ДМИТРІЄНКО І.В. ПЛАН КАНДИДАТСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ «ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЗА ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКУ ДОБУ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ЗРІЗ У ЗАКОНОДАВЧО-ТЕХНІЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ» ЗДОБУВАЧА НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ЮРИДИЧНИХ НАУК КАФЕДРИ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ ПРАВА ТА МАСОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ХАРКВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (СПЕЦІАЛЬНІСТЬ – 12.00.01 – ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА; ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ)

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ. УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСТАНОВЛЕННЯ

1. 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ: ПРИРОДА, СУТЬ ТА СТАН ВИВЧЕННЯ

2.2. УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК ОСНОВА ТА ПОКАЗНИК ТРАНСФОРМАЦІЇ НАЯВНОГО У ЯКІСНИЙ ЦІЛЬОВИЙ ПРАВОВИЙ СТАН УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.3. АКТУАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ КОНТЕКСТИ ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СЕРЕД ІНШИХ У АСПЕКТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЗВИЧАЄВОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА УКРАЇНСЬКОГО ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА

2.4. ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ ЯК ЯСКРАВИЙ ПЕРІОД ЕВОЛЮЦІЙНОГО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО ТА УКРАЇНСЬКА ЗВИЧАЄВА ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЯК ІСТОРИЧНІ ПЕРШООСНОВИ НАЯВНОГО СТАНУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ

2.1. ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ У ФОРМУВАННІ ІСТОРИЧНОГО ТА НАЯВНОГО СТАНУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ.

2.2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 3. ГАЛУЗЕВО-ПРАВОВІ ПЛОЩИНИ ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ.

3.1. ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ: МІСЦЕ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ СЕРЕД ФОРМ (ДЖЕРЕЛ) ПРАВА УКРАЇНИ

3.2. ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ ЯК НАБУТТЯ НИМИ ЯКІСНОГО ЦІЛЬОВОГО ПРАВОВОГО СТАНУ

3.3. ЯКІСНА ІСТОРИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ КРИМІНАЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ В КОНТЕКСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ НОРМ

ЗВИЧАЄВОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА

3.4. ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЦІЛОВИХ СТАНІВ УКРАЇНСЬКОГО СУДОЧИНСТВА ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ

3.5. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА. СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ЯК ЯКІСНІ ЦІЛЬОВІ СТАНИ ТА ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

3.6. ДЖЕРЕЛА ЕВОЛЮЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ ДЛЯ СУЧАСНОГО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНОГО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

4.1. ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО СТАТУСУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

4.2. ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО КУЛЬТУРУ» В КОНТЕКСТІ НОРМАТИВНОЇ ПОТРЕБИ НОВОГО ЗАКОНУ «ПРО УКРАЇНСЬКУ ПРАВОВУ КУЛЬТУРУ»

4.3. ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧО-ТЕХНІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОВС УКРАЇНИ: ПІДХОДИ ДО ВНЕСЕННЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ РОЗДІЛАМИ «УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА», «ВИХОВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ» ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

1. ПРОЕКТ ЗАКОНУ «ПРО УКРАЇНСЬКУ ПРАВОВУ КУЛЬТУРУ»

2. ПРОЕКТ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ТА ДОПОВНЕННЯ ПУНКТАМИ (РОЗДІЛАМИ) «УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА КУРСАНТІВ І СПІВРОБІТНИКІВ МВС УКРАЇНИ», «ВИХОВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ У КУРСАНТІВ І СПВРОБІТНИКІВ МВС УКРАЇНИ» В ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО МІЛІЦІЮ (ПРО ПОЛІЦІЮ)»

3. ПРОЕКТ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ТА ДОПОВНЕННЯ ПУНКТАМИ (РОЗДІЛАМИ) «УКРАЇНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА КУРСАНТІВ І СПІВРОБІТНИКІВ МВС УКРАЇНИ», «ВИХОВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ У КУРСАНТІВ І СПВРОБІТНИКІВ МВС УКРАЇНИ» ДО НАКАЗУ МВС УКРАЇНИ ВІД 15.05.2007 № 154 «Про організацію наукової діяльності в системі МВС України», НАКАЗУ МВС 28.10.2007 № 411 «Про реформування системи освіти МВС України та підвищення якості підготовки фахівців для органів внутрішніх справ», НАКАЗУ МВС від 29.07.2010 № 347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років». Спробуємо далі пояснити наші позиції.

