Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

К.п.н. Ворох А.О.

Українська інженерно-педагогічна академія

Система контролю знань студентів у вищій технічній школі України (20-і – початок 30-х рр. хх ст.)

На сучасному етапі розвитку вищої технічної школи, коли в України широко запроваджуються принципи Болонської конвенції, буде корисним, на наш погляд, дослідження історичної доби 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.. Саме на цьому етапі розвитку української системи освіти в умовах розповсюдження принципів активного навчання пріоритетного значення набув поточний облік успішності навчання студентів. При цьому, поточний контроль виходив на ведучі позиції і мав визначальне значення при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу.

Таким чином, можна провести очевидні аналогії систем обліку успішності дослідного і сучасного періодів розвитку вищої школи. Так, за умов запровадження принципів Болонської конвенції, визначального значення набуває саме поточний контроль навчальної роботи студентів. З цих позицій особливо актуальним є дослідження способів реалізації поточного обліку успішності в історичній практиці.

Таким чином, завданнями нашого дослідження є:

- дослідити систему контролю знань студентів за умов активних форм і методів навчання в Україні періоду 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.;

- визначити переваги запровадження поточного обліку успішності студентів у світлі приєднання України до Болонського процесу.

За умов використання активних форм навчання Я.Столяров у 1925 р. виділяв наступні елементи контролю:

- об’єм і зміст роботи, які повинна виконати уся група і кожний її член самостійно;

- матеріальні результати роботи: конспекти лекцій, виписки з літературних джерел, виконанні задачі, ескізи, графіки, креслення, проекти, доповіді, реферати, звіт про виконання робіт в лабораторіях, майстернях або на виробництві, звіт про екскурсію і т.п.;

- час, визначений для виконання роботи за робочим планом, і час, фактично витрачений на роботу.

Сукупність цих даних, зібраних для усіх видів занять, теоретичних, практичних і виробничих, дає повну картину досягнень студентів у вивченні певного навчального матеріалу, а разом з тим дає можливість провести оцінку цієї роботи. Для отримання характеристики кожного студента окремо необхідно врахувати елементи психологічного характеру: інтенсивність робочого напруження студентів, ступінь самостійності у виконанні роботи, наявність творчих моментів, які складаються в процесі тривалого спостереження за роботою усього колективу.

Система поточного контролю замінила традиційну екзаменаційно-залікову систему. Така реформа обумовлювалася наступними недоліками традиційної системи обліку успішності: 1) система екзаменів і заліків переносить центр ваги студентської роботи не на вивчення навчального матеріалу, а на підготовку до складання екзаменів. Навчальний заклад перетворюється в заклад для проведення екзаменів. 2) При системі екзаменів студенти розподіляють свою навчальну роботу не раціонально, навчальний матеріал охоплюється в залежності від випадкових умов: часу, потрібного для підготовки до екзамену з даного предмету, наявності екзаменаційних термінів тощо. 3) Відсутність тісного взаємозв’язку між екзаменом і опрацюванням навчального матеріалу під час самого викладання вносить в екзамен елемент випадковості. При цьому характеристика знань студента проводиться професором індивідуально і суб’єктивно. Саме необхідність поєднання навчальної роботи студентів з її обліком обумовлює перехід до пріоритетів поточного обліку успішності [4, с. 31-32].

Аналогічно до групового методу лабораторно-бригадна система навчання у 1932 р. базувалась на поточному обліку успішності студентів. При цьому для аналізу якості навчання студентів викладач враховував конспекти студентів, робочі журнали, якість розв’язання задач, виконання проектів, виступів з докладами на конференціях, ініціативу, наполегливість в роботі. Подібний облік вимагав докладної характеристики студента, його робочих якостей: вміння самостійно працювати з книгою, науковою літературою, уміння користуватись приладами, наочними посібниками, уміння планувати свою роботу, аналізувати, встановлювати зв’язки, робити узагальнення, висновки, систематично і точно виражати свої думки, комбінувати свою роботу з роботою колективу. Такий докладний аналіз дозволяв викладачу вчасно виявити недоліки в роботі студента і скорегувати її. Підсумкова оцінка за навчальний курс за таких умов буде не поверхневою, а реально відображати навчальну роботу студента. При цьому недостатньо оцінку виражати словами “залік“ або “незалік“, тут необхідний більш диференційований підхід: “відмінно“, “добре“, “задовільно“, “незадовільно“. Одночасно, для кожної дисципліни необхідно конкретно виявити критерії оцінки знань студентів [5, с.9-10].

Професор В.Гіттіс у 1931 р., аналізуючи систему оцінювання знань студентів, виділяв наступні аспекти в обліку успішності: 1) ступінь засвоєння студентом навчального матеріалу; 2) розуміння навчального матеріалу; 3) вміння застосовувати отримані знання і вміння до розв’язання конкретних задач; 4) темп роботи студента.

В.Гіттіс зауважував, що колективні форми навчання (у бригадах) не передбачають колективного обліку успішності. Обліку підлягає кожен окремий студент, але під колективним контролем. Тобто, викладач оцінює кожного студента у присутності всієї групи, що сприяє більш об’єктивній оцінці. Одночасно, для обліку успішності не потрібно виділяти спеціальні години понад аудиторні заняття з предмету. Такий підхід дозволить зекономити значну кількість часу за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій [3, с.18-19].

