Лозов’ягіна О.К

Проблеми фінансування освітніх закладів, шляхи реформування системи освіти

Сфера освіти для успішної своєї діяльності потребує налагодження певної системи відносин щодо забезпечення фінансовими ресурсами. Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно з'єднаних між собою ланок виховання і навчання:

̶ дошкільне виховання;

̶ загальна середня освіта;

̶ позашкільне виховання;

̶ професійно-технічне навчання;

̶ середня спеціальна і вища освіта.

Актуальною проблемою сучасної господарської практики є рівномірний розподіл коштів з різних бюджетів між навчальними закладами. Ця проблема потребує подальшого наукового обґрунтування з метою дослідження її переваг, недоліків і визначення передумов удосконалення.

Фінансове забезпечення освітньої галузі повинне ґрунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного та місцевих бюджетів, використанні залучених коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій та батьків, громадян, міжнародних освітніх фондів, програм і благодійних організацій, коштів, одержаних за надання додаткових освітніх послуг, виконання науково-дослідних робіт, доходів від виробничої та комерційної діяльності, кредитів і банківських позичок тощо.

В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Між бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за акумуляцію відповідних податків та їх використання. Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

- кошти державного та місцевих бюджетів;

- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

- кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

- гранти;

- кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

- кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

Видатки на освіту складають саму велику частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від таких факторів:

- кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району;

- обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів.

Головними проблемами освіти є:

1. Визначення обсягів місцевих бюджетів освіти має встановлюватися на основі розрахункових нормативів, визначених Міністерством фінансів. Фактично ж ці нормативи є дуже низькими і не забезпечують фінансування навіть обов’язкових витрат.

2. Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов’язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги). Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 40—60% їх реальної потреби.

3. Міністерством економіки з 2005 року було профінансовано лише будівництво декількох сільських шкіл, а з 2009 почалось масове закриття.

4. Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету.

5. Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.

Україні необхідно вдосконалювати свою систему фінансування освіти. Наприклад, у Болгарії уряд запровадив фінансування освіти у вигляді спільних державно-муніципальних субсидій. Такі субсидії передбачають два обов'язкові внески – з державного і місцевого бюджетів, їхній обсяг визначено для кожного окремого випадку, враховуючи наявні ресурси та особливості (демографічні, географічні тощо) певного регіону. У Латвії розроблено спільну програму Міністерства освіти та місцевих органів самоврядування та інших установ під назвою "Програма розвитку сільської місцевості Латвії".

Стратегічні завдання фінансового забезпечення освіти:

- перехід до ефективної моделі фінансування освіти;

- стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою;

- істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки;

- підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

- поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

- запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти.