Психология и социология.

11.Психофизиология.

Дзвоник Г.П., Савченко Т.Л.

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ

ОСОБИСТОСТІ

Професійне становлення охоплює тривалий період життя людини. Протягом цього часу змінюються життєві й професійні плани, відбувається зміна соціальної ситуації, провідної діяльності, перебудова структури особистості, тому виникає необхідність розділення даного процесу на періоди або стадії. Більшість періодизацій професійного розвитку спирається на хронологічний вік індивіда. У рамках концепції професійного розвитку особистості Поваренкова Ю.П. хронологічною підставою для періодизації є «професійний вік» особистості, тобто тривалість її професіоналізації, що більша від загальнотрудового стажу. Періодизації професійного розвитку особистості (стадії, періоди й фази) кожна з них характеризується конкретною ситуацією або завданням професійного розвитку, провідною формою професійної активності, специфічними професійно важливими якостями, професійно орієнтованими новоутвореннями й критеріями професіоналізації.

Кудрявцев Т.В. один із перших вітчизняних психологів, який глибоко дослідив проблему професійного розвитку особистості, як критерії виділення стадій вибрав ставлення особистості до професії і рівень виконання діяльності. Він виділив чотири стадії:

1. виникнення і формування професійних намірів;

2. професійне навчання і підготовка до професійної діяльності;

3. входження в професію, активне її освоєння і знаходження себе

у виробничому колективі;

4. повна реалізація особистості у професійній праці [5].

Климов Є.О. обґрунтував наступну професійно орієнтовану періодизацію:

1 стадія оптації (12-17 років) - підготовка до свідомого вибору професійного шляху;

2. стадія професійної підготовки (15-23 роки) - оволодіння знаннями, уміннями і навичками майбутньої професійної діяльності;

3. стадія розвитку професіонала (від 16-23 років до пенсійного віку) - входження в систему міжособистісних відносин у професійних спільнотах, подальший розвиток суб'єкта діяльності [3].

У пізнішій періодизації життєвого шляху професіонала Є.О. Климов пропонує докладніше угрупування фаз:

1. оптація - період вибору професії в навчально-професійному

закладі;

2. адаптація - входження в професію і звикання до неї;

3. фаза інтернала - набуття професійного досвіду;

4. майстерність - кваліфіковане виконання трудової діяльності;

5. фаза авторитету - досягнення професіоналом високої

кваліфікації;

6. наставництво - передача професіоналом свого досвіду.

Маркова А.К. як критерій виділення етапів становлення професіонала вибрала рівні професіоналізму особистості. Вона виділяє 5 рівнів і 9 етапів:

1. допрофесіоналізм включає етап первинного ознайомлення з професією;

2. професіоналізм складається з трьох етапів:

- адаптації до професії,

- самоактуалізації в професії,

- вільного володіння професією у формі майстерності;

3. суперпрофесіоналізм також складається з трьох етапів:

- вільного володіння професією у формі творчості,

- оволодіння поряд суміжних професій,

- творчого самопроектування себе як особистості;

4. непрофесіоналізм - виконання праці за професійно спотвореними

нормами на тлі деформації особистості;

5. післяпрофесіоналізм - завершення професійної діяльності [6].

За кордоном широке визнання отримала періодизація Дж. Сьюпера, який виділив п'ять основних етапів професійної зрілості:

1. зростання - розвиток інтересів, здібностей (до 14 років);

2. дослідження-апробація своїх сил (14-25 років);

3. утвердження - професійна освіта і зміцнення своїх позицій у

суспільстві (25-44 роки);

4. підтримка - створення стійкого професійного становища (45-

64 роки);

5. спад - зменшення професійної активності (65 років і більше).

[10].

