К.пед.н. Пишун С. Г.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

«Я-концепція»: позитивний розвиток в процесі підготовки майбутнього педагога

Педагог, що непевно усвідомлює себе як особа і професіонал, не може оцінюватися як успішно працюючий фахівець. «Я-концепція» забезпечує спрямованість, відносну постійність і стійкість внутрішнього світу людини, загальну лінію її поведінки, що складається на основі безперервної саморегуляції, самооцінки і самоконтролю своєї життєдіяльності, яка і зумовлює установку на постійне самовдосконалення і самоосвіту. Не маючи своєї виробленої саморегуляції і самоконтролю діяльності, педагог буває вимушений діяти або імпульсивно, стереотипно, однозначно, без урахування постійних обставин, що змінюються, як формальний виконавець готових приписів. Таким чином, «Я-концепція» виступає як чинник внутрішньої регуляції дій особи по формуванню і самовихованню якостей, спрямованих на постійний саморозвиток, у тому числі й самоосвіту.

Основним елементом цього процесу повинна виступати самосвідомість. Самосвідомість складне явище. Вона є необхідною передумовою розвитку і саморозвитку особи, результатом роботи особи над собою, метою педагогічної дії в процесі професійного становлення педагога. Провідним інструментом самосвідомості є самоаналіз. Інтерес до самоаналізу у майбутніх педагогів пробуджується в ході навчальних занять, тренінгів, тестувань, але їх результати можуть не зробити серйозного впливу на формування цього уміння, якщо вони не будуть усвідомлені. Прийняття себе найбільш продуктивно досягається у випадках письмового аналізу тестів. В процесі письмового викладу необхідно пояснити своє розуміння іншому, хто читатиме (викладачеві) цей матеріал, а це примушує інтенсивно думати і зіставляти отримані відомості.

Це може здійснюватися не лише спрямованістю усієї навчально- виховної роботи на виховання цих якостей, але і створенням умов навчальної діяльності, за яких кожен, хто навчається ставиться в ситуацію виконання усіх необхідних видів завдання. Це, передусім, формування свідомого сприйняття і прийняття пропонованої системи роботи, коли спільно визначається, з якою метою виконується кожне завдання, які професійні уміння і якості за його допомогою формуються, допускаються і заохочуються варіанти виконання, які знайдені самостійно. Система багатоваріантного, гнучкого, але систематичного контролю з системою супутнього аналізу і самоаналізу може стати стимулом якісного виконання заданих параметрів у виконанні певних видів робіт.

Усвідомлення, критичний аналіз і визначення шляхів конструктивного удосконалення своєї діяльності здійснюється за допомогою педагогічної рефлексії. Якщо рефлексія це здатність людського мислення до критичного самоаналізу, спрямована на дослідження наукового знання, методів і прийомів отримання наукових результатів, на процедури обгрунтування наукових теорій і законів, самопізнання людини і основ її духовного вдосконалення [3], то педагогічна рефлексія - додаток усіх цих характеристик стосовно педагогічної діяльності.

Основними умовами побудови навчально-виховного процесу в педагогічних навчальних закладах, орієнтованих на розвиток позитивної особової «Я-концепції», можна назвати наступні:

· організація усього навчально-виховного процесу на принципах управління рефлексії;

· реалізація індивідуально-творчого підходу;

· діалогізація і персоналізація, що припускають паритетне співробітництво викладачів і студентів, встановлення особових гуманних взаємин;

· проблема особового становлення майбутнього педагога, коли викладач допомагає виявити проблеми студента і допомогти зорієнтуватися в шляхах їх реалізації;

· прогностично-ідеальні установки в навчальному процесі, коли проектується в спільному пошуку стратегія особового розвитку кожного учасника навчально-виховної діяльності;

· вольовий розвиток і виховання майбутніх педагогів як провідний напрямок виховного впливу на особу, що формується.

Педагогічну рефлексію необхідно цілеспрямовано формувати у свідомості майбутнього педагога, і починати цей процес не лише з особового, але й професійного саморозвитку і самопізнання. Самопізнання організовується способами педагогічної технології: самоспостереження (спостереження за собою в діяльності); порівняння себе з іншими (психологічні ігри), тут важлива логіка: від порівняння себе з ідеалом - до порівняння з реальною людиною і від неї - до порівняння себе з самим собою за формулою «був - став»; самоаналіз (творча діяльність), три «Я»: «Я» в моєму уявленні (що я знаю про себе?), «Я» ідеальне (яким я хочу бути?), «Я» дзеркальне згідно якого уявлення індивіда про те, як його оцінюють інші люди, що вони про нього думають, істотно впливає на «Я-концепцію» [1, 314].

