к.е.н, доцент Ульяницька
О.В., старший викладач Лимар Л.М.
Донбаський державний технічний університет
ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Анотація. В статті розглянуто відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.
Досліджено особливості адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності
за порушення прав інтелектуальної власності.
Ключові слова: інтелектуальна власність, відповідальність, закон, право.
І Вступ.
Входження
України до міжнародної спільноти вимагає докорінних реформ у всіх сферах суспільного
життя. Наша держава прагне бути демократичною, соціальною, правовою, в якій найвищою
соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність
і безпека, а права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави, це закріплює ст. 3 Конституції України.
Найбільшим
пріоритетом в соціально-економічному розвитку суспільства на сьогодні стає інтелектуальна,
творча діяльність. Конституція України містить положення, що кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
проголошується свобода літературної, художньої, наукової творчості.
Протягом
останнього десятиріччя в Україні інтенсивно розбудовувалася державна система правової
охорони інтелектуальної власності. Правовідносини у сфері інтелектуальної власності
в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного,
Кримінального та Митного кодексів України, Кодексом України про адміністративні
правопорушення, а також нормами процесуальних кодексів.
Слід
зазначити, що Цивільний кодекс України, який містить окрему книгу “Право інтелектуальної
власності”, є консолідуючою основою для всіх нормативно-правових актів щодо охорони
прав інтелектуальної власності в Україні. Зокрема, ним встановлені нові положення
щодо змісту майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, визначені
терміни дії цих прав, встановлені основні умови використання об'єктів права інтелектуальної
власності і передачі прав на них, внесені зміни в режим правової охорони ряду об'єктів
права інтелектуальної власності, а також запроваджені нові способи захисту прав
на них.
Дослідженням проблем сфери інтелектуальної власності в різні
періоди займалися такі видатні вчені, як: Б. Антимонов, Г.О. Андрощук, В.С. Дроб’язко,
Р. О. Денисова, В.О. Жаров, О.С. Йоффе, О.А. Підопригора, А.П. Сергєєв, О. Д. Святоцький,
Р. О. Стефанчук, Р. Б. Шишка та ін.
II. Постановка задачі.
Метою
роботи є дослідження деяких проблем, пов’язаних із захистом права інтелектуальної
власності в Україні, зокрема законодавчого регулювання, практики його застосування
та пошуку шляхів їх подолання.
Актуальність питання
інтелектуальної власності сьогодні, як ніколи раніше, відіграє все більш значущу
роль у формуванні конкурентоздатності і оцінки рівня потенціалу, економічної освіченості
як будь-якої особистості, так і організованої групи людей — від найменшого трудового
колективу, установи чи підприємства до людських спільнот державних і міждержавних
утворень. У зв'язку з цим сьогоднішні як суб'єкти, так і об'єкти права інтелектуальної
власності, від моменту їх появи і аж до прибуткового використання потребують вміння
всебічного фахового забезпечення процесів їх створення, правової охорони, комерціалізації
та захисту прав.
Україні у виробничих процесах задіяні всього біля 2% науковців,
тоді як у економічно розвинених країнах — понад 20%, до стадії виробництва доходить
біля 6% винаходів, а у Фінляндії, наприклад, їх реалізується понад 40%, у провідних
державах ще більше. Значних успіхів досягла світова торгівля ліцензіями на винаходи
і ноу-хау. Так, тільки у США вона у 2005 р. становила 0,5 трлн. дол. США, що у десять
разів більше, ніж у 1990 році. Сукупний обсяг світового ринку патентів склав 1,5
трлн дол. США, або близько 20% загальносвітового експорту товарів та послуг, тоді
як частка України не перевищує 1% світового ринку патентів, а із щорічно закуповуваних
біля 50 ліцензій, кожна 5 використовуються зі збитками.
III. Результати.
На сьогоднішній
день забезпечення захисту прав інтелектуальної власності – це одне з основних завдань
державного регулювання національної економіки. Недостатній захист прав інтелектуальної
власності сприяє зростанню ризиків відставання у високотехнологічних галузях економіки
та може спричинити гальмування економічного розвитку. Під «правом інтелектуальної
власності» в роботі розуміється право особи на результат інтелектуальної, творчої
діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним
Кодексом та іншими законами [1].
Сутність
охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності полягає в тому, що автор (розроблювач)
об’єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави
виключні права на створений об’єкт інтелектуальної власності на визначений період
часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об’єкта
інтелектуальної власності [2].
Говорячи про порушення в цій
галузі більшість авторів вживають термін «контрафакт». Але це поняття містить у
собі групу різних видів правопорушень. Існує чотири основні різновиди контрафакту:
власне контрафактна продукція, товар-імітатор, фальсифікована
продукція, паралельний ввіз. Власне контрафактна продукція – це «продукція або примірник,
які випускаються, відтворюються, публікуються, розповсюджуються, реалізуються тощо
з порушенням майнових прав інтелектуальної власності». Інакше, контрафактна продукція
– це продукція, випущена з неправомірним розміщенням на ній (підробкою) фірмових
товарних знаків з метою введення споживачів в оману. Крім того, до власне контрафакту
відноситься порушення авторських та суміжних прав у вигляді незаконного тиражування
книг, програмних продуктів, аудіо- та відеозаписів [1].
