Економічні
науки /2. Зовнішньоекономічна діяльність
К.е.н. Ганначенко С.Л.
ДУ
“Інститут економіки та прогнозування НАН України”, Україна
Основні тенденції аграрного експорту
України*
У сучасних умовах процесу
глобалізації та інтернаціоналізації економіки України питання розвитку зовнішньої
агропродовольчої торгівлі, зокрема її експортної складової, має актуальне значення.
В Україні система державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності
в АПК була започаткована в період отримання нею статусу незалежної
держави. Ця система потім доповнювалась і змінювалась залежно від конкретного
періоду свого розвитку. У 1991-1992 рр. відбувалось становлення законодавчої
бази щодо зовнішньоекономічної діяльності, налагодження зв’язків з міжнародними
організаціями.
У результаті бурхливої
лібералізації зовнішньої торгівлі (у
1993-1995 рр) вітчизняний ринок, не маючи системи захисту та економічної і
адміністративної підтримки, виявився не захищеним від іноземної конкуренції, оскільки
українські товаровиробники знаходились в різних умовах порівняно із західними,
яким доступні сучасна техніка і технології та значна державна підтримка. Тобто,
доступ на український ринок був вільним, тоді як до українських експортерів
застосовувались різноманітні
торговельні бар’єри, особливо в країнах Західної Європи (окрім сировинних
товарів), що поряд з іншими факторами впливало на скорочення обсягів
виробництва продукції сільського господарства, харчової промисловості.
У цей період імпортні тарифи
на продовольчу групу товарів становили 10-20%, а максимальний рівень 50% – на
алкогольні та тютюнові вироби; для країн, що розвиваються, використовувалась
преференційна ставка ввізного мита у розмірі 0%, за винятком 30% для
алкогольних і тютюнових виробів; для країн, з якими Україна уклала угоди про
надання режиму найбільшого сприяння, використовувались пільгові ставки, які
становили 50% від повної ставки.
Лише з 1996 р. у
зовнішньоекономічній політиці України посилились протекціоністські тенденції і
держава почала запроваджувати заходи з обмеження імпортних поставок продукції.
Сьогодні Україна веде
експортні та імпортні операції щодо агропродовольства з 50 країнами світу. Позитивне
сальдо агропродовольчої продукції сприяє покращенню ситуації зі станом
платіжного балансу держави.
За останні десять років частка України в світовому
експорті зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії суттєво зросла. У
структурі українського експорту переважає продукція рослинництва, найбільша
частка якої припадає на зернові та соняшникову олію (табл. 1).
Таблиця 1.
Агропродовольчий експорт України у
1996-20111 рр.
|
Товарні групи / Роки |
1996 |
2000 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
|
Агропродовольчий експорт, усього (гр. І-ІУ), млн
дол., у т.ч.: |
3048,8 |
1377,4 |
4172,6 |
6287,0 |
10837,6 |
9514,9 |
9935,9 |
12804,1 |
|
І. Живі тварини; продукти тваринного походження,
млн дол. |
593,6 |
366,3 |
396,5 |
747,2 |
796,3 |
596,0 |
771,3 |
936,6 |
|
ІІ. Продукти рослинного походження, млн дол. |
867,6 |
367,9 |
1950,5 |
1726,5 |
5577,4 |
5034,9 |
3976,2 |
5532,0 |
|
ІІІ. Жири та олії тваринного або рослинного
походження, млн дол. |
185,6 |
240,1 |
971,4 |
1718,0 |
1945,7 |
1796,0 |
2617,3 |
3396,4 |
|
ІУ. Готові харчові продукти, млн дол. |
1402,0 |
403,1 |
1394,4 |
2056,2 |
2518,2 |
2088,0 |
2571,0 |
2939,0 |
|
Частка агропродовольчого експорту в загальних
обсягах експорту, % |
21,2 |
9,5 |
12,3 |
12,7 |
16,2 |
24,0 |
19,3 |
18,7 |
1 Зовнішня торгівля України
у 1996-2011 рр./ Держкомстат України. – К.1997-2012 рр.
