Філологічні науки / 4. Синтаксис: структура, семантика, функція

Юрук У. І.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Сполучуваність лексеми «existence»

Зміст концепту охоплює різноманітні явища в картині світу і слова у мовній системі. Тому для виявлення структури концепту необхідно охарактеризувати сполучуваність домінантну лексему вираження концепту EXISTENCE.

Започаткована вітчизняними (М. Смотрицький, М. В. Ломоносов) і зарубіжними вченими( В. Адмоні, Г. Гельбіг, С. Кацнельсон, Л. Теньер) теорія сполучуваності і валентності знайшла подальший розвиток у філології другої половини ХХ століття (Р. Джакендорф, Дж. Тейлор та ін.). С. Д. Кацнельсон, який першим у русистиці застосував термін “валентність”, продовжуючи розвивати основні засади теорії валентності, дав визначення і розмежування змістової (універсальної) та формальної валентності, виділив деякі інші типи валентності (семантичної), вказав на здатність різних частин мови (зокрема дієслова, іменника, прикметника, прийменника, сполучника та ін.) та деяких граматичних категорій (наприклад, категорії стану) мати валентність.[3, c. 45]

Окреме місце у подальшій деталізації вчення про сполучуваність і валентність посідають праці дослідників української мови (Й. Ф. Андерш, І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, М. П. Кочерган та ін. ).

Суттєву рису досліджень цього періоду становило те, що українські вчені, на відміну від вербоцентричної теорії речення (Л. Теньєр та ін.), на якій будується поняття валентності в працях більшості зарубіжних дослідників, обстоювали потенційні валентнісні властивості різних (а не тільки дієслова) частин мови [6, c. 13].

Розвиток теорії сполучуваності та валентності, який розпочався ще за часів М. Смотрицького та М. В. Ломоносова та продовжувався у працях вітчизняних мовознавців [2, с. 41], пройшов шлях від розгляду сполучувальних властивостей дієслова як центру речення до розгляду валентнісних властивостей не тільки інших частин мови, але й одиниць різних мовних рівнів[5, c. 86].

В основу розрізнення термінів “валентність” і “сполучуваність” покладено їх зумовленість семантикою слова [1, с. 110].

Вале́нтність (від лат. Valentia − сила) − здатність слова визначати кількість і якість залежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями [1, с. 112].

Валентність, як лінгвістичне поняття, характеризується гетерогенністю, неоднорідністю, і може бути показана як така, що включає рівні: логічний (категоріальний), семантичний, лексичний, синтаксичний. Валентність є рубіжним явищем між граматикою та лексикологією, синтаксисом та семантикою [ 6, с. 13] .

Валентність і сполучуваність мовної одиниці − це дві сторони одного явища − здатності мовної одиниці до комбінування з іншими одиницями того ж рівня, причому валентність відноситься до сфери мови, а сполучуваність − до сфери мовлення [2, с. 183].

У роботі валентність мовної одиниці не ототожнюється з її дистрибуцією, оскільки поняття "валентність" є дещо вужчим, ніж поняття "дистрибуція" [1, с. 114].

Валентність відрізняється, з одного боку, від інтенції як поняття, співвіднесеного з рівнем семантики, а з другого – від керування (валентність, на відміну від керування, стосується не лише додатка, а й підмета, обставини).

Сполучуваність – це поєднання за певним синтаксичним зв’язком будь-яких слів, тому як різновид дистрибуції вона охоплює не тільки валентні, а й не валентні зв’язки (узуальні і оказіональні) [6, с. 9].

Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначається іншими словами, і контекст граматичний, де значення слова визначається граматичною формою слова-поширювача. Відповідно розрізняють лексичну і синтаксичну сполучуваність. Синтаксична сполучуваність – це набір і умови реалізації синтаксичних зв’язків слова, це сполучуваність певних граматичних розрядів слів [2, c. 105].

У даній роботі ми досліджуємо синтаксичну сполучуваність лексеми «existence», яка є домінантою концепту EXISTENCE, визначаємо її сполучуваність на основі 50 зразків речень, наведених у British National Corpus у 6472 знайдених результатах частоти вживання лексеми «existence» з загального обсягу слововживань – 100 млн.

Розрізняють два типи сполучуваності: лексичну та синтаксичну. Лексична сполучуваність співвідноситься зі значенням слова і зумовлена семним складом слова. Синтаксична сполучуваність – набір і умови реалізації синтаксичних зв’язків слова, сполучуваність певних граматичних розрядів слів [1, с. 123].

Синтаксичну сполучуваність лексеми «existence» можна поділили на лівосторонню та правосторонню. Моделі сполучуваності з різними частинами мови наведені нижче.

Правостороння сполучуваність – сполучуваність слів з «existence» з одночасним їх перебуванням у постпозиції відносно цієї лексеми:

1. Existence + Prep + Noun (23)

2. Existence + Prep + Gerund (2)

3. Existence + Verb (5)

4. Existence + Subordinate Clause (5)

5. Existence + Adverb

6. Existence + Conj + noun (5)

Лівостороння сполучуваність – сполучуваність слів з лексемою «existence», які знаходяться у препозиції відносно неї:

1. Verb + Existence (13)

2. Noun + Existence (4)

3. Noun + Prep + Existence (2)

4. Pronoun + Existence (6)

5. Verb + Prep + Existence (10)

6. Adj + Existence (10)

Аналіз виявив, що для синтаксичної сполучуваності слова «existence» характерними є прикметники-означення, що характеризують його (posthumous, mere, ghostly та ін..). Розгляд синтаксичної сполучуваності з дієсловами виявив два типи зв’язку: зв'язок з дієсловом “be” та “depend”, при якому концептуальна назва виступає об’єктом дії або стану, що не є частим вживанням, та з дієсловами “be”, “demonstrate”, “concern”, “deny”, “review”, “wager”, “resume”, при яких «existence» виступає суб’єктом стану. Прийменники у сполученні з лексемою “existence” вказують на спрямованість до певної особи та місця (“in”, “with”, “of”, “by”).

Отже, особливості сполучуваності слова «existence» свідчать про багатогранність цього явища з різними якісними та кількісними характеристиками.

Література:

1. Андерш Й. Ф. Валентність / Й. Ф. Андерш // Українська мова: Енциклопедія. − К. : Українська енциклопедія, 2000. − 112 c.

2. Андерш Й. Ф. Типологія речень з дієслівно-ад’єктивними предикаторами в українській мові в зістав-ленні з чеською / Йосип Фрідріхович Андерш // Мовознавство. – К., 2009. – № 1. – С. 38–45.

3. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л., 1972

4. Кочерган М. П. Слово і контекст: лексична сполучуванність і значення слова / М. П. Кочерган. − Львів : Вища школа, 1980. − 183 с.

5. Овчиннікова І. І. Лексико-граматична класифікація дієслів конкретної фізичної дії з семантикою ство-рення об’єкта в українській мові : дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Овчиннікова Ірина Ігорівна. – К., 1993. – 212 с.

6. Таукчі О. Ф. Теоретичні аспекти вивчення іменної дієслівної лексичної сполучуваності в англійській, українській і російській мовах : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.15 “Загальне мовознавство” / О. Ф. Таукчі. – Донецьк, 2006. – 19 с.