опіки, розтягнення сухожилля.

Спортивні травми найчастіше трапляються при зіскоках, приземленнях, поштовхах, зіткненнях, при різних особливих положеннях тіла та ін.

Щоб уникнути травмованості на заняттях з фізичного виховання , потрібно пояснювати студентам що треба добре розминати м’язи тіла і розігріватися на розминці.

Основні причини спортивного травматизму слідуючі: недостатня натренованість, тривала перерва в тренуванні, залишкові явища після якогось захворювання або травми, стомлення, перетренованість, невідповідний психічний стан.

Таким чином, профілактика травматизму є необхідною умовою ефективного навчально-тренувального процесу студентів-спортсменів, які займаються на відділеннях різних видів спорту в університеті.