Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Ковальчук Д.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ВЕНЧУРНОГО

ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Сучасне життя все більше і більше набирає обертів, динамічність зміни подій ми відчуваємо все яскравіше. Нинішнє суспільство виходить на нові та досконалі рівні обміну інформацією, співпраці, досягнення поставлених цілей тощо. Такій швидкій зміні суспільних формацій значною мірою потрібно завдячувати інноваціям. Чим далі, тим складніше знаходити щось принципово нове, а то й зовсім невідоме наразі, оскільки інвестиційні лаги випуску інновацій скорочуються з кожним роком, а реалії нашого життя та проблеми досить швидко знаходять своє вирішення. Стрімке впровадження нововведень дало початок такому процесу як венчурний бізнес. Для розкриття суті поняття доречно було б навести слова Тіма Дрейпера, всесвітньо відомого венчурного інвестора: «Венчурний бізнес – це коли інвестуються 10 компаній, з них половина стає банкрутами, у трьох ви повертаєте свої інвестиції, одна дає 10-кратне зростання й у ще одній компанії прибуток у 100 разів перевищує вкладення».

Метою дослідження є розкриття сутності, визначення основних ознак венчурного бізнесу та проблематика його становлення і розвитку в Україні.

Венчурна індустрія зародилася у США при активній державній підтримці у 50-х роках минулого сторіччя. 1958 року Конгрес ухвалив рішення про початок реалізації програми Small Business Investment Company. В рамках цієї програми уряд США надавав доступ до державного фінансування молодим зростаючим компаніям, за умови одночасного залучення коштів з боку приватних інвесторів у співвідношенні 2:1 або 3:1 (тобто дві або три частини капіталу повинні бути з приватних джерел). У процесі розвитку програми SBIC паралельно стали з'являтися незалежні приватні венчурні фонди і компанії, які з часом сформували венчурну індустрію.

Подальше становлення венчурного капіталу співпало за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і зростанням добробуту середнього класу американців. Такі відомі компанії як DEC, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Microsoft, Lotus, Intel зуміли стати сучасними гігантами комп'ютерного бізнесу багато в чому завдяки венчурному капіталу. Більше того, бурхливе зростання нових галузей, таких як персональні комп'ютери і біотехнологія, виявилося можливим в основному за участю венчурних інвестицій [4].

Критерієм при виборі венчурного фонду для вкладення грошей для інституційних інвесторів зазвичай є не те, які саме проекти фінансуються венчурним фондом, а репутація і минулі успіхи людей, керуючих фондом. Але перш за все, інвестор в першу чергу оцінює дві основні речі (рис. 1), які впливають на інвестиційне рішення по відношенню до венчурного фонду.

ПРОДУКТ

КОМАНДА

має бути цікавий

може реалізувати даний проект

Інвестор

Рис. 1. Першочергові індикатори уваги інвестора

Будь-який венчурний інвестор шукає команду з продукцією, що її створила, яка володіє наступними характеристиками: містка, платоспроможна та швидкозростаюча. Україна достатньо молода як держава та інвестиційна площадка. Потрібно чимало зробити, щоб підняти свої позиції. Важливо те, що інтелектуальний капітал громадян нашої країни достатньо високий, проте поки що немає практичних надбань в даній сфері.

Основним фактором для інвестицій є віра засновника у проект і визнання та необхідність проекту в суспільстві. Проте, більшість розробників зосереджуються на створенні продукту, упускаючи такі важливі моменти, як ринок, на якому потрібно буде оперувати, його об’єми та темпи росту, конкурентний ландшафт, повноцінна компетентна команда, що дозволить створити бізнес зі стійкими конкурентними перевагами, стратегія виходу на ринок та маркетингова стратегія, бізнес модель та інші фактори уже безпосередньо здійснення діяльності. Також, в команді повинні бути спеціалісти не тільки по технологічних питаннях, але і по менеджменту, фінансах, маркетингу.