Розміри і форми державного
регулювання експорту визначаються важливістю товару для економіки країни і для
повноцінного забезпечення населення основними продуктами харчування, тому
зовнішньоторговельна політика країн в агропродовольчій сфері більшою мірою, ніж
в інших галузях, пов’язана з політикою регулювання внутрішнього ринку, а її
зміст обумовлений не стільки завданнями оптимізації зовнішньої торгівлі,
скільки необхідністю підтримки доходів сільського населення, наповнення
внутрішнього ринку на рівні продовольчої безпеки, розвитку сільських територій,
а також захисту інтересів споживачів продовольства. Основу сучасної мотивації в
проведенні політики аграрного протекціонізму складають не стільки економічні
пріоритети, скільки внутрішньополітичні фактори: необхідність захисту інтересів
споживачів та задоволення вимог населення щодо забезпечення ринку якісними
продуктами. Тому, незважаючи на посилення вимог щодо лібералізації торгівлі в
агропродовольчій сфері, на світових товарних ринках діють значні торговельні
бар’єри протекціоністського характеру. Крім того розвинені країни широко
використовують принцип тарифної ескалації, коли рівень митного оподаткування
імпортного товару зростає по мірі збільшення ступеня його обробки.
Аналіз зовнішньої торгівлі
м’ясом свідчить, що Україна останнім часом більше ввозила м’яса, ніж вивозила,
і як результат – перетворилась з нетто-експортера окремих видів м’яса на
нетто-імпортера. Зменшення обсягів експорту і зростання імпорту м’яса в Україні
пов’язано в першу чергу зі зменшенням обсягів виробництва на внутрішньому ринку
м’яса та падінням його цінової конкурентоспроможності.
Зниження
обсягів виробництва м’яса та низький платоспроможний попит населення призвели
до зменшення обсягів споживання м’яса та м’ясопродуктів в Україні. У 2010 р. цей показник становив 52 кг на одну особу при медичній нормі здорового
харчування 82 кг.
Існуюча
тенденція щодо переважання обсягів споживання м’яса над обсягами його
виробництва в Україні (рис. 1) свідчить про критичний стан самозабезпечення
м’ясом в країні.
Рис. 1. Виробництво та споживання м’яса на одну особу в Україні.
Джерело: за даними Держкомстату України
Недостатня пропозиція м’яса на
українському ринку за рахунок внутрішнього виробництва викликає необхідність у
його імпорті. Основними постачальниками м’яса в Україну залишаються країни ЄС, Бразилія,
які традиційно утримують лідируючі позиції на світовому ринку та з року в рік
нарощують обсяги власного виробництва (у 2011 р. більше половини імпорту м’яса надходило з країн Європи).
Формування попиту і пропозиції
на вітчизняному ринку м’яса відбувається зі значним викривленням. Так, імпорт
курятини в Україну не є виправданим з огляду на достатні обсяги внутрішнього
виробництва м’яса птиці та постійний рівень його зростання. Так, у 2006 р. було
вироблено – 589 тис.т., у 2007 р. – 689, у 2008 р. – 794, у 2009 р. – 894, у
2010 р. – 950 тис. т. м’яса птиці.
Розвинені
країни, які є вагомими експортерами агропродовольчої продукції, зацікавлені в
збереженні робочих місць для свого населення і просуванні своєї
агропродовольчої продукції на український ринок. У сучасних умовах національні економіки стають більш відкритими, тому держави повинні враховувати в
своїй політиці тісний взаємозв'язок процесів, які відбуваються як всередині економіки країни так і в
зовнішньоекономічній діяльності.
Зростання попиту світового ринку на насіння олійних спровокувало
збільшення його виробництво в основних районах вирощування у 2,2-3,7 раза
(табл.2).
Таблиця 2
Виробництво соняшнику за регіонами, тис.т
|
|
1990 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
|
Дніпропетровська |
310 |
762 |
618 |
851 |
829 |
855 |
|
Запорізька |
284 |
801 |
514 |
824 |
765 |
758 |
|
Кіровоградська |
253 |
508 |
398 |
636 |
717 |
713 |
|
Миколаївська |
220 |
499 |
260 |
517 |
553 |
586 |
|
Херсонська |
96 |
352 |
147 |
356 |
240 |
360 |
Джерело: Статистичний щорічник України за 2009 рік. –
К.: Держкомстат України, 2010. – С. 164; Статистичний бюлетень за 2010 рік . –
К.: Держкомстат України, 2011. – С. 31.