З короткого аналізу періодизацій професійного становлення особистості видно, що незважаючи на різні критерії і підстави диференціації цього процесу, виділяються приблизно однакові стадії. Оскільки на вибір професійної праці, становлення фахівця впливають соціально-економічні чинники, то правомірно як підставу для класифікації професійного розвитку людини обрати соціальну ситуацію, яка детермінує ставлення особистості до професії і професійних спільнот. Професійне становлення охоплює тривалий період життя людини (35-40 років). Протягом цього часу змінюються життєві й професійні плани, відбувається зміна соціальної ситуації, провідної діяльності, перебудова структури особистості, тому виникає необхідність розділення даного процесу на періоди або стадії.

Докладно розглянемо причини виникнення криз, які супроводжують перехід від однієї стадії професійного становлення до іншої. Більшість періодизацій професійного розвитку спирається на хронологічний вік індивіда. У рамках концепції професійного розвитку особистості Ю.П. Поваренкова хронологічною підставою для періодизації є «професійний вік» особистості, тобто тривалість її професіоналізації, що більша від загальнотрудового стажу. Незалежно від величини одиниць періодизації професійного розвитку особистості (стадії, періоди й фази) кожна з них характеризується конкретною ситуацією або завданням професійного розвитку, провідною формою професійної активності, специфічними професійно важливими якостями, професійно орієнтованими новоутвореннями й критеріями професіоналізації.

Кудрявцев Т.В., один із перших вітчизняних психологів, який глибоко дослідив проблему професійного розвитку особистості, як критерії виділення стадій вибрав ставлення особистості до професії і рівень виконання діяльності. Він виділив чотири стадії:

1. виникнення і формування професійних намірів;

2. професійне навчання і підготовка до професійної діяльності;

3. входження в професію, активне її освоєння і знаходження себе

у виробничому колективі;

4. повна реалізація особистості у професійній праці [5].

Климов Є.О. обґрунтував наступну професійно орієнтовану періодизацію:

1. стадія оптації (12-17 років) - підготовка до свідомого вибору професійного шляху;

2. стадія професійної підготовки (15-23 роки) - оволодіння знаннями, уміннями і навичками майбутньої професійної діяльності;

3. стадія розвитку професіонала (від 16-23 років до пенсійного віку) - входження в систему міжособистісних відносин у професійних спільнотах, подальший розвиток суб'єкта діяльності [3].

У пізнішій періодизації життєвого шляху професіонала Є.О. Климов пропонує докладніше угрупування фаз:

1. оптація - період вибору професії в навчально-професійному закладі;

2. адаптація - входження в професію і звикання до неї;

3. фаза інтернала - набуття професійного досвіду;

4. майстерність - кваліфіковане виконання трудової діяльності;

5. фаза авторитету - досягнення професіоналом високої кваліфікації;

6. наставництво - передача професіоналом свого досвіду.

Маркова А.К. як критерій виділення етапів становлення професіонала вибрала рівні професіоналізму особистості. Вона виділяє 5 рівнів і 9 етапів:

1. допрофесіоналізм включає етап первинного ознайомлення з професією;

2. професіоналізм складається з трьох етапів: адаптації до професії: самоактуалізації в ній; вільного володіння професією; майстерність;

3. суперпрофесіоналізм також складається з трьох етапів:

вільного володіння професією у формі творчості; оволодіння поряд суміжних професій; творчого самопроектування себе як особистості.

4. непрофесіоналізм - виконання праці за професійно спотвореними нормами на тлі деформації особистості;

5. післяпрофесіоналізм - завершення професійної діяльності [6].

За кордоном широке визнання отримала періодизація Дж. Сьюпера, який виділив п'ять основних етапів професійної зрілості:

1. зростання - розвиток інтересів, здібностей (до 14 років);

2. дослідження - апробація своїх сил (14-25 років);

3. утвердження - професійна освіта і зміцнення своїх позицій у

суспільстві (25-44 роки);

4. підтримка - створення стійкого професійного становища (45-64

роки);

5. спад - зменшення професійної активності (65 років і більше).