Основними факторами, що сприяють розвитку венчурної індустрії в державі, є: наявність науково-освітньої бази; наявність вільного капіталу; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність; стабільний попит з боку держави та приватного секторів на наукові дослідження й розробки [6]

Проблема залучення венчурних інвестицій в Україну полягає в малій кількості досвідчених підприємців і недостатності досвіду у більшості керівників. Ринок поки занадто малий, щоб мати можливість забезпечити відповідний дохід на інвестицію. Повинна бути компетентна та креативна команда, наявність проблеми у користувача, яку вирішує проект, сильна багатофакторна бізнес-модель. Окрім того, проект повинен бути конкурентоздатним та інноваційним на визначеному ринку [8,с.20].

Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у більшості країн світу – це кошти приватних інвесторів, інвестиційні інститути, пенсійні фонди, страхові компанії, різні урядові агентства і міжнародні організації. Помітну роль у венчурному бізнесі США грають фізичні особи. У країнах Західної Європи список учасників венчурних фондів дещо ширший. Його доповнюють державні установи, комерційні і клірингові банки, університети й інші джерела.

Низька активність венчурного інвестування в Україні пов'язана з небажанням ризикувати у досить нестабільному зовнішньому середовищі, відсутністю розвиненої інфраструктури. Банки не прагнуть інвестувати в довгострокові ризиковані проекти до того ж без гарантій. Пенсійні фонди за законодавством України можуть інвестувати тільки в державні цінні папери, банківські депозити, нерухомість й акції компаній. Страховий бізнес в Україні хоч і охоплює багато компаній, але він менш розвинений ніж у США і Західній Європі. Що стосується фондового ринку, то він суттєво відстає від потреб часу [1]. Найпопулярнішим способом інвестування в Україні впродовж останніх років залишається інвестування у венчурні пайові інвестиційні фонди, оскільки вони становлять найбільші частку в загальній структурі ІСІ (понад 70 %). За даними УАІБ, станом на 31 грудня 2010 р. в Україні діяло 1095 інститутів спільного інвестування, що досягли нормативів, із них 827 (75,5 %) – венчурні. Зростання числа визнаних ІСІ в 2009 р. стосувалося, переважно, пайових венчурних фондів (+65 за рік), що є традиційним, зважаючи на масштаби цього сектору ринку ІСІ. Венчурні фонди, поряд зі значним ризиком, характеризуються високою прибутковістю. На тлі спаду національного фондового ринку найвищу середню дохідність у 2008 р. мали венчурні ІСІ (22,98 %). Цей показник був нижчим, ніж в 2007 р., в якому дохідність становила 100,32 %. Упродовж 2009 р. венчурні фонди показали у середньому досить високу дохідність (42,74 %), а у 2010 році зросла до 61.9% [3].

Таблиця 1

Динаміка кількості венчурних фондів та їх питомої ваги у ІСІ за 2008-2010 рр.

Роки	Всього ІСІ (інститутів спільного інвестува- ння)	Венчурних ПІФ (пайових інвести- ційних фондів)		Венчурних КІФ (корпоративних ін- вестиційних фондів)		Разом венчурних фондів
		кількість фондів	питома вага у заг. структурі ІСІ, %	кількість фондів	питома вага у заг. структурі ІСІ, %	кількість фондів	питома вага у заг. структурі ІСІ, %
31.12.2008	888	636	71,6	45	5,1	681	76,7
31.12.2009	985	690	70,1	50	5,1	740	75,1
31.12.2010	1095	755	68,9	72	6,57	827	75,5

Сукупна вартість активів ІСІ у 2010 році підвищилася на 31% (+25.59 млрд. грн.) і на кінець року склала 108.13 млрд. грн. Отже, темпи нарощення ринком активів цього року практично збереглися, а в абсолютному вимірі приріст перевищив минулорічний показник (+19.28 млрд. грн.). Головними чинниками зростання були, як і у 2009-му, висхідна динаміка фондового ринку на річному проміжку, а також переважна частка закритих фондів, що практично не мають відтоку вкладень інвесторів.

