Поняття податку на додану вартість як непрямого податку, його особливості

Серед великої кількості податкових надходжень, які існують у світовій законодавчій практиці держав, особливе місце посідає податок на додану вартість (далі - ПДВ).

Досить змістовно теоретичну сутність податку на додану вартість розкрито у праці П.Т.Геги та Л.М.Долі, які зазначають, що його особливість полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії їх реалізації. Отже, інакше кажучи, ПДВ - це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до реальної ціни товару, який сплачується споживачами такого товару.

Почнемо з того, що податки за формою оподаткування класифікуються на прямі та непрямі. Непрямі податки — це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи наданої послуги. Розмір непрямого податку не залежить від матеріального стану платника, тому державі зручно його справляти. Введення непрямих податків дозволяє носію податка перекладати податковий тягар на плечі споживачів товару, послуг, робіт, якими можуть бути як фізичні так і юридичні особи. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного та фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі та непрямі [2, с.198].

У ПДВ не збігаються юридичний та фактичний платник податку, і саме цей критерій відносить податок на додану вартість до непрямих податків.

Податок на додану вартість – універсальний непрямий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих йому ознак – економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з податком з обороту. ПДВ достатньо зручний і простий із суто адміністративного погляду(методи обчислення, порядок збору та сплати і т.п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. В Україні надходження від ПДВ становить - 34% від загального обсягу доходів, а серед податкових платежів – 47%. Також податок на додану вартість активно використовується при розробці податкової політики. Адже за допомогою даного податку вирішується чисто фіскальна мета оподаткування, пов’язана з наповненням доходів державного бюджету. Одночасно ріст податкових надходжень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування. ПДВ має також і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції [4; 5, с.176-181; 2, с.198].

Отже, характерними рисами ПДВ, за якими він визначається як специфічний правовий механізм є:

1) ПДВ орієнтований на надходження винятково в дохідну частину Державного бюджету, в основі чого лежить сталість і стабільність ПДВ;

2) Сплачується споживачем, тоді як формально його перераховує до бюджету особа, що реалізує товар, проводить роботи, надає послуги;

3) ПДВ сплачується на кожному етапі виробництва чи реалізації, незалежно від того, йдеться про зовнішній чи внутрішній обіг;

4) ПДВ є економічно нейтральним податком

Характеристика ПДВ включає в себе такі еатегорії:

1) за формою оподаткування ПДВ є непрямим податком;

2) за суб’єктами оподаткування - змішаний (даний податок сплачують як юридичні так і фізичні особи);

3) Є формально закріпленим(Розділ 5 Податкового Кодексу України);

4) за методом встановлення ставок – пропорційний;

5) за способом стягнення – на основі декларації;

6) за економічним змістом об’єкта оподаткування – це податок на споживання;

7) за джерелом сплати – виручка від реалізації товарів та послуг;

8) за сферою використання податкових надходжень – загального призначення [1].

Отже, можемо зробити висновок що у системі податків податок на додану вартість посідає особливе місце. Це податок, що охоплює найбільшу кількість суб’єктів господарювання та є одним з основних джерел наповнення Державного бюджету України. Податок на додану вартість має високу ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботу і послуги сприяє вагомому зростанню доходів держави від даного податку. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Універсальні, тобто єдині, ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни.

Література:

1. Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755-VI – К. «Велес» - 2011р.

2. Фінансове право:навч.посіб./М.О.Мацелик, Т.О.Мацелик, В.А.Пригоцький; за ред. В.К.Шкарупи.-К.:Знання, 2011.-815с. – (Вища освіта ХХІ століття)

3. Гега П.Т. Основи податкового права:[навч.посібник]/П.Т.Гега, Л.М.Доля. – К.:Товариство «Знання», ККО, 1998. – 273с.

4. А.Г.Коваленко, Ю.А.Малашенко, О.О.Князєва. ПДВ у системі оподаткування: історичний аспект становлення та розвитку - 2010.

5. І.Л.Машковська. Правові засади податку на додану вартість як джерела доходів державного бюджету України // Науковий вісник НУДПСУ(економіка, право). – 2010. – № 3(50). – С.176 – 181.