Баранік Н.М.

старший викладач кафедри фінансів СНАУ

Основні важелі фінансово-економічного механіму використання природних ресурсів

Складовою ринкового середовища є фінансові (податкові) чинники. Вони, як правило, виступають в якості основних факторів ринкових відносин. Але і природні блага також є таким фактором. З’ясування їх взаємодії - надзвичайно актуальна проблема.

Сутність фінансово-грошових потоків значною мірою розкривається через систему плати за використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища, фінансових санкцій, дотацій тощо. Впровадження екологічних платежів - це фактично вилучення рентної плати, тобто доходу, який утворюється від використання властивостей природних ресурсів у виробничому процесі.

У ринкових умовах економічні механізми розробляються і впроваджуються з метою сприяння конкуренції між екологічно сприятливими та екологічно несприятливими підприємствами, зокрема, через позбавлення підприємств пільг при недостатньо дбайливому використанні землі, води, атмосферного повітря, надр тощо. Прерогативою держави залишається регулювання діяльності підприємств за допомогою видачі дозволів на виробництво певних видів продукції за умов розробки і реалізації підприємствами екологічних програм.

Найчастіше ефективність податкового менеджменту на підприємстві визначається за допомогою таких параметрів: забруднення повітря (обсяг викиду основних забруднюючих речовин в атмосферу у розрахунку на одиницю ВНП); забруднення води (скиди у водні об’єкти); обсяг енергії, що використовується на виробництво одиниці ВНП; співвідношення обсягів виробництва з обсягами забруднення; споживання пального транспортом.

Саме тому в системах менеджменту цілі формуються у кількісному вигляді та з означенням терміну їх досягнення. Наприклад, підприємство може поставити за мету зменшення обсягів викидів в атмосферу оксиду вуглецю на десять відсотків протягом року шляхом застосування очисних споруд. Цілі можуть включати наміри скорочення обсягів споживання енергії, ресурсів або зменшення рівня ризику, пов’язаного з виробництвом. З точки зору мінімізації видатків на впровадження екологічних технологій у виробництві, досягнення таких цілей доцільно починати з енерго- та ресурсозбереження – економії світла, води, сировини тощо.

На сьогодні законодавчо закріплено ряд санкцій, які передбачають покарання підприємств, що забруднюють навколишнє середовище, але їх розміри не сприяють активній діяльності в галузі охорони навколишнього середовища, а вони повинні створювати умови, за яких порушення державних вимог в галузі природокористування було б в усіх випадках невигідне з позицій цілей підприємства. Мінімально необхідний розмір санкцій повинен визначатися, виходячи з умов гарантованого вилучення всього приросту прибутку, що може бути незаконно отриманий підприємствами в результаті невиконання відповідних планів, норм і правил. Введення санкцій максимально припустимого розміру повинно гарантувати недопущення руйнівної дії на фінансовий стан підприємств і можливість здійснення виробничої діяльності. Штрафи, що застосовують повинні бути реакцією на факт завданої шкоди, яку треба нейтралізувати і лише потім стимулом для наступного уникнення надлишкових витрат. Будь-яке вкладення коштів повинно приносити вигоду, інакше втрачається сенс цієї процедури. На певному етапі саме штрафи мають спонукати “виробника екологічної шкоди” до вкладення коштів у природоохоронну діяльність.

У свою чергу держава повинна сприяти розвитку природоохоронної діяльності. Тому і створюються спеціальні екологічні фонди як підтримуюча фінансова структура, що доповнює державні витрати на екологічні цілі.

Екологічні платежі, пред’явлені підприємствам, організаціям, установам за забруднення навколишнього природного середовища у 2006 році в Україні склали 871 448,8 тис. грн., у т.ч. за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин – 501 895,4 тис. грн., за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти – 69 782,1 тис. грн., за розміщення відходів – 291 835,4 тис. грн., штрафи за адміністративні правопорушення в галузі охорони природи – 2 785,7 тис. грн. Зокрема у Сумській області вони склали відповідно – 5 429,4 тис. грн., 3 225, тис. грн., 367,9 тис. грн., 1 818,3 тис. грн., 11,6 тис. грн.

У той час, фактично сплачено підприємствами, організаціями і установами екологічних платежів в Україні у 2006 році – 742 977,9 тис. грн., що становить 85,3 %, у Сумській області – 4 751,9, або 87,5 %. Хоча частка сплачених екологічних зборів у загальній сумі пред’явлених у Сумській області збільшилася майже на 11 п.в. у 2006 році по відношенню до 2000 року, вона менша майже на 4 п.в. відносно 2005 року.

Несплата платежів за забруднення може свідчити про фінансову неспроможність підприємств. Якщо це стає характерним для всього регіону або галузі, то доцільніше скоротити загальні обсяги платежів за забруднення, ніж продовжувати дозволяти підприємствам уникати їх сплати.

Протягом останніх років були вжиті заходи щодо вдосконалення державної системи управління навколишнім природним середовищем, які відіграють прогресивну роль в екологізації фінансово-економічної системи екологічного регулювання. Однак, на наш погляд для максимальної інтеграції екологічної складової в усі сфери економіки необхідно:

Ø передбачити пільги з оподаткування, що стосується податку на прибуток підприємств, у разі реалізації заходів зі скорочення викидів парникових газів. Це сприятиме розвитку стимулюючих методів управління навколишнім середовищем;

Ø термін “збір за забруднення навколишнього природного середовища” замінити терміном “екологічний податок”, що відповідає вимогам міжнародного законодавства;

Ø встановити ставки та порядок стягнення екологічного податку за викиди забруднюючих речовин авіаційним транспортом. Згідно з чинним законодавством авіаційний транспорт не платив збір за забруднення довкілля;

Ø переглянути механізм сплати податку від пересувних джерел забруднення. Екологічний податок справлятиметься за обсяги придбаного моторного палива, використаного пересувними джерелами (крім повітряних суден). Це дасть змогу стягувати податок і з власників приватного транспорту;

Ø передбачити сплату податку за забруднення довкілля стаціонарними джерелами безпосередньо за місцем їх розміщення. На сьогодні це відбувалось за місцем податкової реєстрації об’єктів;

Ø встановити ставку податку на забруднюючу речовину, що належить до парникових газів і викидається в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

Ø з метою стимулювання платників податків до зменшення забруднення навколишнього природного середовища передбачити понижуючий коефіцієнт у разі переходу на маловідходні і безвідходні ресурсо- і енергозберігаючі технології, впровадження найкращих існуючих технологій;

Ø привести інші податки та збори у відповідність до вимог Водного, Лісового кодексів України та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, впровадження запропонованих заходів буде сприяти вдосконаленню системи податкового менеджменту довкіллям, приведе національні природоохоронні норми до міжнародних, а також дасть змогу реально запрацювати фінансово-економічному механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища та його раціонального використання.