МЕНЕДЖЕР-ЛІДЕР – ХТО ВІН ТАКИЙ?

Герасименко Ю.В., к.е.н., доцент

Секретаренко Ю.І., студентка

Вінницький національний аграрний університет,

Україна

Вступ. На всіх етапах становлення суспільства проблема управління стояла досить гостро і багато людей намагалися вирішити її, але їх труди носили розрізнений характер і не укладали узагальненої теорії.

В теорії менеджменту менеджерами називають спеціалістів, що використовуючи різноманітні методи і тактику управління, сприяють досягненню організацією певних цілей. Відповідно до простого американського визначення, менеджер – це той, хто робить будь-що руками інших.

Одне з основних завдань менеджера – створити спонукальні стимули для людини, при яких у неї виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Звідси виникає ще один принцип менеджера: управляти – значить вести до успіхів інших.

Отже, центральною фігурою в системі менеджменту будь якої організації є менеджер, який керує організацією чи окремим підрозділом. Для досягнення успіху в організації менеджер насамперед повинен опанувати мистецтво впливу на людей, яким є лідерство. Менеджер-лідер зуміє вивести керовану їм організацію на високий рівень роботи в сфері підприємницької діяльності, зуміє зацікавити людей у спільному досягненні поставлених цілей організації.

У менеджера, що цілком віддає себе роботі, є всі необхідні задатки для того, щоб стати лідером колективу, тобто поєднати в собі формальне та неформальне лідерство. Оточуючи, як вважають психологи, сприймають лідера за чотирма основними моделями: 1) «один із нас»; 2) «кращий із нас – зразок для наслідування»; 3) «втілення чеснот»; 4) «виправдання всіх очікувань». Відповідно до даних моделей і будують своє відношення підлеглі до менеджера-лідера, дозволяючи йому поширювати свій вплив на колектив і кожного окремо працівника.

Основна частина. Лідер (від англ. слова «lead» – вести, проводити; приклад ля наслідування) – це особистість, яка користується великим авторитетом і повагою у зв’язку зі своїми особистими видатними людськими, інтелектуальними або фаховими якостями. Однією з особливостей справжнього лідера є допомога працівникам у реалізації їхніх задумів. Цей процес не зовсім альтруїстичний, оскільки лідери завжди настирливі в досягненні кращого для себе, для своєї організації та працівників. Сформована ними управлінська команда натхненно працює, а не відбуває повинність.

Лідерство виникає там, де є потреба в ініціативних діях. Відповідно, виникає питання: яка різниця між менеджером та лідером?

Будь-яка організація повинна розглядатись в двох аспектах: як формальна, так і неформальна структура. Відповідно, правомірно говорити і про два типи відносин людей: формальні та неформальні. Відносини першого типу – посадові, функціональні; відносини другого типу – психологічні, емоційні. Менеджер призначається ззовні, вищим керівництвом, отримує відповідні владні повноваження, має право вимагати виконання певної роботи, винагороджувати і карати підлеглих, тощо. Лідер «висувається» з числа оточуючих його людей, по суті, рівних (або, принаймні, близьких) йому за статусом (службовому становищу), він як би «один з них». Лідер може впливати на інших і спонукати їх робити певні речі, що виходять за межі дій передбачених формальною владою, а також здатний забезпечити задоволення потреб людей, знайти вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій.

Як ми вже звертали увагу, головна задача менеджера – робити справу за допомогою інших людей.  Це значить співробітництво, а не залякування.  Гарного менеджера завжди турбують і інтереси всієї організації.  Він намагається збалансувати інтерес групи, інтереси «боса» та інших менеджерів; необхідність виконання роботи з необхідністю знайти час для навчання; виробничі інтереси з людськими потребами підлеглих, тощо.

Менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати. Хороший менеджер вносить порядок і послідовність у виконувану роботу. Лідер – надихає людей і вселяє ентузіазм в працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти етап змін [1].