Активізація українського
агропродовольчого експорту має відбуватися не за рахунок деформації структури
національного аграрного виробництва, а шляхом збільшення кількості
високоякісної конкурентоспроможної продукції з високим рівнем переробки, тобто
експортувати потрібно не агропродовольчу сировину, а продукцію зі значною
часткою доданої вартості.
Суттєвим обмежуючим чинником
для розвитку вітчизняного агропродовольчого експорту виступає низька якість продукції. Зокрема, в останні роки,
згідно з офіційними матеріалами Держспоживстандарту України, бракується і
знімається з реалізації більше 50% перевірених м'ясо- і риботоварів,
плодоовочевої продукції; майже кожна друга тонна перевірених хлібобулочних,
макаронних і кондитерських виробів, борошна та круп, цукру, масложирової
продукції, чаю та кави, безалкогольних напоїв
і мінеральних вод, яєць курячих; більше третини перевірених молочних
продуктів, соків та соковмісних напоїв, продуктів дитячого харчування; близько
30% тютюнових виробів і алкогольних напоїв [1, с. 18].
Існує стійка тенденція щодо
експортної орієнтації насіння соняшника (табл. 3), водночас відомо, що соняшник
виснажує грунти і для відновлення їх родючості після збору врожаю потрібно до
7-8 років відновлення. Сьогодні ця норма не виконується, що у ближчій
перспективі матиме негативні наслідки для сільського господарства.
Світова економічна криза
суттєво впливає на зовнішньоторговельну діяльність агропродовольчого комплексу, на здатність відстоювати національні
інтереси. Її вплив проявляється у розбалансуванні зв’язків між партнерами по зовнішньоекономічній діяльності з різних країн, зниженні платоспроможності по експортно-імпортних операціях,
руйнуванні грошово-кредитних зв’язків тощо.
Таблиця 3
Експорт соняшникового насіння з України
|
Роки |
Показники |
|
|
тис. тон. |
тис. дол. США |
|
|
2006 |
229,5 |
58208,1 |
|
2007 |
370,2 |
130411,0 |
|
2008 |
97,1 |
32252,2 |
|
2009 |
727,7 |
195033,3 |
|
2010 |
409,7 |
188179,8 |
|
2011 |
406,0 |
247363,1 |
Джерело: Зовнішня торгівля України у 1996-2011 рр./ Держкомстат України. – К.1997-2012 рр .
Споживання основних видів
продовольства змінилось в період кризи, проте по-різному в певних групах країн.
У розвинених країнах загальний попит майже не змінився, відбулися лише незначні
зміни від споживання дорогих продуктів до більш дешевих при майже повному
збереженні харчової цінності раціону харчування. У країнах, які розвиваються,
відбулось абсолютне погіршення раціону харчування, що знайшло відображення в
зниженні споживання білків, жирів, калорій і макроелементів. Для України також
притаманні ознаки зниження споживання важливих продуктів харчування (таких як
м’ясо, масло, фрукти) і відповідно погіршення харчової цінності раціону.
Досвід країн Західної Європи,
Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, які є успішними світовими
виробниками та експортерами агропродовольчої продукції, свідчить про високий
рівень державної підтримки конкурентоспроможності національного
сільськогосподарського виробництва та стимулювання експорту.
Сучасна система
протекціоністських заходів в аграрній сфері, спрямована на створення
національним виробникам найбільш сприятливих умов на внутрішньому і зовнішніх
ринках, зберігає присутність держави на ринках у якості кредитора, гаранта,
донора з функціями стимулювання експортного виробництва. У світовій практиці
використовуються різні методи цього стимулювання. Зокрема, застосовуються прямі
дотації експортерам у вигляді експортних премій, виплати різниці вартості
послуг з транспортування вантажів; видача на пільгових умовах експортних
кредитів, державне страхування і надання гарантій при здійсненні
зовнішньоекономічних операцій з країнами з нестабільним політичним режимом,
податкових пільг і тому подібне. Слід також відзначити, що держава бере на себе
значну частину витрат з підготовки кадрів, дослідження кон’юнктури світового
ринку тощо.
Світовий досвід показує, що
стимулювання експорту здійснюється головним чином шляхом формування
сприятливого макроекономічного клімату та створення необхідних для виробників
та експортерів умов.
Найважливішим важелем державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва в економічно розвинутих країнах є ціни. Функцію регулятора виконують так звані підтримуючі ціни. В США існує два види таких цін: цільова і заставна.