Які ж фукціонально працюватимуть у нашій дисертації принципово нові найголовніші терміни? Cпробуємо у якості приклада, визначити хоча б найголовніші три зі всіх та презентувати їх зміст, що розміщений здобувачем І.В. Дмитрієнко на сторінках наукових статей у сучасних фахових виданнях правового напрямку.

Перший термін. Українська правова культура – чому саме українська? Говорячи про українську правову культуру у широкому контекстї її родової правової природи, ми маємо нп увазі ту пріоритетно домінантну національність, правову ментальність та правові цінності корінного населення (українців), формуючого істотні форми різноджерельної реалізації правосвідомості більшості населення української держави, з усіма її формальними та неформальними ознаками, сформованої за закономірностями національного світосприйняття, правового усвідомлення дійсності її масових первинних суб‘єктів - виробників масових форм української правової свідомості для інших її суб‘єктів. За такого випадку можна казати про систему істотних ідейних, теоретичних, концептуальних світоглядних і нормативних відношень, максимально легалізованих, інтерпретованих і верифікованих більшістю населення певної національної держави до чинного права, правової дійсності, її суб‘єктам та об‘єктам, котрі узагальнено презентують пріоритетну сферу регулятивних можливостей механізму правового регулювання та правового захисту за тривалого часу прогресивного становлення та розвитку титульного етносу-народу-нації цієї національної держави. Ця сфера істотно регулюється та коригується саме нормами правової культури як якісними суттєвими елементами процесуальної та статичної правової системи як світової загалом, так й вітчизняної зокрема. Так як не існує у світі держави без відповідної назви, території, мови, маючих широко визнану за звісними світовими зразками та лінгвістично укорінену у вітчизняному правовому просторі за традиціями світового формування правильну назву, так й немає абстрактної «універсальної», «безлікої» теоретичної правової культури та свідомості, котра функціонує типово за усіх історичних і сучасних форм державних устроїв, суспільств, соціумів, типово та однаково у всіх (або у кожній окремо) державах, суспільствах, народах, націях чи етносах, так, як нема абстрактної «універсальної» «безлікої» людини, котра або не має лиця, або має маску, що приховує справжнє обличчя. Саме у прикметнику «українська» правова культура та свідомість набувають свої лиця у світі нескінченних світових правових свідомостей та культур. Українська правова культура є українською тому, що вона є домінуючою правовою культурою та якісною нормативною частиною некризових циклів соціальної активності правової свідомості українського населення на історичній та сучасній традиційній території. При чому титульна нація - українська, або інша більшість населення, що претендує офіційно на титульну загальнодержавну націю та може мати іншу, але функціонально недомінантну в плані актотворення правосвідомістю норм усного та писаного права специфіку. Коли державною мовою офіційно є українська, назва держави - Україна, українці мають справжній правовий світогляд, правову ментальність, культуру та ідею, концептуально реалізовану у Конституції сучасної незалежної України. В Україні існує національна, масова, колективна та індивідуальна правова культура, шо сутнісно ідентифікує світові, національні та регіональні основи тривалого історичного становлення та розвитку на вітчизняній, національній та іноземній території. Законодавець презентує у запропонованих правових поняттях «український народ», «українське державотвореня» їх розуміння як таких, що ідентифікують історичних, сучасних об’єктів і суб‘єктів актуальних правовідносин. Вони мають розвинену історичну правову спадкоємність, джерела світової правової культури, що функціонують у сучасній Україні на засадах давніх правових традицій, цінностей та інтересів, шо сформовані з сивої давнини та розвинені у сучасні за давніми закономірностями творення правової традиції українотериторіального та україноментального світозасвоєння. Ми логічно продовжуємо цю традицію та вводимо саме тому в наукове коло актуальних правових термінів і категорій вперше новий правовий термін «українська правова культура», а не, наприклад, «правова культура України». Цітуємо за змістом наукової статті І.В. Дмитрієнко «Чому українська правова культура?» // Форум права. – 2011. – № 4. – С. 192-200 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11djncik.pdf .

