Экономические науки/10.Экономика предприятия

Ковальчук С. П., Василенко Ю. В., Коцюбинська К. А.

ВТЕІ КНТЕУ

Аналіз організації системи оплати праці

З розвитком ринкових відносин в Україні посилювалась роль оплати праці як мотиваційної складової продуктивної зайнятості. Рівень оплати праці, її структура, динаміка, висока частка в сукупних доходах – показники, які істотно впливають як на економічну політику підприємства, так і на економіку країни вцілому.

У нашій країні існує велика кількість невирішених питань у сфері оплати праці. Одна із найсерйозніших проблем у даній сфері – відсутність твердої залежності величини оплати праці від реальних зусиль даного працівника, а також від результатів його праці [5, с. 141].

Низький рівень оплати праці руйнує процеси економічного зростання в країні, яке спостерігається в останні роки, знижує якість робочої сили, зменшує трудовий потенціал, сприяє розвитку тіньових процесів та відтоку талановитих працівників за кордон. Формування в Україні ринкової системи, створення економіки нового типу та забезпечення на цій основі підвищення рівня життя населення вимагають здійснення ряду заходів щодо системного реформування оплати праці на всіх рівнях економіки.

Дослідження проблем організації оплати праці, визначення її сутності здійснювались багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими-економістами, зокрема: Костюченко І., Онищенко Т., Мельник Т., Михайленко О., Шурпенко Р., Юрків Н. та ін. [3, с. 40].

Метою статті є визначення основних напрямків удосконалення системи оплати праці в сучасних умовах господарювання.

Нормування праці доцільно розглядати як найважливішу складову функції управління підприємством. Роботи із проектування і нормування трудових процесів проводяться в поєднанні з проектуванням технологічних процесів та устаткування. А автоматизовані системи нормування, як правило, створюються в єдиному комплексі з автоматизованими системами планування й організації виробництва. Варто відзначити, що багато уваги приділяється чіткому визначенню самої норми часу і її складових, в зв’язку з чим на національному і галузевому рівнях розроблені спеціальні довідники, які містять термінологічні тлумачення відповідних понять. Крім того, для постійного підтримання прогресивності норм та зниження рівня напруженості праці більшість підприємств переглядають норми досить часто (через 6-12 місяців).

Вдосконалення організації праці в сучасних умовах ринкових відносин безпосередньо пов’язано з нормуванням праці. Відсутність належного нормування праці призвело до втрати зв’язку заробітної плати з кінцевими результатами праці. Науково обгрунтовані прогресивні норми праці сприяють використанню наявних резервів виробництва і подальшому підвищенню продуктивності праці [4].

Найбільший ефект стимулювання заданих кінцевих результатів може дати тоді, коли праця працівників характеризується широкою взаємозамінністю, колективною відповідальністю і достатньо вільним і рухомим розподілом праці.

Найбільш стійкий стан підприємства досягається тоді, коли зростаючі витрати на оплату праці заповнюються за рахунок додаткових обсягів виробництва, оновлення асортименту продукції з урахуванням вимог ринку, підвищення продуктивності праці і якості продукції [5, с. 143].

При вирішенні проблеми доведення мінімальної оплати праці до рівня прожиткового мінімуму можливе зняття проблеми соціальної напруженості. А це у комплексі з вирішенням ряду інших проблем в економіці країни може стати стимулом економічного зростання в майбутньому.

З переходом до ринкових відносин виникає принципово нова організація оплати праці. І це реальна необхідність заміни застарілої, низько ефективної моделі оплати праці, яка значною мірою стримує реалізацію потенціалу працівників та їх колективів, гальмує розвиток економіки. Організація оплати праці, заснована на використанні її традиційних елементів у вигляді тарифних ставок і окладів, різного виду премій, доплат і надбавок, слабо сприйнятлива до науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, економії ресурсів.

При цьому підході тарифні виплати, премії, повинні будуть виплачуватися за результати, що перевищують норму праці, або за досягнення результатів, що перевищують досягнутий середньо прогресивний рівень.

Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівниками місячну, погодинну норму праці. [2].

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням: прожиткового мінімуму, встановленого законом; загального рівня заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості.

При проведенні аналізу досліджуються існуючі економічні процеси, темпи, пропорції, а також тенденції розвитку, з виявленням глибинної їх суті і причин, що зумовлюють різні відхилення від запланованих показників.

