Питання організації самостійної роботи
студентів у працях Д.І.Писарєва
Актуальність теми дослідження полягає в
тому, що головною метою української освіти є створення умов для особистісного розвитку
й творчої самореалізації громадянина України. На сучасному етапі розвитку
суспільства підготовка висококваліфікованих фахівців передбачає, перш за все,
підготовку студентів до самостійного оволодіння знаннями та застосовування
набутого знання в житті, активізацію самостійної роботи студентів.
У педагогічній літературі
сьогодення питанням активізації та
організації СРС присвячені роботи
В.І.Загвязинського, К.М.Плиско, Д.В. Чернилевського та інших.
Але в історико-педагогічному аспекті такі дослідження відсутні. Метою цієї роботи є спроба простежити способи активізації СРС великого ученого Д.І.Писарєва, які, на наш погляд, перекликаються із сучасними завданнями ВНЗ.
Аналіз історико-педагогічних джерел дав можливість для висновку, що проблема СРС досить гостро ставилася в роботах відомого вітчизняного педагога Д.І.Писарєва. Найбільш конкретно й послідовно він розкривав її в роботах «Вибрані педагогічні висловлення», «Вибрані педагогічні твори», у яких він підкреслював, що одним із серйозних недоліків, які знижують якість підготовки фахівців вищої ланки є недостатньо кваліфікована організація СРС. Так, наприклад, зазначав педагог, з одного боку, низька якість лекцій, з іншого боку - неправильне розуміння самим викладацьким складом функцій самостійної роботи, не давали можливості студентам самостійно одержувати знання. Як іронізував Д.І.Писарєв, все керівництво СРС з боку викладачів обмежувалося їхньою вказівкою на мало доступні для студентів джерела, орієнтації на «компіляцію» іноземної літератури, на жонглювання іноземними термінами без достатнього розуміння сутності цих спеціальних питань. Д.І.Писарєв доводив, що саме так розвивати розумовий кругозір і розвити самостійне мислення неможливо. [1;19]
Аналіз статті
«Наша університетська наука» показав, що у своєму прагненні теоретично вирішити
зазначену проблему він виділяв у ній такі питання : 1) про доцільність
самостійного читання історичних джерел; 2) про причини обмеження самостійності
студентів університету.
Так, із приводу самостійного читання він відзначав, що кожній людині, яка
має поняття про серйозні й послідовні розумові заняття, добре відомо, що
історичні джерела повинні читатися зі спеціальною метою дослідження людьми, уже
розвиненими в цій галузі, здатними до критичного погляду і на епоху та бажаючими
перевірити й доповнити дослідження своїх попередників. Д.І.Писарєв був
упевнений, що коли б викладач Креозотов рекомендував своїм студентам історичні твори Грота,
Нібурга, Бункера тощо, то в них з'явилися б ідеї, які б збагатили погляди, спроби самостійного мислення.
“Прочитавши дві-три книги, студент міг би оглянутися на самого себе, міг би
досить правильно поставити й вирішити такі питання: чи дійсно історичні заняття
відповідають його природі. [2; 70]
Д.І. Писарєв був переконаний у тому, що основна причина обмежень, які
гальмують самостійність учнів, полягає у тих правах, які університет дає своїм
студентам, що закінчили курс і витримали випускний іспит. На його погляд, хто
дістав права, той має обов'язки, а всякий обов'язок накладає відомого роду
турботи, а будь-яка турбота, що не відноситься прямо до інтересів розумового
розвитку, заважає цьому розвитку.
Так, видатний учений вважав, що права,
надані студентам, які закінчили курс, ведуть до таких наслідків: по-перше,
університет розділяється на факультети, по-друге, кожен студент має обов'язкові іспити. Обидва ці наслідки
перешкоджають самостійним заняттям студентів. «Університет не дає нам істинно
освічених людей, тому що його організація ставить занадто багато перешкод на
шляху самостійного розумового розвитку студентів».[2;133]
Він писав, що ні талант професорів, ні
їхня ретельність, ні їхнє вміння контактувати зі студентами - ніщо не може
збудити в них ту енергію й самодіяльність, які збуджують і підтримують у них
почуття власної самостійності. На його погляд, діяльність навіть талановитих
професорів не могла замінити собою цю дорогоцінну самостійність, бо розумовий
розвиток схожий щодо цього на кристалізацію. “Головна справа експериментатора,
який бажає добути правильні кристали, полягає в тім, щоб не тривожити посудини,
у яку налито розчин. Головна справа університетського керівництва, що сумлінно
ставиться до розумових інтересів студентів, - не втручатися в хід їхніх занять
регламентацією й адміністративними розпорядженнями”. [2; 131]
Як бачимо, погляди видатного педагога Д.І. Писарєва були спрямовані на питання про організацію різних форм і методів самостійної роботи студентів у ВНЗ під керівництвом викладача. Це питання було актуальним для викладацького складу вищих навчальних закладів наприкінці IX- початку XX століть. Цей досвід може мати велике значення для підготовки фахівців у наш час.
Література:
1. Писарев Д.И. Избранные педагогические
высказывания. М. Учпедгиз, 1938.
2. Писарев Д.И. Избранные педагогические
сочинения. – М., 1984.