Другий термін. Цикл соціальної активності української правової свідомості та культури – це ступінь (фаза, щільність, площина) використання цінностей, знань, вмінь, навичок та перспектив правової свідомості та правової культури, як самих, так й їх суб’єктів, а разом з цим і самої правової свідомості та правової культури, їх архетипов (їх історичні й сучасні письмові джерела: тексти законів, філософських, філософсько-правових творів та ін.) та артефактів (їх матеріальних історичних і сучасних джерел: архітектурні, літературні, мистецтвознавчі пам’я тки). Чим більше використовується правова свідомість, правоаа культура, їх норми, тим більше є цикл їх соціальної активності. За такими критеріями маємо кризовий, низький, середній, високий та найвищий цикли соціальної активності правової свідомості та культури. Правова культура функціонує за некризових циклів соціальної активності. У кризовому циклі вона лише текстуально існує, але її норми використовуются пасивно та лише владною та/або панівною корпоративною елітою для захисту своїх вимог і потреб, а не для вимог і потреб масових суб’єктів правової свідомості та культури. Цітуємо за змістом наукової статті І.В. Дмитрієнко «Актуальні підходи до ідентифікації, вивчення та визначення української правової культури, її поліфакторної взаємодії» // Форум права. – 2008. – № 2. – С. 95-102 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11djncik.pdf .

Третій термін. Українська правова культура у нашому безпосередньому термінологічно-правовому розумінні – це зумовлений соціально-економічним і духовно-політичним ладом якісний стан правового життя українського суспільства, що ідентифікується у досягнутому рівні певного сучасного конкретно-історичного розвитку юридичних актів та інших текстів правового характеру, рівні правової діяльності як форми прояву правової свідомості, яка має некризові цикли соціальної активності, які формують систему типових українських правових демократичних цінностей як типово національних, а також соціально захищений ступінь гарантованої державою свободи поведінки у єдності правової свободи та відповідальності держави перед суспільством за її захист Цітуємо за змістом наукової статті І.В. Дмитрієнко «Українська правова культура: поняття, стан дослідження», що розміщена у номері 4, томі 5 за 2006 рік наукового журналу «Право і безпека» Харківського національного університету внутрішніх справ, сторінка 23.

Метою дисертаційного дослідження є історико-правовий аналіз еволюції української правової культури за Польсько-Литовської доби з сучасних прогресивних позицій позитивного права в реккрсивно-порівняльному аспекті за різними галузями української правової культури (української правової культури цивівльних правовідносин, кримінальних і кримінально-процесульних відносин, українського судочинства у контексті звичаєвої української правової свідомості та українського звичаєвого права) з виявленнями таких її істотних типових рис, котрі можно успішно застосувати для прогресивної модернізації та вдосконалення сучасної української правової культури, внести зміни у актуальні фундаментальні та локальні нормативно-правові акти та запропонувати на грунті виявлених історичних правових занаь і закономірностей формування історичної української правової культури проект нового Закону України «Про українську правову культуру». Прикладними задачами дисертації є вдосконалення чинного законодавства України шляхом доповнень Закону України «Про міліцію» розділами про українську правову культуру та виховання української правової культури у курсантів та співробітників ОВС України та інше.

