Коник І.П., Мельник Л.В.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

Засоби формування усних міркувальних

навичок у дітей старшого доШКІЛЬНОГО ВІКУ

У сучасній освітній практиці, згідно з програмно-методичними вказівками, застосовується така навчальна модель, яка передбачає інтеграцію різних видів пізнавальної діяльності дошкільників, зокрема, проведення інтегрованих занять з метою формування системних знань у багатоканальному динамічному навчанні, але із збереженням логіки комплексних мовних завдань.

Мета нашого дослідження – розкрити передумови й засоби формування навичок складати розповіді-роздуми у дітей старшого дошкільного віку під час інтегрованого навчання.

Як показує сучасна педагогічна практика та пошуки вітчизняної лінгводидактики, засвоєння старшими дошкільниками інтегративно поданого матеріалу формує якісно нові знання – з вищим рівнем осмислення, динамічним застосуванням у нових ситуаціях, із підвищеною дієвістю і системністю. Досвід В. Сухомлинського щодо проведення із шестирічними дітьми «уроків мислення» на лоні природи – неперевершений приклад інтеграції основних видів пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовне міркування) і переконливе підтвердження основних положень дитячої психології про те, що процеси міркування є невід’ємною частиною процесу мислення [7].

Інтегрований підхід до розв’язання мовленнєвих завдань розглядали у своїх дослідженнях А. Богуш, Л. Варзацька, М. Вашуленко, Н. Гавриш та ін. [2; 3; 4]. Так, на думку Н. Гавриш інтегративне співвідношення різних видів діяльності старших дошкільників під час навчання їх зв’язного мовлення визначається рівнем розвитку їхнього логічного мислення та мовлення [4,
с. 37]. Саме тому в інтегрованих заняттях структурні компоненти розташовуються так, щоб розвиток мовленнєвих умінь і навичок та подача знань йшли навколо однієї теми, цілеспрямовано й систематично розвиваючи зв’язне мовлення та логічне мислення дітей. Інтегруватися можуть: розвиток мовлення й ознайомлення з природою; розвиток мовлення й художня література; розвиток мовлення й образотворча діяльність тощо. Саме на таких заняттях у дітей формуються вміння логічно мислити, міркувати, доводити свою думку, що й допомагає реалізувати програмні завдання з навчання дітей мовного міркування.

Навчаючи старших дошкільників складати розповіді-роздуми, доцільно проводити спочатку дидактичні ігри на наочній основі – з використанням іграшок, картинок, ігрових персонажів казкового характеру (Чомучко, Незнайко, Томучко, Пізнайко, Сова Мудруся та ін.). Мовні ігри та вправи, ситуативні завдання ігрового навчального змісту дають значні можливості для розвитку мовленнєвих умінь і навичок у дітей. У них діти не просто відтворюють відомі їм одиниці мовлення, а й вибирають, комбінують їх щоразу по-новому. Саме в цьому й виявляється творчий характер мовленнєвої діяльності.

Провідні науковці (А. Богуш, Н. Гавриш, Є. Короткова, К. Крутій,
А. Омельяненко, Н. Харченко та ін.) наголошують на виділенні при навчанні дітей зв’язної розповіді підготовчого періоду, під час якого йде розкриття її структури, особливостей використання мовних засобів виразності. Змістовим аспектом такої роботи є інтегровані заняття з мовленнєвого спілкування, ознайомлення з довкіллям та художньою літературою. При цьому використовуються різні методи і прийоми роботи: читання художніх творів; спостереження; екскурсії; дидактичні ігри; мовно-логічні вправи на моделювання мовленнєвих ситуацій.

Ознайомлення з елементами побудови зв’язної розповіді у формі міркування відбувається шляхом складання розповідей за зразком вихователя, за допомогою моделей, бесід, дидактичних ігор. На завершеному етапі навчання йде розгортання практично-дієвого тренінгу із закріпленням набутих навичок зі створення зв’язної розповіді зі словесними міркуваннями. На наш погляд, доречними будуть такі методи й прийоми, як: мовно-логічні завдання; аналітичні, конструктивні творчі вправи; ігри-змагання; ігри-мандрівки; ігрові проблемні ситуації; моделювання мовних ситуацій.

