Педагогічні науки/Теоретичні і методологічні проблеми

К. ф. н., доцент, Лабінська Б. І.

Київський національний лінгвістичний університет

Парадигмальний підхід як метод аналізу

розвитку методики навчання іноземних мов

на західноукраїнських землях у 1867–1939 рр.

Для з’ясування зв’язку методики навчання ІМ у Західній Україні з певними методчними парадигмами використовуємо роботи Куна Т, Бергмана Г. тощо. Кун Т. аксиоматизував історико-культурну детермінацію наукового знання і сформулював соціально-психологічний образ науки, пов’язав її динаміку із існуванням наукового співтовариства та його дії відповідно до даних зразків наукового дослідження. Під парадигмою автор розумів визнання наукового досягнення, яке упродовж певного часу дають науковій спільноті модель постановки проблеми та їх рішення [4, с. 11]. У педагогічній науці існують різні підходи до тлумачення поняття ”парадигма“. Одні науковці (Бондаревська Є.В., 2009, Корнетов Г.Б., 1994, Сухомлинська О.В., 1999 та ін) акцентують увагу на теоретичних складових та вважають, що науково-педагогічні парадигми – це сукупність теоретичних положень, які формуються внаслідок конкретної боротьби між різними, полярними підходами до вирішення педагогічних проблем (бінарними опозиціями) і які дозволяють сформувати й запровадити на практиці цілісні моделі освіти [5, с. 132‒133].

Інші науковці (Богуславський М. В., Хриков Є. М. та ін.) поєднують теоретичні та прикладні складові цього явища та під парадигмою розуміють закріплену теоретичними положеннями, нормативними документами, традиціями, кадровими та матеріальними ресурсами стабільно, тривалий час функціонуючу систему діяльності освітніх установ [5, с.133 ]. Гупан Н.М. (2002) застосовує парадигмальний підхід як засіб висвітлення внутрішньої логіки розвитку історико-педагогічної проблематики в українській педагогічній історіографії і виявлення механізму зміни домінуючої парадигми в конкретних історичних умовах [3, с. 18]. Ми поділяємо погляди цих вчених у тому, що вони бачать конструкцію освітніх моделей зорієнтованою на адекватне відображення в навчальній практиці методичних парадигм їх залежності від домінуючих парадигм у конкретних історичних умовах.

Використання парадигмального підходу в дослідженні спонукає до опису й конструювання педагогічного процесу крізь призму домінуючих в охоплений історичний період методичних парадигм. На наш погляд, панування тієї чи іншої парадигми зберігається до тих пір, доки не з’являються нові факти, що розвивають її методологічні доктрини. Накопичення протирічь всередені парадигми спочатку приводить до зародження нового знання, формування різних наукових напрямків, а пізніше до кризової ситуації, у результаті якої руйнується фундамент старої парадигми і закладаються основи нової, яка змінює історичну переспективу наукових досліджень і визначає нові стратегії наукового пошуку [1, с. 27]. Поступово вона замінюється цілком або частково новою парадигмою. При цьому поява нових парадигмальних рис створює ”революційну“ ситуацію, оскільки стара парадигма методичних досліджень показує свою неспроможність в рішенні актуальних проблем навчання ІМ/оволодіння ІМ. Кожна наукова революція відкриває нові закономірності, які не можуть бути зрозумілими в межах пережитих уявлень. Тому історична динаміка росту наукового знання є поетаптим чередуванням періодів нормальної науки і наукових революцій [2, с. 7]. В історії методики навчання ІМ будуть виділятися методи, які керували мисленням вчених в теорії навчання, визначали вибір методичних підходів для вирішення практичних завдань.

Зауважимо, що використання певного методу визначало історичний розвиток методики, динаміку і особливості різних методичних теорій/концепцій, підходів до навчання ІМ. При цьому під час вибору певного методичного вектора учені орієнтувалися на наступні фактори. По-перше, на те, як у мовознавстві вирішуються питання про природу мови і який в той чи інший історичний період парадигмальний погляд лінгвістів на свій об’єкт дослідження. По-друге, важливим в історичному аспекті є врахування рідної мови, по-третє, істотно також те, які психолінгвістичні механізми уможливлять функціонування процесу оволодіння нерідною мовою. Орієнтування на ці факти підкреслює міждисциплінарність як одну із особливих рис методичного пізнання.

Література:

1. Алиференко Н. Ф. Современные проблемы науки о языке. / Н. Ф. Алифиренко – М. : Флинта : Наука, 2009. – 337 с.

2. Гальскова Н. Д. Основные парадигмальные чертысрвременной методической науки / Н. Д. Гальскова // Инностранные языки в школе. – 2011. – №7. – С. 3–11.

3. Гупан Н. М. Українська історіографія історії педагогіки / Н. М. Гупан. – К. : “А.П.Н.”, 2002. – 224 с.

4. Кун Т. С. Структура научных революций / Т. С. Кун. М. : Пргресс, 1977. – 300 с.

5. Хриков Є. М. Методологічні засади дослідження проблеми управління розвитком загальноосвітньої школи України в 1917 – 1930-ті рр. XX століття [Електронний ресурс] / Є. М. Хриков // Освіта Донбасу, 2011. – №1 (144). ‒ С. 129 – 136 – Режим доступу : www. nbuv.gov.ua/portal/socgum/ osdon/2011–1 22.pdf.