Розмірковуючи далі поясним, що нам потрібно дослідити не стількі нормативно яскраві факти становлення української правової культури, а скільки рубіжні моменти її формуванння як типово національної. А саме: виявити ті її атрибути якісної трансформації з сучасної точки зору, за яких українська звичаєва правова культура не тільки зберігалась, але й модернізувалась й вдосконалювалась, тобто її норми виконували природні для неї функції – функціїї збереження та розвитку національного українського традиційного бачення та відбиття в звичайній українській правосвідомості типових традицій формування системи вітчизняного писаного статичного різногалузевого українського права, правового образу життя та сприйняття світу.

Остаточною метою дисертаційного дослідження є внесення змін та доповнень до низки офіційних документів, що скеровують діяльність практичних підрозділів ОВС України (див. План дисертації, розділ 4) у частині верифікації, вивчення та виховання української правової культури у курсантів та співробітників ОВС України (створення проекту Закону Укоаїни «Про українську правову культуру», внесення допонень в Закон України «Про міліцію» та інші.). У зв’язку з тим, що тема української правової культури є поліпрофільною, вона резонує з багатьма напрямками наукового забезпечення практичної діяльності ОВС України, які є стратегічними площинами державної діяльності.

Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає наказу МВС України від 29.07.2010 року за N 347 (т.в.о. начальника Департамента кадрового забезпечення МВС України В.І. Мякота) «Пріоритетні напрями наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр.» за такими 5 (пятьмя) напрямками: 13-й напрямок. Розробка проблем теорії та практики управління органів внутрішніх справ України (рекомендована тематика додаток 13); 14-й напрямок. Удосконалення кадрового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України (рекомендована тематика наукових досліджень додаток 14); 15-й напрямок. Психологічне супроводження оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України (рекомендована тематика наукових досліджень додаток 15); 16-й напрямок. Нормативно-правове регулювання правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України (рекомендована тематика наукових досліджень додаток 16); 17-й напрямок. Дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України (рекомендована тематика наукових досліджень додаток 17); 18-й напрямок. Науково-технічне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України (рекомендована тематика наукових досліджень додаток 18). Так, наприклад, за додатком 13 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010 - 2014 років тема дисертаційного дослідження резонує з темами: N 33 «Наукова організація праці дільничного інспектора міліції: адміністративно-правові засади», N 35 «Забезпечення інформаційної підтримки щодо надання адміністративних (управлінських) послуг населенню органами внутрішніх справ України», N 59 «Розроблення теоретичних та прикладних основ взаємодії ОВС з органами місцевого самоврядування», N 60 «Теоретико-методологічні засади та соціальні технології формування партнерських відносин між міліцією та населенням», N 61 «Координація діяльності правоохоронних органів щодо протидії злочинності» у частині інформаційного виховання української правової культури дільничного інспектора міліції та населення, ініціатором запровадження яких став та їх виконує Харківський університет внутрішніх справ. За додатком 14 тема дисертаційного дослідження резонує з темами: N 7 «Адміністративно-правові засади роботи з персоналом правоохоронних органів України», N 8 «Проблеми правового та соціального захисту працівників ОВС України», N 18 «Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах МВС України, удосконалення його форм та змісту», N 22 «Адміністративно-правові засади професійної підготовки працівників ОВС», N 30 «Шляхи підготовки правоохоронців до роботи з неповнолітніми та молоддю», N 31 «Формування культури толерантності у працівників ОВС», N 42 «Професійна підготовка правоохоронців до роботи з різними групами населення», у частині професійного виховання української правової культури фахівців ОВС України, ініціатором запровадження яких став та їх виконує Харківський університет внутрішніх справ. За додатком 15 тема дисертаційного дослідження резонує зі всіма його темами. За додатком 16 тема дисертаційного дослідження резонує зі всіма його темами. За додатком 17 тема дисертаційного дослідження резонує зі всіма його темами. За додатком 18 тема дисертаційного дослідження резонує з такими темами: N 1 «Удосконалення інформаційно-аналітичного та оперативно-технічного забезпечення протидії злочинності», N 9 «Ефективність інформаційної безпеки спеціальних суб'єктів», у частині практичної реалізації нормативних положень проекту Закону України «Про українську правову культуру» за змістом нашої дисертації (Наказ МВС України від 29.07.2010. - N 347). Тема дисертаційного дослідження прямо відповідає у частині виховання правової, професійної та кваліфікаційної культури у курсантів і співробітників ОВС України Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2011 N 938 «Про затвердження Змін до Порядку відбору кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України», Положенню Міністерства внутрішніх справ України від 15.12.2011 N 925 «Про затвердження Положення про екзаменаційні комісії та порядок надання працівникам органів внутрішніх справ та їх позбавлення права участі як спеціалістів у проведенні слідчих дій і оперативно-розшукових заходів», Положенню Міністерства внутрішніх справ України від 15.12.2011 N 924 «Про затвердження Положення про Вибухотехнічну кваліфікаційну комісію МВС України та порядок надання працівникам органів внутрішніх справ та їх позбавлення права самостійного проведення спеціальних вибухотехнічних робіт», Положенню Міністерства внутрішніх справ України від 15.12.2011 N 923 «Про затвердження Положення про Експертно-кваліфікаційну комісію МВС України та атестацію судових експертів Експертної служби МВС України», але котрі теж вимагають глибокого вдоконалення за нормами сучасної української правової культури.