Л. Артемова, Г. Лаврентьєва та К. Щербакова [1] вважають провідним прийомом навчання зв’язного мовлення зразок вихователя. Зразок демонструють на початковому етапі навчання. Діти отримують конкретне уявлення, що таке розповідь і використовують як еталон. Подаючи дітям розповідь-зразок, вихователь враховує, у першу чергу, мовленнєві завдання, які він ставить перед дітьми, вправляючи їх в даному виді розповіді. Наприклад, ознайомлюючи дітей зі структурою розповіді-роздуму, їм пояснюють уживання виразів: «я гадаю», «мені здається», «таким чином», «на мій погляд» тощо й подають зразок їх використання.

Як допоміжний прийом при навчанні дітей розповіді використовується запитання. Як зазначає Є. Короткова, запитання можна згрупувати таким чином:

– пов’язані з розкриттям того чи того образу;

– спрямовані на умовиводи;

– спрямовані на те, щоб дитина пов’язала зміст розповіді з особистим досвідом;

– ті, що спрямовують увагу дітей на використання в розповіді засобів виразності;

– такі, які допомагають найбільш точно виявити різні якості предметів, явищ, ситуацій;

– ті, що спонукають змінювати обставини події до роздумів [5].

Відповідно до цього, змінюється мотивація розповіді в дітей. З’являється прагнення разом з передачею вражень від сприйнятого обґрунтувати свою думку, тобто усвідомити те, що дало змогу дійти саме до такого, а не іншого висновку. Крім того, у дітей уключається механізм довільної регуляції пізнавальної діяльності, що полягає в посиленні цілеспрямованості тих внутрішніх психічних дій, якими реалізується процес пізнання (Г. Костюк) [6,
с. 23]. Запитання надають йому проблемного характеру, спонукають дітей до пошуку способів розв’язання та знаходження ще найбільш імовірних зв’язків [6, с. 25].

Оцінка як навчальний прийом застосовується при навчанні дітей розповіді з метою схвалення чи несхвалення їхньої мовленнєвої діяльності. Суть її використання в тому, щоб діти наслідували те, що вихователь схвалив, і уникали того, про що він відгукнувся несхвально. Оцінка повинна поширюватися не лише на мовця, розповідь якого оцінюється, але й на інших дітей, їхні наступні розповіді. Її дає вихователь у ході заняття, навчаючи дітей аналізувати розповіді своїх товаришів.

Отже, оптимальними передумовами й основними засобами формування усних міркувальних навичок у дітей старшого дошкільного віку є цілеспрямоване навчання з допомогою певної системи мовно-логічних завдань, вправ, навчальних ігор та мовних ситуацій у ході інтегрованих занять.

Література:

1. Артемова Л.В. Старша група в дитячому садку / Артемова Л.В., Богуш А.М., Лаврентьєва Г.П., Щербакова К.Й. – К.: Рад. шк., 1990. – 184 с.

2. Богуш А.М. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / Богуш А.М., Орланова Н.П.,
Зеленко Н.І., Лихолєтова В.К. – К.: Вища шк., 1992. – С. 112-170.

3. Варзацька Л.О. Розвиток сприймання, уяви, мислення – основа словесної творчості / Л.О. Варзацька // Поч. шк. – 1995. – № 2. – С. 8-11.

4. Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєво-творчої діяльності в дошкільному дитинстві / Гавриш Н.В. – Донецьк: Либідь, 2001. – 136 с.

5. Короткова З.П. Обучение детей дошкольного возраста рассказыванию / Короткова З.П. – М.: Просвещение, 1982. – 86 с.

6. Костюк Г.С. Як допомогти дитині стати творчою особистістю / Костюк Г.С. – К.: Інкос, 2003. – 96 с.

7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К.: Рад. шк., 1979.