Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність та фондові ринки

к.е.н., доцент Клименко Н., студентка магістратури Шкода С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України Інвестиційні пріоритети як об’єкт математичного моделювання

Залежно від особливостей конкретного завдання, моделі управління інвестиційними процесами поділяють на стратегічні і тактичні. Стратегічні полягають у виборі узагальнених параметрів та обмежень інвестиційної діяльності. Метою стратегічних моделей є визначення на основі пріоритетних цілей базових параметрів портфеля (співвідношення акцій та облігацій у портфелі, співвідношення інвестицій у різні галузі, обмежень за рівнем ризику тощо). Тактичні моделі безпосередньо стосуються завдання вибору обсягів окремих інвестицій. До тактичних належать також рішення із перегляду (ребалансування) інвестиційного портфеля.

Відносно чинника часу розрізняють статичні й динамічні моделі. У статичних (одноперіодних) моделях розглядають один інвестиційний період, тобто рішення приймають на певний проміжок часу (інвестиційний горизонт) і не переглядають. У динамічних моделях інвестиційний горизонт поділяють на певну кількість періодів і рішення приймають для кожного з них. [1]

Залежно від можливості коригування рішення при надходженні додаткової інформації, моделі поділяють на одноетапні й багатоетапні.

Актуальною проблемою управління інвестиційним портфелем є визначення функцій такого управління, оптимального варіанту їх взаємодії та послідовності реалізації.

Системний аналіз функціональної структури управління інвестиційним портфелем дозволяє чітко розподілити повноваження працівників інституційного інвестора та впорядкувати інформаційні потоки між ними з урахуванням трьох основних напрямків роботи: аналіз та моніторинг інвестиційного середовища, розроблення інвестиційної стратегії, вибір існуючих та розробка нових фінансових інструментів [2]. Виділення цих напрямків створює можливості професійної спеціалізації працівників фінансових установ та дозволяє оптимізувати обмін інформацією між ними (див.рис.1).

Рис. 1. Схема інформаційних потоків управління інвестиційним портфелем

Фахівці кожного із напрямків повинні взаємодіяти із фахівцями з інших напрямків роботи. Інформаційні потоки між ними повинні мати зустрічний та циклічний характер.

На сучасному етапі економічного розвитку України актуальною є проблема активізації інвестиційних процесів та їх скерування в найбільш перспективних для економіки напрямках. Однією з умов ефективного вирішення цієї проблеми є конкурентне середовище діяльності фінансових посередників (інституційних інвесторів). Формування стратегії поведінки окремого інституційного інвестора у конкурентному середовищі передбачає врахування особливостей попиту й пропозиції на обраному ним сегменті фінансового ринку. Також потрібно брати до уваги альтернативні джерела фінансування та способи управління ризиками інвестицій. Пропозиція фінансових інструментів для залучення коштів може бути зумовлена потребами простого чи розширеного відновлення, сезонними або циклічними чинниками, впровадженням інновацій, необхідністю структурних змін.

На прийняття рішень впливає також суб'єктивна оцінка ризику інвестором, точність якої залежить від рівня його інформованості. В основі попиту на фінансові інструменти лежать мотиви збереження вартості капіталу або її приросту. Залежно від чинників, які формують попит і пропозицію фінансових інструментів, у кожному конкретному випадку відрізняється як об’єктивний рівень ризику інвестицій, так і суб’єктивна схильність інвестора до ризику. [3]

Цей факт знаходить відображення у структурі фінансової системи. Вкладення на банківські депозити мають порівняно низький рівень ризику, оскільки спрямовуються, головним чином, на кредитування тих ланок економічної системи, які вже довели певний рівень своєї ефективності та стабільності й уключені в систему банківського контролю.

Додатковим чинником зниження ризику депозитів є диверсифікація кредитного портфеля банківської установи. Банківські депозити більшою мірою орієнтовані на збереження вартості капіталу, ніж на отримання прибутку. Основним чинником знецінення заощаджень є інфляційні процеси. З метою мінімізації втрат від інфляційного ризику інвестори беруть на себе деякі інші види ризиків, у першу чергу кредитний ризик. Функціонування кредитної системи банків, які дотримуються обережної інвестиційної стратегії, забезпечує фінансову підтримку досягнутого рівня виробництва, але є недостатньою умовою для якісних перетворень економічної системи. Досягти рентабельності фінансових інвестицій вищої, ніж дохідність банківських депозитів, можна в результаті структурних перетворень та впровадження інновацій. Однак такий підхід до інвестиційної діяльності пов'язаний із вищим рівнем ризику. Фінансовими інструментами реалізації цього підходу є, у першу чергу, звичайні акції.

Вибір сегмента фінансового ринку окремим інвестором повинен базуватись на об'єктивній необхідності переміщення фінансових ресурсів інвестиційного призначення з однієї сфери реальної економіки в іншу. Недотримання цього підходу ставить інвестора у надмірну залежність від коливань цін фінансових інструментів на вторинному ринку. Такі коливання значною мірою випадкові за своєю природою та важко піддаються прогнозуванню. Сподівана дохідність інвестицій за дотримання такого підходу незначна за умови відсутності в інвестора особливої інформації, недоступної іншим учасникам ринку. Із вищою сподіваною дохідністю пов'язаний пошук особливих ситуацій, де присутні потенційно вигідні можливості інвестування у розширення діючих галузей та створення нових, а також операцій, спрямованих на реструктуризацію діючих підприємств (злиття, поглинання, поділ, зміна власності й контролю тощо).

Список літератури

1. Антонюк Ю. Ефективність діяльності організаторів торгівлі цінними паперами // Цінні папери України, №37(177), - С.16.

2. Балашов О.В. Принятие бизнес-решений: стратегия, методи, психология. – Одесса: ОКФА, 1996. – 152 с.

3. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проэктов: Пер. с англ. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 631 с.