Що нам хотілося б презентувати у Вступі?

У Вступі потрібно обгрунтувати актуальність теми, її гостру потребу для сучасної української правової наука, яка вимагає широкого уточнення місця, ролі та значення прогресивного розуміння самого поняття «якісний правовий розвиток» за умов кризового стану української правової системи, коли остання швидко втрачає риси європейськозорієнтованого правового статусу та стандарту. Правові стандарти українського життя гостро потребують виявлення тих давніх істориних періодів формування правової культури, взірців та істотних елементів історичного механізму регулювання традиційних україських суспільних відносин, які виявляють якісні ознаки у їх історичному становленні та розвитку. Виникає проблема виявити основи такого традиційного, повторювального формування усталених рис українського права та правової системи, які можно оцінити як усталені та типові, або як такі, що завжди зберігатимуться у житті українського народу та української нації (а те, що вони є – ні у кого не викликає сумнівів). До числа актуальних істориних періодів, серед усіх інших, формування саме української правової культури ми відносмо Польсько-Литовський період історії української правової свідомості, культури та української правової сисеми як типово національних, а до універсалізованої основи формування стійкої української правової системи та українського права – українську звичаєву правову свідомість та українське звичаєве право. Причому українська звичаєва правова свідомість, що традиційно створювала усні правові норми, на відміну від традицйного укранського звичаєвого права з писаними нормативними актами, - тривало домінувала, за нашими проваеденими дослідженнями, в історії української правової системи та правової культури зокрема. Чим ще нас зацікавив Польсько-Литовский період формування української правової культури як типово національної? Це те, що за нього досить активно, піково, максимально, за зрівнянням з іншими конкретно-історичними періодами становлення української правової культури, формувалось українське писане право та прогресивно, продуктивно, демократично та стандартно, зі збереженням основого масиву норм традиційної звичаєвої української правової свідомості, права та правової культури у нових нормах тепер вже писаного українського права в контексті, наприклад, вдосконалення нормами українського права литовських статутів, паралельно модернізувалося нормами європейськоцентрично зорієнтованих польської та литовської правової системи наше українське право. Воно набувало цивілізованих рис та стандартів світового писаного статичного права. Це нам буде потрібно дослідити, оцінити та зробити висновки. Хотілося б, щоб у дисертації було висвітлено цільовий підхід до аналізу існуючої літератури. Ми маємо на увазі те, що у якості основного орієнтира оцінки та визначення якісного формування української правової культури, свідомості та права за Польсько-Литовського українського часу ми ставимо реальне ідейно-світоглядне та нормативне правове ствердження у писаних нормах права традицій звичаєвої української правової свідомості та звичаєвого українського права. Так зверігалась давня українська правова традиція, духовність та система нормативного регулювання суспільних відносин. Вивчаючи механізми регулювання цивільних, кримінальних та іних відносин за тих часів, ми можемо спроектувати на нашу сучасність ті засоби, що здатні вдосконалити, модернізувати, оновити та оцивілізувати нашу сучасну українську правову систему. У цьорму відношенні є доцільним викласти дослідження в контексті вивчення кожної конкретної правової мети, що ставилась при формувнні за цих часів нових норм писаного права, що буде або не буде свідчити про керований розвиток української правової системи за тих часів. Але збереження великого масиву, в першу чергу усних, норм традиційної звичаєвої правової свідомості, культури та права свідчить про мудрість тогочасної владної та окремо правової еліти, котра не тільки надавала можливість оцивілізовуватися українському праву, скільки збагачувала власні польську та литовські системи права, сввідомості та культури.

