К.ю.н. Сандрачук А.А., Брабін Д.А.

Одеський державний університет внутрішніх справ

Окремі аспекти взаємодії при розслідуванні корисливо-насильницьких злочинів

Швидкість і повнота розслідування корисливо-насильницьких злочинів, здебільшого залежить від того, наскільки грамотно слідчий зуміє налагодити взаємодію з усіма, хто може надати йому реальну допомогу у вирішенні певних завдань. Взаємодія – це взаємозв’язок органів і посадових осіб, які забезпечують правильне співвідношення повноважень, методів і засобів, які притаманні кожному із учасників взаємодії [1, с. 662]. Крім того, під „взаємодією” розуміють спільну діяльність слідчих, оперативно-розшукових органів, експертно-криміналістичних підрозділів, з розробки і здійснення заходів по комплексному використанню процесуальних, оперативно-розшукових та техніко-криміналістичних засобів з метою успішного розкриття злочинів, викриття винних, виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів і прийняття заходів по їх попередженню [2, с. 83].

Добре налагоджена взаємодія між слідчим і працівниками органів дізнання дозволяє об'єднаними силами з використанням специфічних можливостей обох сторін здійснювати спільну діяльність з виявлення, розкриття розслідування корисливо-насильницьких злочинів, розшуку злочинців, а також припинення даних злочинів. Взаємодія суб'єкта розслідування із працівниками органів дізнання повинне базуватися на ряді принципів: 1) законність і своєчасність його організації; 2) планова основа; 3) провідна роль у взаємодії слідчого; 4) комплексне використання сил і засобів; 5) взаємне інформування учасників і ін. [3, с. 14-17].

Вирішення багатьох складних тактичних завдань, що вимагають великої концентрації сил і засобів (процесуальних, оперативно-розшукових, організаційних, науково-технічних), постійного і детального узгодження слідчої й оперативно-розшукової діяльності, полегшується завдяки своєчасному створенню слідчо-оперативної групи у конкретній справі про корисливо-насильницький злочин. Така група може бути як одновідомчою (слідчий і співробітники оперативних органів МВС), так і міжвідомчою, що складається зі слідчих прокуратури, МВС, СБУ і співробітників оперативних служб цих відомств. В останньому випадку такі слідчо-оперативні групи повинні створюватися спільним наказом (розпорядженням) керівників таких відомств певного рівня з переліком конкретних осіб (слідчих, оперативних співробітників, фахівців-криміналістів), включеним до цієї групи, і призначенням старшого в ній (керівника групи), яким є слідчий чи, в залежності від конкретної ситуації, прокурор-криміналіст, прокурор слідчого відомства.

Серед переваг роботи слідчо-оперативної групи необхідно відзначити: а) можливість ефективного сполучення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів для рішення тих самих завдань розслідування; б) здатність вести паралельно пошук пошукової й доказової інформації різними методами вчасно й можливість своєчасного її зіставлення; в) комплексність у проведенні слідчих дій; г) здатність більш активно й ефективно використовувати науково-технічні засоби; д) здатність при необхідності концентрувати всі наявні ресурси, що їх має група, на найбільш перспективних напрямках розслідування.

Створення зазначеної групи сприяє більш продуманому плануванню і здійсненню оперативно-розшукових заходів, операцій, спрямованих на одержання фактичних даних, розрахованих на введення їх у розслідування як доказів. Така форма співробітництва дозволяє діяти максимально узгоджено і цілеспрямовано на досягнення загальної мети розкриття злочину. Тому потрібно погодитися з думкою, що зв'язки між слідчим і оперативно-розшуковими апаратами для цього повинні бути максимально "укорочені", а оперативно-розшукова і процесуальна діяльність максимально зближені [4, с. 81].

Потрібно відзначити, що особливу роль в оптимізації взаємодії відіграє соціально-психологічна сумісність між слідчим і іншими членами слідчо-оперативної групи, наявність якої дозволяє досягти: а) високого рівня взаєморозуміння; б) більш продуктивного перебігу розумових процесів по висуванню й перевірці слідчих версій; в) більш відвертого висловлення один одному взаємних претензій у зв'язку з допущеними в ході взаємодії помилками й недоглядами та здійсненню погоджених заходів для їх усунення й недопущення їх у майбутньому; г) позитивного впливу один на одного у плані усунення або нейтралізації властивих кожному із суб'єктів взаємодії індивідуально-психологічних властивостей, які негативно позначаються на спільній діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину [5, с. 97].

Підсумовуючи, потрібно звернути увагу, що взаємодія слідчого та органу дізнання має багато напрямів своєї діяльності і не може існувати без належної організації, дотримання законності, а також керівної ролі слідчого, який відповідає зрештою за весь хід досудового слідства.

Література:

1. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Герасимова, Л.Я. Дряпкина, Е.П. Ищенко. – 2-е издание. – М.: Высш. школа, 2000. –
672 с.

2. Криминалистика / Под ред И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.: Юридическая литература, 1998. – 670 с.

3. Бахарев Н.В., Малков В.П. Принципы взаимодействия следователей с работниками органов дознания при расследовании преступлений // Проблемы совершенствования расследования и профилактики преступлений на современном этапе. -Уфа, 1990. -С. 14-17.

4. Хомколов В.П. Организация управления оперативно-розыскной деятельностью: системный подход. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1999. – 191 с.

5. Вандышев В.В., Дербенев А.П. Вопросы психологии взаимодействия следователя и оперативного работника ОБХСС // Методика и психология расследования хищений государственного и общественного имущества. -Свердловск, 1986. -С.97- 103.