Политология/10. Региональные политические процессы

 

Студентка історичного факультету, спеціальності «Політологія»

Руденко А.Ф.

Донецький національний університет, Україна

Геополітичні пошуки України: в контексті захисту національних інтересів та національної безпеки

 

Національний інтереси – це система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.

Україна - незалежна, суверенна держава. І невід'ємним курсом України, як і будь-якої іншої держави, є його зовнішня політика. Україна прагне підтримувати дружні відносини з усіма державами, співпрацює з країнами СНД, Європейського союзу і НАТО.

Основні засади державної політики України, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності суспільства, визначає прийнятий 19 червня 2003 року Закон України "Про основи національної безпеки України". Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежить від здійснення такої цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.

За визначенням, яке дається у Законі, національна безпека – це така захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам України

Конституційно-правове закріплення інституту націо­нальної безпеки і оборони відображає передусім головну мету військової політики України, суть якої - гаранту­вання безпеки особи, суспільства і держави від зовніш­ніх та внутрішніх загроз, відвернення війни, підтриман­ня міжнародного миру й безпеки.

Слід підкреслити, що здійснюючи свій зовнішньополітичний і військово-політичний курс згідно з національними інтересами, Ук­раїна дотримується позаблокового статусу.

Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, важливими виявами якої є як глобалізація, так і регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва – до взаємної адаптації; від взаємовигідних контактів – до інтеграції зусиль; від обміну – до взаємопроникнення – від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового та навіть соціального простору» – ось принципи, що містяться в основі його конкретних рис.

Найгострішою темою для України є проблема геоекономічного вибору «Схід-Захід».

Кожна країна прагне вийти на велику міжнародну арену, і, зрозуміло, вступить у впливові міжнародні організації, і Україна не є винятком.
Україна має вигідне геополітичне положення – між Заходом і Росією, і тому прагнення до європейської інтеграцій, вступу в НАТО, за прикладом західних сусідів, є природним. Проте, варто зазначити, що відповідно до ст.18 Конституції України: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки ...». А чи буде вступ до НАТО забезпечувати національні інтереси України?

При умові вступу України до НАТО, наша держава не буде мати власної армії, армія стає професійною. А ще  Н.Макіавеллі писав: «Ніколи не буде ні міцною, ні довговічної та влада, яка спирається на наймане військо». Так, можна стверджувати ХХІ ст., як період глобалізації чи інформаційних війн, проте не слід забувати, що «холодна війна» може перерости і у «гарячу», а світ перетворитися у «порохову діжку».

Говорячи про національну безпеки, болючим питанням також є присутність Російського Чорноморського флоту у Севастополі. На мою думку, заяви українських політиків щодо виведення його сьогодні з території України є безглуздими, адже, ми, як незалежна, демократична держава повинні виконувати взяти на себе зобов’язання. Проте, автор підтримую те, щоб Російський флот залишив територію України після 2012 р. Так як відповідно до ст.17 Конституції України: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз».

Єдине, на чому ми повинні наполягати, це домагатися від Росії дотримування принципу добросусідства і взаємовигідних відносин між нашими країнами.

Російська Федерація після десятилітньої перерви все активніше демонструє наміри регіонального лідерства. В боротьбі за досягнення поставлених цілей використовуються як традиційні методи (підтримка напруження в зонах заморожених конфліктів, інструменти економічного та інформаційного впливу), так і новий інструмент зовнішньої політики – енергетичні ресурси. Прикладом цього є газовий скандал у січні 2009 р.

Слід також наголосити, що провідні держави світу та міжнародні організації виявилися неспроможними ефективно  протистояти таким глобальним викликам ХХІ століття, як поглиблення нерівномірності розвитку, активізація тероризму та інших видів незаконної діяльності міжнародних злочинних угруповань, боротьба за природні ресурси та проблеми надійності їх транспортування, ризик неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження, триваючі та «заморожені конфлікти».

Тому, на мою думку, Україна має розвиватися власним шляхом, не орієнтуючись ні на Захід, ні на Росію. Отож, національній безпеці України відповідають партнерські, дружні відносини з Росією та реалізація стратегічної мети США щодо підключення держав молодої демократії, в тому числі й України, до загальноєвропейської інтеграції. Справі національної безпеки нашої держави покликані служити гнучка зовнішня політика, використання зручного і впливового геополітичного становища, запобігання впливові та можливій залежності від однієї держави чи навіть групи держав.

На жаль, для України проблема захисту життєво важливих національних інтересів залишається надзвичайно складною. За 20 років незалежності українській владі не вдалося досягти суттєвих успіхів у формуванні та реалізації ефективної політики національної безпеки.

Складність ситуації поглиблюється внутрішньополітичною кризою в Україні. Кризові явища, притаманні майже всім сферам внутрішнього життя країни та зовнішніх відносин, виразно демонструють відсутність довгострокової стратегії та стратегічного менеджменту в діяльності влади.

Тільки активна та узгоджена в усіх своїх геоекономічних компонентах позиція України як суверенного суб'єкта на міжнародній арені може сприяти розв'язанню актуальних проблем розвитку держави на непростому для неї перехідному етапі.

Отже, на думку автора, головною рисою української зовнішньої стратегії має бути її маневреність, а не багатовекторність, головним мотивом — всебічний власний розвиток, головні ж наслідки мають бути пов’язані з геополітичними глобальними наслідками.

Тільки активна та узгоджена в усіх своїх геополітичних та геоекономічних компонентах позиція України як суверенного суб'єкта на міжнародній арені може сприяти розв'язанню актуальних проблем розвитку держави на непростому для неї перехідному етапі.

 

Література:

1. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України». – К.: Школа. – 48 с. 

2. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=964-15

3. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України» від  2.07.1993 року № 3360-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3360-12