Як би людина не прагнула стати лідером (а це, мрія багатьох людей), вона ним не стане, якщо оточуючі не сприймуть її як лідера. В той же час менеджерів призначається на їх посаду незалежно від того, чи сприймають їх підлеглі в цій ролі, чи ні. Іншими словами, менеджмент (керівництво) є соціальним за своєю сутністю феноменом, а лідерство – психологічним. І в цьому – основна відмінність між ними, хоча в той же час є й чимало спільного [2].

По-перше, і керівництво, і лідерство є засобом координації, організації відносин членів соціальної групи, засобом управління ними. Тільки один з цих феноменів «працює», як уже говорилося, в системі формальних, офіційних відносин, а другий – в системі відносин неформальних, неофіційних.

По-друге, обидва феномена реалізують процеси соціального впливу в групі (колективі). Але в одному випадку (керівництво), – це вплив направляє, головним чином по офіційних каналах, тоді як в іншій (лідерство) – за неофіційними.

По-третє, обом феноменам властивий момент відомої субординації відносин. Причому в керівництві він виступає досить виразно і закріплений посадовими інструкціями, а у лідерстві його присутність набагато менш помітно і вже заздалегідь ніяк не окреслено. І зовсім не випадково тому, що нерідко лідерство здатне переходити в керівництво, а менеджер стає лідером і т.д.

Для того, щоб менеджер був справжнім лідером в своєму колективі, він повинен володіти певними рисами характеру чи якостями. До індивідуальних рис сучасного менеджера можна віднести: цілеспрямованість, здатність до співпраці, артистичність, толерантність, тактовність, порядність, креативність, тощо.

Ефективність лідерства значно підвищується, якщо менеджер добре розуміє свої власні емоції та почуття інших. В психології цей феномен отримав назву «емоційний розум» – набір вмінь, здібностей і знань, не пов’язаних із пізнанням, що впливає на здатність людини давати собі раду з вимогами та тиском середовища. «Емоційний розум» має п’ять аспектів [3]:

- самоусвідомлення – усвідомлення власних почуттів;

- самовладання – спроможність керувати власними емоціями та імпульсами;

- самомотивація – здатність наполягати на своєму, незважаючи на перешкоди та невдачі;

- емпатія – спроможність відчувати почуття інших;

- соціальні здібності – здатність впливати на емоції інших.

Проте оптимальне поєднання індивідуальних характеристик менеджера та особливостей керованої ним групи дозволяє різко підвищити показники продуктивності колективу.

Крім того, у житті лідера кар’єра й особисте життя тісно переплітаються, взаємодоповнюються. Справжні лідери ніколи не бувають пересічними людьми. Їхні честолюбність, талант, здібності, сприйняття нового служать їм, а не панують над ними. Використовуючи їх, лідери до свого бачення досконалості і прекрасного, демонструючи при цьому єдність мети й волі, невгамовну енергію [2].

Висновки. Щоб підлеглі йшли за своїм лідером, він повинен розуміти їх, а вони – розуміти навколишній світ і ситуацію, в якій опинилися. Оскільки і люди і ситуації постійно змінюються, менеджер повинен бути достатньо гнучким, щоб пристосуватися до безперервним змінам. Розуміння ситуації і знання того, як управляти людьми, – найважливіші компоненти ефективного менеджменту. Все це свідчить про те, що управлінська робота ставиться до числа таких видів людської діяльності, які вимагають специфічних особистісних якостей, що роблять конкретну особистість професійно придатною до управлінської діяльності.

Література:

1. Чем отличаються лидеры от менеджеров? // Официальный портал сообщества HR-менеджеров. – Режим доступу: http://www.hr-portal.ru/blog/lider-vs-menedzher

2. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. – 608 с.

3. Ґріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В.Яцупа, Д.Олесневич. - Львів: БаК, 2001. - 624 с.