Основні сфери венчурного інвестування в Україні: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Також в Україні практично відсутні стартові вкладення та вкладення в інновації, а переважають інвестиції в розвиток компаній. Приватним особам, пенсійним фондам, страховим компаніям заборонено бути учасниками венчурних фондів. Тому, джерела фінансування в інноваційну діяльність є досить обмеженими (табл. 2).

Таблиця 2

Джерела фінансування інноваційної діяльності у 2010 році [5]

Загальна сума витрат, млн. грн.	У тому числі за рахунок коштів:
	власних	державного бюджету	іноземних інвесторів	інші джерела
8045,5	4775,2	87,0	2411,4	771,9
100 %	59,35 %	1,08 %	29,97	9,6 %

За даними таблиці 2 видно, що основна частка фінансування інноваційної діяльності в країні припадає на власні засоби та кошти іноземних інвесторів: 59,35% та 29,97% відповідно. Допомога держави здійснюється на рівні 1,08 %. Окрім того, національне законодавство у сфері науково-технічної діяльності не погоджено з фінансовим законодавством, тому на практиці не передбачає стимулювання інновацій податковими й іншими пільгами. Держава не сприяє виконанню технопарками та бізнес-інкубаторами їх безпосередньої інноваційної функції. Велике значення має створення в країнах державного венчурного фонду, який має здійснювати кредитування венчурних інвестиційних фондів під низький відсоток. Наприклад, в Ізраїлі у 1993 р. частка ВВП, забезпечена виробництвом високотехнологічної продукції, становила 3 %; після заснування державного венчурного фонду цей показник сягнув 65 %. Для наших підприємств це є дуже актуально, оскільки Кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки у 2010 році знизились до 1303 відносно 1378 у 2008 році. Питома вага підприємств,що займалися інноваціями знизилася з 18 % у 2000 р. до 13,8 % у 2010 р. Згідно з дослідженнями Державного комітету статистики України у 2009 р. основний фактор, що перешкоджав провадженню передових технологій, — обмеженість фінансування, про що зазначили 44 % підприємств.

Отже, стан венчурного фінансування в Україні досі знаходиться на етапі зародження, і український венчурний бізнес є таким лише формально , оскільки насправді відсутні його важливіші характеристики – інноваційна компонента, ризикованість і класична орієнтація на інноваційні проекти, співпраця з технопарками, бізнес-інкубаторами та ВНЗ. Проте, використовуючи накопичений міжнародний досвід та ефективно впроваджуючи необхідні реформи, Україна цілком могла б сформувати ринок венчурного підприємництва. В першу чергу варто сформувати законодавчо-нормативну базу, організувати якісну підготовку професійних кадрів, створити систему державної підтримки венчурного фінансування та забезпечити гарантії на інтелектуальну власність.

Література:

1. Альмераї А. Проблеми венчурного інвестування в Україні // Вісник КНЕУ. – 2009. - №3. – С.12-13.

2. Хома І.Б., Войтків О.В.; Г.В. Чепіль Г.В; Демчук Х.Б. Венчурне інвечтування як спосіб реалізації інноваційно-інвестиційного потенціалу держави // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − № 21.3 – С.292-298.

3. Аналітичний огляд ринку управління активами в Україні (2009; 2010 рік) // www.uaib.com.ua.

4. Історія становлення венчурної індустрії у світі / Українська асоціація інвестиційного бізнесу // www.uaib.com.ua.

5. Наукова та науково-технічна діяльність (1990 – 2010 рр.) // www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html.

6. Фірстова Є.О. Аналіз стану ринку венчурних інвестицій в Україні // www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Uproz/2010_10/u1010fir.pdf

7. Уляницкая А. Венчурные фонды по-прежнему остаются удобным инструментом инвестирования // Бизнес. – 2008. – № 25. – С. 47–48.

8. IT-стартапы // Инвестгазета. – 2010. - №15. – С.19-22.