Самопізнання неможливе без усвідомлення і оцінки педагогом, студентом свого способу життя, самоаналізу свого внутрішнього світу. Робота над собою, подолання себе, соціальна активність виникають у людини з переживань протиріччя між вимогами життя і власною недосконалістю. Але невдоволення собою не може постійно «живити» прагнення до самовдосконалення. Людина повинна одночасно і позитивно подивитися на себе, усвідомити свою унікальність, відмінність від оточення, обпертися на почуття власної гідності.

Мотиви професійного самопізнання різноманітні. Найбільш типовими є:

· професійне самопізнання, що визначене інтересом до себе, прагненням розібратися у своїх сильних і слабких якостях як професіонала, розширити свій кругозір про власну особу.

· необхідність в самопізнанні виникає, коли педагог виявляє дисбаланс між своєю працею та її результатами, що також стимулює процес пізнання себе.

Вивчення себе, виявлення причин дисбалансу дають можливість педагогові: усунути недоліки в діяльності, поведінці, взаємодії; відновити рівновагу між собою і оточенням; ліквідувати негативні емоційні переживання, які супроводили дисбаланс.

· самопізнання активізується в результаті критичних зауважень на свою адресу іншими: адміністрацією, колегами, батьками, іноді студентами.

В якості стимулів самопізнання можуть виступати мотиви професійного саморозвитку: самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізація. Іншими словами, педагог пізнає себе для того, щоб істотно поліпшити свою діяльність, самому особисто вирости, добитися у своїй праці більше значущих результатів.

Сучасна освітня ситуація об’єктивно вимагає становлення педагога суб’єктом власного професійного розвитку. У зв’язку з цим, В. О. Сластьонін професійний саморозвиток розглядає як процес інтеграції зовнішньої професійної підготовки і внутрішнього руху, особового становлення людини. Зовнішня професійна підготовка задає зміст, форми, схеми професійної рефлексії, а внутрішній рух забезпечує енергію, реалізацію особовий сенс професійного саморозвитку.

Саморозвиток має різні форми. На перших етапах одна з форм саморозвитку «підштовхує», запускає «самопроцеси» (є механізмом), на наступному етапі саморозвитку «самопроцеси» породжують, сприяють виникненню, підтримують нову форму саморозвитку (стають механізмами)[2, 365].

До механізмів, що забезпечують професійний саморозвиток майбутнього педагога, відносяться:

- самосвідомість, що асоціюється з розумінням, визнанням, прийняттям свого «Я»;

- самовизначення, що позначається межами свого «Я»;

- самоактуалізація, пов’язана з проявом і звільненням того, що закладене і сформоване в «Я» людини;

- самореалізація, представлена вираженням потенціалу «Я»;

- самодіяльність, яку людина здійснює як суб’єкт і в якій вона об’єктивує і розгортає своє «Я»;

- саморегуляція, сполучена з управлінням людиною різними сторонами своєї особи та з їх інтеграцією;

- самобудівництво, пов’язане з цілеспрямованим культивуванням і розвитком певних (цілісно значущих) здібностей, сторін і якостей особи;

- самоідентифікація, представлена з ототожненням і разтотожненням себе з якою-небудь позицією, роллю;

- самооцінка, пов’язана із співвідношенням «себе актуального» і «себе потенційного» по різних шкалах [2, 366].

Результативними формами сприяння самопізнання і саморозвитку є: теоретичні семінари, семінари-практикуми, науково-практичні семінари, індивідуальні консультації та допомога в побудові індивідуальної програми саморозвитку, ділові ігри, спеціальні соціально-психологічні тренінги тощо.

Підводячи підсумки зазначимо, що «Я-концепція» є системоутворюючою ланкою в структурі індивідуального стилю спілкування і відбиває сукупність усіх уявлень педагога про себе в комунікативній сфері, пов’язану з його самооцінкою. «Я-концепція» визначає психологічну позицію, що має свій прояв з позицій прийняття себе в професійних комунікаціях, відносно особи до індивідуальних комунікативних особливостей, що проявляються в комунікативній сфері педагогічної діяльності.

Позитивна «Я-концепція» майбутнього педагога характеризується його упевненістю у своїх комунікативних можливостях, адекватною самооцінкою індивідуального комунікативного потенціалу, прийняттям себе та інших в педагогічному спілкуванні, а також свободою індивідуальних проявів в комунікативній сфері педагогічної діяльності.

Література:

1. Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції / О.Є. Гуменюк. — Тернопіль:

Економічна думка, 2002. — 186 с.

2. Сластенин В. А. Педагогический процесс как система / В. А. Сластенин. —

Издательский Дом МАГИСТРПРЕСС, 2000. — 488 с.

3. Философия: Энциклопедический словарь [под редакцией А.А. Ивина].— М.: Гардарики, 2004. — 1072 с.