Секція «Право», №3

Тімохіна Н.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. Михайла Туган-Барановського

Охорона інтелектуальної власності в Україні

Одним із визначальних зрушень у світовій економіці наприкінці ХХ – початку ХХІ століття стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного економічного розвитку – з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічний компаній і формуванні стало високого рівня конкурентоспроможності.

Значення охорони інтелектуальної власності для розвитку України визначається обраною Україною стратегією інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального капіталу.

Інтелектуальний капітал – структурно складне явище. Поряд з елементами гуманітарного та споживчого капіталу, він охоплює так званий структурний капітал, який, у свою чергу, включає в себе інноваційний капітал, а останній – комплекс об’єктів, що становлять інтелектуальну власність. Отже, інтелектуальна власність є важливим елементом інтелектуального капіталу.

Формування з інтелектуальних ресурсів суспільства інтелектуального капіталу прямо залежить від рівня захисту інтелектуальної власності. Його можна вважати важливою передумовою нарощування інтелектуального капіталу, та, як наслідок, - конкурентоспроможності компанії в умовах зростаючої конкуренції у галузі високих технологій. Не випадково найбільш авторитетні рейтинги міжнародної конкурентоспроможності зараз обов’язково використовують критерії патентно-ліцензійної діяльності та оцінки рівня ефективності охорони інтелектуальної власності.

Існують два шляхи забезпечення технологічного прогресу. Перший базується, передусім, на розвитку власного науково-технологічного потенціалу; другий – на запозиченні інновацій з-за кордону. Активне патентування та взагалі захист інтелектуальної власності більшою мірою відповідає першому шляху, тоді як для другого шляху високий рівень охорони інтелектуальної власності є менш значимим фактором. Тобто, за відсутності ефективної охорони інтелектуальної власності, саме шлях запозичень (імітаційного технологічного розвитку) є для країни найбільш імовірним.

Актуальність питань охорони інтелектуальної власності зумовлюється також необхідністю забезпечення умов добросовісної конкуренції у будь-якій сфері національної економіки (не лише пов’язаній з наукою і високими технологіями). Без нього неможливо забезпечити права власних громадян як споживачів, боротися з фальсифікацією споживчих товарів, що часто маскуються товарними знаками відомих фірм.

У світі сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Центральне місце в ній займають Всесвітня організація інтелектуальної власності та Світова організація торгівлі. Вирішення проблеми охорони інтелектуальної власності в сучасному світі відбувається в межах цієї системи. Базові характеристики її мають враховуватися будь-якою країною світу, яка намагається реалізувати інноваційну модель розвитку.

Нагальна необхідність ефективної охорони інтелектуальної власності для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпеченням соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися, насамперед, на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

Протягом останніх років Україна значно активізувала свою діяльність щодо входження до світових структур, що регулюють інтелектуальну власність, і стала учасницею більшості міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері.

Однак, участь України у глобальній системі регулювання охорони інтелектуальної власності є недостатньою. Головними проблемами є: відсутність членства в СОТ, участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, незавершеність приєднання до ряду нових конвенцій і договорів у сфері охорони інтелектуальної власності.

Україна має двосторонні угоди про охорону інтелектуальної власності з Австрією, Білоруссю, Грузією, Росією, Таджикистаном, Узбекистаном, а також статі щодо інтелектуальної власності в інших угодах – з Азербайджаном, Болгарією, Вірменією, В’єтнамом, Ізраїлем, Канадою, Киргизією, Молдовою, США, Хорватією, Швейцарією, Швецією та ін. На міжвідомчому рівні такі угоди чинні з Болгарією, Казахстаном, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Чехією та ін. Проте домінуюче значення для розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні мають відносини з США.

Інтеграція України до європейських структур є пріоритетом, тому велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності має процес входження України до регіональних європейських структур регулювання цієї сфери. В цьому процесі спостерігаються як позитивні тенденції, так і невирішені проблеми. Серед невирішених проблем найбільш гострими є невизначеність позиції України щодо стосунків з Євразійською патентною організацією, відсутність пророблених на перспективу програм взаємодії з Європейським патентним відомством та адаптації до європейської патентної системи й системи Відомства з гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС).

Важливу роль у стимулювання вдосконалення української системи охорони інтелектуальної власності відіграють двосторонні договірно-правові відносини України з іншими державами, що включають двосторонні угоди щодо охорони інтелектуальної власності.

Якісне вдосконалення системи охорони інтелектуальної власності в Україні прискорить економічний розвиток та підвищить міжнародний імідж держави.