Гончарук Олена Володимирівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Шляхи виходу підприємств ЗЕД на зарубіжні ринки

Основними видами ЗЕД підприємств є експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили. Нагадаємо, що експорт - це продаж товарів українськими ЗЕД підприємствами іноземним суб’єктам господарювання з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, імпорт - це купівля українськими суб’єктами ЗЕД у іноземних суб’єктів господарювання товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України [1-3].

Багато підприємств починають займатися експортом випадково і розпочавши таку діяльність, вони стикаються з низкою несподіваних для них труднощів, серед яких типовими є наступні: експорт може виявитися більш дорогим у порівнянні з іншими методами інтернаціоналізації, оскільки він пов’язаний із значними витратами (комісійні, митні збори, податки і транспортні витрати); експортер може не досягти оптимального проникнення на ринок внаслідок невірної політики імпортера, пов’язаної з пакування та просуванням товару; додаткова частка на ринку може бути втрачена, якщо місцеві виробники копіюють товари експортера; і на кінець, експортер може зіткнутися з мінливістю політики тих країн, куди йде експорт та обмеженнями у відношенні своїх товарів з боку приймаючої держави [4].

Для розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого експорту. Слід зауважити, що прямі зв’язки мають низку переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон’юнктури ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб покупця. Здійснення прямого експорту може відбуватися за допомогою експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару на зовнішній ринок, або це може бути представництво яке постійно працює за кордоном, головним завданням якого є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням [5]. Якщо підприємство обирає варіант прямого продажу, в такій ситуації необхідно створити власну експортну службу. Це можна зробити кількома способами - від створення спеціального міжнародного відділу до формування самостійної міжнародної фірми. Проте, непрямий експорт на сьогодні, продовжує зберігати своє значення, у якого також є свої переваги: великий досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв’язки, знання ринку й кон’юнктури.

При використанні непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого - проводить експортні операції самостійно. Ті підприємства, які тільки починають свою експортну діяльність, частіше використовують непрямий експорт й віддають перевагу цьому варіанту з двох причин. По-перше, такий експорт потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів і по-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує.

За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Так, нерегулярний експорт - це пасивний рівень зовнішньоекономічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, які представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна говорити у тому випадку, коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку [6].

Можливі шляхи виходу підприємства на зарубіжні ринки полягають в наступному. Відомо, що міжнародна торгівля не починається до тих пір, поки самі підприємства не зрозуміють, що існують можливості для експорту товарів. Оскільки підприємства мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати ці ресурси всередині країни або на міжнародному рівні і тільки тоді, коли, вони переконаються, що міжнародний ринок пропонує великі можливості, ніж національний, вони спрямують свої ресурси в закордонний сектор [1]. Щоб уникнути як можна більшого числа помилок, до початку експортної діяльності, на підприємстві необхідно розробити оптимальну стратегію експорту, тобто виконати наступні процедури: оцінити свій експортний потенціал; отримати допомогу експертів з експорту; вибрати ринок або ринки; визначити цілі та забезпечити надходження своєї продукції на вибраний ринок або ринки.

Також, керівництву підприємства, що планує зайнятися експортною діяльністю, варто вирішити, хто саме буде виконувати деякі важливі функції, які включають: дослідження ринку, пошук партнерів, отримання замовлень; доведення експортованої продукції до рівня, який задовольняє зарубіжних споживачів; складання зовнішньоторговельних контрактів; проведення взаємних розрахунків, здійснення платежів та інкасацію надходжень; організацію перевезення вантажів за кордон; стимулювання збуту, розподілу та рекламу; врегулювання можливих розбіжностей [7].

Список використаних джерел

1. Внешнеэкономическая деятельность: Учебник для вузов / Под ред. Л.Е. Стровского. - М.: ЮНИТИ, 2009. – С. 34-45.

2. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник, 2-ге видання, перер. та доповн. /за ред. Козака Ю.Г. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 792 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: навчальний посібник, 2-ге видання, перер. та доповн. / за ред. Козака Ю.Г. – К.: Центр учбов. літератури, 2006. – 792 с.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2006. – 589 с.

5. Организация и техника внешнеторговых операций: Сб. задач / Под ред. В.В. Покровской. - М.: Юрист, 2008.

6. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник, 2-ге видання, перер. та доповн. /за ред. Козака Ю.Г. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 792 с.

7. Мировая экономика и международные экономические отношения: Учебник. – В 2-х ч. – Ч.1. / под ред. Р.И.Хасбулатова. – М.: Гардарики, 2006. – 671 с.