З 2010 р. розмір мінімальної заробітної плати зростає. Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646-УІ було затверджено її розміри. На основі цих даних проведено аналіз ланцюгових темпів зростання мінімальної заробітної плати та темпів інфляції, визначено відносне відхилення (табл. 1) [5].

Мінімальна заробітна плата в Україні з 1 грудня 2011 р. становить 1004 грн. за. Просте порівняння темпів росту мінімальної заробітної плати з темпами інфляції свідчить, що реальний мінімальний рівень оплати праці зменшився. Розрахунки прості: інфляція в Україні станом на 1 січня 2011 р. становила 100,2% . Реальна МЗП па 2011 р. складала 1004 грн. за місяць.

Таким чином, для забезпечення не гіршої, ніж на початок року якості життя українцям вона мала б становити: 1004*200,2% = 2006 грн. В Україні протягом 2011р. спостерігалося реальне зменшення соціальних гарантій для населення.

Таблиця 1

Ріст мінімальної заробітної плати в Україні за період 2010-2011рр.

Період	Мінімальна заробітна плата, грн.	Ланцюгове абсолютне відхилення, +/-	Ланцюгове відносне відхилення, %	Темп інфляції, %	Ланцюгове абсолютне відхилення, +/-
з 01.12.2011	1004	+19	+1,9	100,2	+0,1
з 01.10.2011	985	+25	+2,6	100,1	-1,2
з 01.04.2011	960	+19	+2	101,3	+0,3
з 01.01.2011	941	+19	+2	101,0	-0,8
з 01.12.2010 по 31.12.2010	922	+15	+1,6	100,8	+0,5
з 01.10.2010 по 30.11.2010	907	+19	+2,1	100,3	-2,6
з 01.07.2010 по 30.09.2010	888	+4	+0,4	102,9	+3,3
з 01.04.2010 по 30.06.2010	884	+15	+1,7	99,6	-1,3
з 01.01.2010 по 31.03.2010	869	-	-	100,9	-

Для виправлення ситуації потрібно підвищити мінімальний розмір заробітної плати в Україні і утримувати його, враховуючи інфляційні процеси.

Аналіз рівня номінальної заробітної плати за регіонами дав змогу визначити, що в 2010 р. найбільші розміри середньої заробітної плати штатних працівників у жовтні спостерігалися у Києві (3534 грн.), Донецькій (2683 грн.) та Дніпропетровській (2448 грн.) областях. За цей період зростання середньої зарплати досягнуто в усіх регіонах. Темпи її приросту коливалися від 16,8% у Києві до 26,5% у Рівненській області, але найбільшими темпами зростала заробітна плата за цей період в Полтавській (124,1%), Рівненській (124,0%), Дніпропетровській (123,8%) та Черкаській (122,9%) областях. Найвищий рівень зарплат у 2010 р. зареєстрований у Києві, де середня зарплата склала 3431 гри., найнижчий - у Тернопільській області (1708 грн. на місяць) [5].

Система організації праці, її оплати, мотивації повинна бути націлена на підвищення ефективності праці. При цьому повинні бути використані різні підходи, інструменти матеріального і морального стимулювання, організаційні заходи, такі як: підвищення заробітку, справедливість в оплаті праці, добра організація праці, поліпшення організації виробництва.

Отже, у системі стимулювання праці провідну роль займає заробітна плата. Вона є головним джерелом підвищення добробуту працівників, оскільки складає три чверті їхніх доходів. Сьогоднішню ситуацію у сфері оплати праці можна охарактеризувати як таку, що має певну невизначеність, невідрегульованість, неконтрольованість.

Література:

1. Мельник Т. Облік, аналіз та аудит праці і її оплати./ Т. Г. Мельник; Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2009 – С. 226-242.

2. Закон України «Про оплату праці» // Нове законодавство України. – 1993. – Вип. 3. – Режим доступу : www.nieta.com.ua.

3. Костюченко І. Нормування і форми оплати праці/ І. Костюченко // Праця і закон : [науково-економічний та суспільно-політичний журнал; ч. 5 (113)] К. – 2009. – С. 40.

4. Онищенко Т. Оплата праці: податковий та бухгалтерський облік / Т. Онищенко; 2-ге видання, перероб. та доп. – X. : Фактор, 2009. – 320 с.

5. Шурпенкова Р. Аналіз організації системи оплати праці/ Р. Шурпенкова; Регіональна економіка – 2011, №3 – С.141-147.