Виробництво та реалізація контрафактної
продукції створює також нерівні конкурентні умови для фірм-виробників оригінальних
товарів. Виникають очевидні втрати компаній-власників торгових марок: зниження об’єму
продаж оригінальної продукції у результаті заміщення авторизованої продукції паралельним
ввозом, а оригінальної – контрафактною, фальсифікованою та імітацією; зниження прибутків
від продажу оригінальної продукції в результаті вимушеного утримування цін, або
використання торгових знижок як засобу сприяння росту продаж; додаткові витрати
на дизайн та захисні технології, пов’язані з виготовленням складних упаковок, що
знижують ризик підробки. Вагомі втрати несе і державний бюджет. Він втрачає, по-перше,
за рахунок того, що виробники та торгівці контрафактом платять податків у декілька
разів менше, ніж правовласники, по-друге, правовласники вимушені знижувати або утримувати
ціну на продукцію, що зменшую об’єм податкових платежів, які вони виплачують у державний
бюджет.
Захист прав інтелектуальної
власності здійснюється у межах цивільного,
адміністративного,
кримінального, митного законодавства, а власник прав має можливість звернутись за захистом своїх прав до суду, або до відповідних правоохоронних
та контролюючих органів. Засоби
забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності запроваджені Кримінальним кодексом України, що набув чинності з 1 вересня 2001 року. Кримінальна відповідальність
за злочини в сфері інтелектуальної
власності передбачена такими статтями Кримінального кодексу: 176 (Порушення авторського права і суміжних прав), 177 (Порушення прав
на винахід, корисну модель, промисловий
зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію), ст. 216 (Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок
для маркування упаковок примірників
аудіовізуальних творів та фонограм), 229 (Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару) ст. 231 (Незаконне збирання з метою використання
або використання відомостей, що
становлять комерційну таємницю). У 2002 р. Кодекс було доповнено статтею 203-1 (Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва) [4].
Що стосується адміністративної
відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, то адміністративні
процедури застосовуються у випадках, передбачених статтями 51-2, 164-3, 164-6, 164-7,
164-9 та 164-13 Кодексу про адміністративні правопорушення, зокрема, при порушенні
прав інтелектуальної власності, здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної
конкуренції, незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм,
відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, порушенні законодавства, що регулює
виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт
обладнання чи сировини для їх виробництва [5].
Адміністративна відповідальність
– різновид юридичної відповідальності, що має специфічну форму реагування держави
на адміністративне правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженими органами
державної влади або їхніми посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого
Кодексом України про адміністративні правопорушення і законами України. Відповідно
до ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання
права інтелектуальної власності, зокрема авторських і суміжних прав (на літературний
чи художній твір, його виконання, фонограму, передачу організації мовлення, комп’ютерну
програму, базу даних), привласнення авторства на один із перелічених об’єктів або
інше умисне порушення прав на об’єкт, який охороняє закон, тягне за собою накладення
штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією
незаконно виготовленої продукції, обладнання та матеріалів, які призначені для її
виготовлення [6].
Цивільно – правовий захист носить
компенсаційний характер. Це означає, що порушник права інтелектуальної власності
зобов’язаний відповідати лише в межах завданих збитків. Розмір завданих збитків
зобов’язаний довести потерпілий. Довести факт заподіяння збитків та їх розмір не
так просто. Все це істотно полегшує становище порушника, він може лише заперечувати
наявність тих чи інших фактів. Іншими словами, суб’єкту права інтелектуальної власності
– позивачу досить важко довести справжній розмір завданих порушенням збитків. Як наслідок, порушники несуть майнову відповідальність за завдані ними збитки
в розмірах, далеких від справжніх розмірів. Це особливо яскраво видно на прикладі
кримінально – правової відповідальності.
За ст. 176 Кримінального кодексу
України [2] (далі – КК України) максимальний розмір штрафу за вчинення злочинних
дій складає дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає
34 тисячі гривен. Ч. 1 ст. 176 КК України проголошує: „Незаконне відтворення, розповсюдження
творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само
незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення,
їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо відеокасетах, інших носіях
інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це
завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, – карається штрафом від двохсот до
тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Настання кримінальної відповідальності
відповідно до ст. 216 КК України передбачається за незаконне виготовлення, підроблення,
використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного
збору або контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних
творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних чи голографічних захисних
елементів [7]. Цей злочин карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років. Ті самі
дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб караються штрафом від
трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням
волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими
марками чи голографічними захисними елементами [6].