У першму розділі буде вісвітлена у теоретико-методологічному аспекті природа, суть та стан вивчення української правової культури. Буде презентована українська правова культура як основа та показник еволюційної трансформації наявного, її допольсько-литовського періоду, стану та статусу у якісний цільовий правовий стан укранського суспільства та загалом польсько-литовського періоду становлення й розвитку української правової культури.

У другому розділі нами презентуватиметься українське звичаєве право та українська звичаєва правова свідомість як історичні першооснови наявного допольсько-литовського часу та польсько-литовського часу у контексті збереження різногалузевих правових звичїв у формуванні історичного на наявного стану зазначеної доби. Висвітлені актуальні підходи до формування періодизації української правової культури та наведена актуальна сучасна періодизація формування укранської правової культури з точки зору актуальних наукових розвідок, сучасного права та правової науки.

У третьому розділі презентовані конкретні галузево-правові взірці еволюції української правової культури Польсько-Литовської доби у аспекті визначення місця й ролі правової культури польсько-литовської доби серд інших форм (джерел) права України. Слід дослідити еволюцію правової культури цивільних правовідносин як набуття ними якісного цільового правового стану, якісну трансформацію правової культури кримінальних і кримінально-процесуальних відносин в контексті модернізації норм звичаєвого українського права, а також статути Велиткого князівства Литовського як якісні цільові стани і джерела української правової культури. Дослідивши конкретні галузево-правові взірці еволюції української правової культури Польсько-Литовської доби, доцільно далі перейти до формуванню можливой джерельної бази, визначення рубіжних конкретних нормативних актів, що суттєво сприяли еволюції історичної української правової культури. Далі слід дослідити техніко-юридичні підходи та техніко-юридичну методологію її формування, як певні взірці для оцивілізовування сучасного стану укрїнської правової культури.

У четвертому розділі слід визначити проблеми сучасного законодавчого статусу української правової культури. Враховучи те, що існує, фактично один тільки нормативно-правовий акт та затверджуючи його інші, у котрому йде мова про правову культури та про її підвищення під час виборчої компании (Постанова Центральної вибочсої комісії, 1999 рік), але сам термін «правова культура» не має будь-якої правової дефініції, потрібно ввести цей термін в правове поле сучасної української нормативно-правової системи, сформувавши проект нвого Закону України «Про українську правову культуру» на грунті матеріалів нашого дисертаційного дослідження. Далі виникає необхідність доповнити Закон України «Про міліцію» («Про поліцію»), розділами про українську правову культуру та про її виховання, інших локалдьних нормативних актів.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження.

У списку використаних джерел презентується актуальна історична та сучасна література за темою дисертаційгого дослідження.

У додатках надаються проекти Закону України «Про українську правову культуру», інші проекти доповнень чинних нормативних актів.

Сподіваємося, що подальше дослідження зазначеної тематики сприятиме успішому вивченню історичної та сучасної української правової культури, визначенню її місця й ролі в освітньому, правовому і культурному прострі світу та України.