Однак, у переважній більшості технічних ВНЗ облік знань залишався найслабшим місцем. Найпоширенішими вадами його були відсутність індивідуальної оцінки, формальний залік усій бригаді на основі відповіді одного члена бригади [7, с. 6−7]. Така картина була характерна для Донецького гірничого, Одеського політехнічного та інших інститутів [1, с. 29]. Практично склалася ситуація, коли викладач не контролював навчальну роботу переважної більшості студентів [8, с. 109].

Заміна індивідуальної перевірки знань колективною призвела до відсутності відповідальності за навчання у студентів. В результаті, навчальний матеріал засвоювався поверхнево, систематично накопичувалися борги. З метою ліквідації заборгованостей в інститутах організовувалися штурмові бригади, походи, місячники по ліквідації академічних „хвостів”, змагання за успішність. Але це не сприяло підвищенню якості знань і призводило до формалізму при їх оцінюванні [2, с. 123−124, 216].

На наш погляд, негативні наслідки використання лабораторно-бригадного методу навчання були пов’язані з перекрученням принципів його застосування. Як ми бачили, відповідно до методичних рекомендацій основний акцент викладач повинен був робити на оцінювання індивідуальних здобутків кожного окремого студента, чого на практиці реалізовано не було. Отже, достатньо було раціоналізувати систему контролю знань студентів, але центральне керівництво обрало інший шлях. На основі постанови ЦВК СРСР „Про навчальні програми і режим у вищій школі і технікумах” від 19 вересня 1932 р. було відновлено залікові сесії, заборонялися колективні та фіктивні заліки, вимагалася обов’язкова диференційована оцінка успішності студентів. Щоправда, при цьому залишалися предмети, які не виносилися на сесію і зараховувалися на основі поточного контролю [6, с. 10].

Таким чином, історична доба 20 – 30-х рр. ХХ ст. надає величезний багаж досвідного і фактичного матеріалу, зокрема у сфері контролю знань студентів, який необхідно аналізувати і активно використовувати на сучасному етапі розвитку системи вищої освіти в Україні. Як ми побачили, ідеї пріоритетної ролі поточного обліку успішності навчання студентів для України є не новими, і для ефективної реформи вищої школи відповідно до вимог і принципів Болонського процесу варто вивчати національний досвід реформування освітньої галузі.

У ході дослідження з’ясовано, що ідеї пріоритетності поточного контролю в обліку успішності студентів з’явились майже сто років тому в українських ідеологів освітньої системи. Тільки сьогодні в нашу сучасну практику оцінювання знань студентів вищої школи увійшли ідеї поточного обліку як пріоритетного. При цьому, вважається, що цим нововведенням ми повинні завдячувати Болонській конвенції та європейським стандартам освіти. Величезна кількість науково-педагогічних працівників сучасності в Україні не сприймають нову систему оцінювання знань студентів як чужу і таку, що заперечує основні цінності національної системи освіти. Однак, як показує наше дослідження, ідеї пріоритетного значення поточного обліку успішності навчання студентів мають свої корені не в Європі, а саме в Україні. Ці ідеї виникли протягом 20-х рр. ХХ ст. під час національно-культурного відродження України і були визнанні як ефективні. В результаті, на початку 30-х рр. ХХ ст. поточний облік замінив у практиці вищої технічної школи екзаменаційні сесії в межах усього СРСР як невід’ємна частина лабораторно-бригадного методу навчання.

Аналізуючи сучасну практику запровадження поточного обліку успішності студентів в межах Болонського процесу, яскраво проявляються його переваги. Серед таких, стимулювання, активізація та спонукання студентів до систематичного навчання протягом усього семестру. При цьому, студенти позбавляються можливості займати пасивну позицію у навчальному процесі протягом семестру, переводячи усі навчальні зусилля на період екзаменаційної сесії з великою вірогідністю отримати гарну підсумкову оцінку з предмету. З психологічної точки зору систематичне і планомірне вивчення предмету протягом семестру дає більш міцні і системні знання ніж оперативне засвоєння навчального матеріалу з використанням короткострокової пам’яті в період екзаменаційної сесії. Ще одним позитивним моментом є відсутність обов’язкового екзамену, який тепер можна заробити за підсумками поточного контролю – це дуже потужний стимул і мотив до активного систематичного навчання студентів.

Література:

1. Всекукраинський заочный институт технического образования "ВУЗИТО". Краткий проспект.- Х.: ВУЗИТО, 1934. – 12 с.

2. Довідник для вступників до вищих учбових закладів УРСР на 1962 рік. –Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1962. – 240 с.

3. Малкин И. Коренным образом перестроить организацию учебного процесса во ВТУЗах // За промышленные кадры. – 1931. – № 5. – С. 66-68.

4. Машкин А. О системе учета знаний в ВУЗах // Материалы по индустриально-техническому образованию/Народный Комиссариат Просвещения УССР.– Х., 1925. – С. 30-37.

5. Реформатский А.Н. Активные методы преподавания в высшей проф.-технической школе: Тезисы доклада проф. А.Н. Реформаторского (Май 1932 г.). – М.: Типо-лит. им. Воровского в Мск, 1932. – 11 с.

6. Сборник постановлений по высшему техническому образованию / Сост. М.А. Романовский. – М.−Л.: Сектор ведомственной литературы ОНТИ – НКТП, 1935. – 235 с.

7. Справочник для поступающих в институты НКЛП-УССР в 1939 году. Народный комиссариат легкой промышленности. Управление учебными заведениями. – К.: 4-я полигр. ф-ка им.Ленина, 1939. – 23 с.ё

8. Тези доповідей ВРНГ на Всеукраїнській партнараді ВТИШ’ів і технікумів. 10-13 лист. 1931 р. – Х., 1931. – 32 с.