Законодавство України передбачає
також кримінально – правові санкції за незаконне посягання на комерційну таємницю.
Передбачається два, хоч і близьких, але порівняно самостійних, склади злочину, пов’язані
з незаконним отриманням і незаконним розголошенням відомостей, що становлять комерційну
таємницю [5].
Злочином вважаються тільки такі
дії, які вчинені з прямим наміром з метою особистого збагачення або іншою особистою
метою. Якщо відомості, що становлять комерційну таємницю, розголошено через необережність,
це не є кримінальне карним діянням і може потягти за собою застосування до таких
осіб лише цивільно – правових санкцій і заходів дисциплінарного характеру. Такий
злочин карається штрафом у розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати або
позбавленням волі на термін до двох років, чи виправними роботами на термін до двох
років, або позбавленням права займати відповідні посади чи займатися відповідною
діяльністю на термін до трьох років [6].
Притягнення до кримінальної
відповідальності конкретних винуватців злочину не виключає заявлення потерпілими
цивільно – правових вимог про відшкодування заподіяних збитків.
Посилення цивільно – правової
відповідальності в Україні, на нашу думку, можна було б здійснити шляхом заміни
компенсаційного принципу так званим кратним принципом. Кратний принцип полягає в
тому, що майнова відповідальність збільшується у два і більше разів від розміру
завданих збитків. Якщо майнові збитки завдані у розмірі 1000 грн., то розмір майнової
відповідальності буде 2000 грн. і більше в залежності, яку кратність відповідальності
встановить суд [4].
Кратність розміру відповідальності
повинна бути встановлена законом. Але вважаємо, що кратність повинна визначатися
від розміру завданих порушенням права інтелектуальної власності збитків. Зазначена
кратність повинна залежати від, принаймні, кількох факторів. Передусім, має братися
до уваги розмір завданих збитків. При цьому із збільшенням розміру завданих збитків
має збільшуватися кратність [5].
Кратність відповідальності має
залежати від повторності вчинення порушення права інтелектуальної власності. За
перше порушення – у два рази, за повторне – у чотири і більше разів, в залежності
від повторності. Має враховуватися характер порушення і його соціальна небезпека
в сучасних умовах. Зловмисне порушення повинно каратися більшою кратністю. Зростання
масштабів такого виду порушень також має враховуватися при визначенні кратності
[6].
Адміністративно – правовій охороні
та адміністративно – правовому захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності,
на відміну від цивільно-правової охорони та захисту, не властива саморегуляція,
у зв’язку з чим вони перебувають під постійним імперативним впливом суб’єктів управління,
тобто, інакше кажучи, є об’єктом державного управління. Об’єктом державного управління
у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності визнаються суспільні відносини,
які виникають з приводу: створення правових норм, спрямованих на встановлення загального
режиму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, визначення адміністративно-правового
статусу учасників адміністративно – охоронних відносин; видачі охоронних документів
на об’єкти інтелектуальної власності; попередження порушень (адміністративних, кримінальних)
прав на об’єкти інтелектуальної власності; припинення порушень прав на об’єкти інтелектуальної
власності; притягнення до юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти
інтелектуальної власності.
IV. Висновки
Отже,
як бачимо, ні компенсаційний характер цивільно – правової відповідальності за
порушення права інтелектуальної власності, ні адміністративна, ні кримінальна
відповідальність в сучасних умовах не здатні забезпечити надійний і ефективний
захист права інтелектуальної власності. Вихід з цього становища вбачається в
істотному посиленні і цивільно – правової, і адміністративної, і кримінальної
відповідальності. Законодавства багатьох зарубіжних країн пішли саме цим
шляхом.
Очевидно,
що адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності є ще молодим і
формується на дезінтеграційних засадах. Тому при виявленні правопорушення застосовувати
норму Кодексу України про адміністративні правопорушення чи норми інших законів
– питання не просте. Тому різні органи можуть по-різному кваліфікувати одне й те
ж правопорушення. Це не сприяє єдності практики застосування адміністративного законодавства,
ні захисту прав інтелектуальної власності.
Література.
1. Тимошенко
Ю.Г. Особливості захисту прав інтелектуальної власності в сучасних умовах//Бизнесинформ.
– 2010. - №4(1).
2. Юркова
Є.В. Межі адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності в Україні//ФП.
– 2009. - №3.
3. Рудак
Т.В. Деякі проблемні питання захисту авторського права в Україні//Юридичний вісник.
– 2009. - №1(10).
4. Дмитришин
В.С. Вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності: аспекти правозастосування//Теоретичні
і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2010.
5.Білов
Г.О. Зміст інтелектуальної власності та її спрямованість на соціальний розвиток
в аграрній сфері//Інст. інтел. власн. і права, 2004. —96 с
6. Ришкова
О.В. Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності//Ученые записки
Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, 2008. - №1.
7. Обущак
О.О., Обущак С.А. Адміністративне регулювання у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної
власності, Київ. – 2009.