У
країнах ЄС функцію цін підтримки виконують інтервенційні та цільові ціни.
Інтервенційна ціна – це гарантована державою мінімальна ціна, за якою держава,
закупівельні організації зобов’язані закуповувати сільськогосподарську
продукцію у фермерів за умови, що фактично діючі ринкові ціни знижуються до її рівня.
Цільові ціни в країнах ЄС встановлюють з метою визначення бажаного рівня
ринкових цін.
У США державна підтримка
експорту сільськогосподарської продукції здійснюється порівняно з ЄС у значено
менших обсягах (приблизно 2,5% загального фактичного рівня підтримки сектора).
Основними формами субсидування тут є: надання експортних кредитних гарантій,
підтримка просування продукції на зовнішні ринки, заходи прямого експортного
субсидування, допомога фермерам у торговельному врегулюванні, програми міжнародної
продовольчої допомоги тощо.
У
країнах Заходу застосовується і позацінова державна підтримка доходів фермерів.
Один з важливих напрямів такої підтримки – пільгове кредитування, що
здійснюється в таких формах, як здешевлення процентної ставки за кредит, відшкодування
певної частки кредиту державою, звільнення від сплати боргу в перші роки після
одержання позики, продовженням строку повернення кредиту. Кредит може
здешевлюватися такими способами: встановленням наперед обумовленої частки
держави в компенсації процентної частки; через обумовлену постійну норму
державної компенсації, що не залежить від коливання процентної ставки за
кредит; встановленням наперед фіксованої частки процентної ставки, що сплачує
фермер, а решта погашається державою.
У результаті створена ЄС
система протекціонізму та підтримки цін на більшість видів продукції надійно
ізолювала внутрішній ринок ЄС, а витрати на здійснення цих заходів були
покладені в основному на споживачів, оскільки вони купували продукцію за цінами
вище світових. Крім того необхідність реформування Спільної аграрної політики
(САП) країн ЄС була обумовлена низкою внутрішніх і зовнішніх чинників:
посилення вимог СОТ – забезпечити рівноправну і ринково орієнтовану систему
торгівлі агропродовольством; зростання світового попиту на продукти харчування;
збільшення числа країн-членів ЄС; підвищення зацікавленості споживачів в
продовольчій безпеці, якості харчування і добробуті тварин тощо.
У процесі реформування САП
здійснено пом’якшення інтервенційних (мінімально гарантованих) цін, які
доповнюються компенсаційними виплатами. Розміри фінансування сільського
господарства ЄС до 2013 залишаться на тому ж рівні – 43 млрд. євро в рік, що з
урахуванням приєднання нових країн до європейської спільноти, дає можливість
говорити про скорочення розмірів субсидування. Подальший розвиток Спільної
аграрної політики країн ЄС залежатиме від довгострокового бюджетного планування
Європейського союзу на 2014-2020 роки. Реформування САП ЄС здійснюється
постійно, що викликано об’єктивними економічними передумовами, при цьому
залишається головна спрямованість: на розвиток у країнах конкурентоспроможного
сільського господарства, забезпечення стабільності та захисту національних
ринків, посилення вимог безпеки аграрної продукції для людини і захисту навколишнього
природного середовища.
Аграрна політика інших
економічно розвинених країн змінюється у такому ж напрямі: уряди цих країн
поступово відмовляються від практики гарантованих державних цін на окремі види
агропродовольчої продукції, державних інтервенцій та експортних субсидій.
Очевидно, що Україна не в
повному обсязі використовує свій експортний аграрний потенціал, що обумовлено недостатньою
конкурентоспроможністю продукції (у першу чергу, за її якістю) на відміну від
інших світових експортерів.
Аналіз досвіду економічно
розвинених країн показує, що для успішної інтеграції України до світового агропродовольчого ринку та
ефективного використання експортного потенціалу, зусилля держави мають бути
направлені на підвищення ефективності аграрного виробництва та досягнення його
сталого розвитку.
Література:
1. Пасхавер Б.Й., Шубравська
О.В., Крисанов Д.Ф., Прокопенко К.О. Агропродовольче виробництво у 1990-2009
рр.: тенденції розвитку // Економіка АПК. – 2010. – №9. – С. 12-20.