З короткого аналізу періодизацій професійного становлення особистості видно, що, незважаючи на різні критерії і підстави диференціації цього процесу, виділяються приблизно однакові стадії. Логіка концепції професійного становлення, що розвивається нами, обумовлює правомірність узагальнення виконаного аналізу. Оскільки на вибір професійної праці, становлення фахівця впливають соціально-економічні чинники, то правомірно як підставу для класифікації професійного розвитку людини обрати соціальну ситуацію, яка детермінує ставлення особистості до професії і професійних спільнот. Наступною підставою диференціації професійного становлення виступає провідна діяльність. її освоєння, вдосконалення, способи виконання приводять до кардинальної перебудови особистості. Очевидно, що діяльність, здійснювана на репродуктивному рівні, пред'являє інші вимоги до особистості, ніж пошукова і творча. Психологічна організація особистості молодого фахівця, що засвоює професійну діяльність, поза всяким сумнівом, відрізняється від психологічної організації особистості професіонала. Слід мати на увазі, що психологічні механізми реалізації конкретної діяльності на репродуктивному і творчому рівнях настільки різні, що їх можна віднести до різних типів діяльності, тобто перехід з одного рівня І виконання діяльності на інший, вищий, супроводжується перебудовою особистості.

Динаміка професійного розвитку особистості носить не монотонний характер і є суперечливою, що знаходить своє вираження в нерівномірності й гетерохронності професійного розвитку. Нерівномірність проявляється в нормальних макро- і мікрокризах професійного розвитку. Дані кризи характеризуються різким зниженням основних показників критеріїв професійного розвитку, перебудовою підструктур особистості й форм професійної активності. Так, на стадії професійного навчання в педагогічному вузі виділяється дві кризи - 2-го й 4-го року навчання. Перша пов'язана з подоланням протиріччя між рівнем довузівської підготовки студентів і вузівських вимог, а другий - з подоланням протиріччя між фундаментальною й професійно-методичною підготовкою [7]. Нерівномірність також проявляється в наявності позитивних екстремумів розвитку, коли відбувається гармонізація й зростання всіх показників професійного розвитку. У ході навчання у вузі таке явище відзначається на третьому курсі (педагогічний і класичний університет). У ході самостійної роботи такий пік зафіксований у вчителів і менеджерів на 4—5 році діяльності. Нерівномірність проявляється і в особливостях розвитку професійно орієнтованих підструктур особистості. У цілому, варто констатувати, що відбувається чергування періодів активного розвитку підструктур, у ході яких вони максимально розгорнуті й відкриті для зовнішніх контактів і періодів реалізації, які характеризуються максимальною згорнутістю й закритістю.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анцыферова Л. И. Методологические проблемы психологии развития / Л. И. Анцыферова // Принципы развития в психологии. — М. : Наука, 1978. - С. 3-20.

2. Зеер Э. Ф. Кризисы профессионального становления личности / Э. Ф. _>; Зеер, Э. Э. Сыманюк // Психологический журнал. - 1997. - № 6. - С. 35-44.

3. Климов Е. А. Психолого-педагогические проблемы профессиональной консультации / Е. А. Климов. - М. : Знание, 1983. - 98 с. - (Сер. "Педагогика и психология")

4. Кон И. С. Постоянство и изменчивость личности / И. С. Кон // Психологический журнал. - 1987. - Т. 8. - № 4. - С. 126-137.

5. Кудрявцев Т. В. Психолого-педагогические проблемы высшей школы / Т. В. Кудрявцев // Вопросы психологии. - 1981. - № 2. - С. 20-30.

6. Маркова А. К. Психология профессионализма / Аэлита Капитоновна Маркова. - М. : Знание, 1996. - 308 с.

7. Поваренков Ю. П. Психологический анализ процесса профессионализации. Понятие "профессионализация" / Ю. П. Поваренков // Способности и деятельность : межвузовский сборник научных трудов. - Ярославль: ЯГПИ им. Ушинского, 1989. - С. 56-67.