Перейма Анжеліка

студентка групи І-6

історичного факультету

ПНПУ імені В. Г. Короленка

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ САМОІЗОЛЯЦІЇ ЯПОНІЇ

У статті аналізуються причини переходу сьогунату Токугава до політики самоізоляції, її особливості та вплив на подальший розвиток Японії.

Ключові слова: самоізоляція, сьогунат Токугава, колонізація.

Події, що відбулися в Японії в 1641-1853 pоків, є однією з головних, до того ж дискусійних тем у японській історичній науці, актуальність і гострота якої зберігаються й у наші дні.

Японія – країна з багатою історією, насичена масштабними і важливими подіями. Однією з таких подій є політика самоізоляції, яка змінила хід її історії і в результаті якої утворилася абсолютно нова держава.

Даній темі присвятили свої дослідження такі дослідники: Ю.Д.Кузнєцов, В.М.Павлятенко, О.Є.Жуков, Б.Г.Литвак, Х.Т.Ейдус, Е.Дейноров, В.В.Совастєєв.

Метою статті є розкриття сутності політики самоізоляції та визначення її впливу на подальший розвиток країни та на становлення зовнішньої політики зокрема.

Сьогунат Токугава утвердився в період, коли до Японії масово почали проникати європейці. Однією з найважливіших складових внутрішньої політики сьогунату Токугава стало «закриття країни». Причиною послугувало широке проникнення європейців, поширення християнства і загроза перетворення Японії на колонію (що вже відбулося за схожим сценарієм на Філіппінах) [3, с.44].

Проте, перший сьогун з династії Токугава Іеясу спочатку не здійснював рішучих заходів проти європейців. У цей час він був зацікавлений у постачаннях вогнепальної зброї і в організації портів для будівництва великих кораблів. Партнерами тут виступали прибулі в 1600 році до Японії голландці та англійці. Сьогун надав нідерландській Ост-Індській компанії право торгувати на пільгових умовах порівняно з іспанцями і португальцями.

Але незабаром сьогунат став висловлювати незадоволення торговою політикою голландців, що привласнювали собі велику частину доходів від зовнішньої торгівлі. Згодом розкрилася змова іспанців і португальців, спрямована не тільки на вигнання англійців і голландців, а й на фактичне підпорядкування режиму за допомогою прийняття християнства князями південної частини країни – найбільш непримиренних супротивників клану Токугава. Слід зазначити, що південні князі приймали нову релігію майже винятково з комерційних і політичних сепаратистських міркувань. Вони прагнули скористатися вигодами заморської торгівлі, а потім, спираючись на своїх союзників - європейців, що забезпечували їх зброєю, виступити проти сьогунату. Все це спонукало Токугава на проведення каральних експедицій і оприлюднення указу (1614 р.) про повну заборону християнства [3,с.48].

Токугава Іеміцу, що став сьогуном у 1623 році, ще з більшим завзяттям, ніж його попередник, ополчився проти християн. Апогеєм протистояння стали події в Сімабара (поблизу Нагасакі). Репресії й каральні експедиції урядових військ викликали селянське повстання, справжньою причиною якого були не релігійні переслідування, а феодальний гніт: під приводом викорінення християнського «лжевчення» сьогунські чиновники творили беззаконня в скореному районі. Під час придушення повстання після тримісячної облоги і падіння їхнього останнього оплоту – фортеці у Сімабара – було знищено 38 тисяч повстанців-християн. Це стало одним з найбільших масових знищень християн в історії. Іеміцу Токугава побоювався, що європейські країни, які проводили в Азії та інших частинах світу політику колонізації, здійснять такі ж дії відносно Японії. Уряд намагався не допустити їхнього втручання у внутрішні справи Японії. Таким чином вони намагалися уникнути долі Індії, Індонезії та інших країн Південно-Східної Азії і зберегти самостійність японської держави. Сьогуни Токугава за допомогою політики самоізоляції мали намір остаточно закріпити політичне об'єднання Японії і завершити перетворення її на централізовану державу. Вони прагнули не допустити зміни політичного режиму, зберегти непорушність феодального ладу і консолідувати сили феодальних князів, щоб придушити опір селянства. Політика ізоляції розглядалася ними як засіб рішучого послаблення їхніх суперників – феодальних князів південного заходу країни, які монополізували зовнішньоторговельні зв'язки Японії з країнами Європи [1,с. 78].

Ця політика мала на меті запобігти посиленню економічної потужності торгово - лихварської буржуазії південно-західної частини країни. Характерно, що політика «закриття» країни остаточно склалася після селянського повстання 1637 року в Сімабара, коли антифеодальні виступи селян розгорнулися під знаменами християнства, принесеного в Південну Японію католицькими місіонерами. Було заборонено християнство як релігія, повністю заборонені будь-які контакти і торгівля з іншими країнами за винятком Голландії та Китаю. Однак ізоляція Японії була відносною. Це пояснювалося насамперед торговельними та фіскальними інтересами клану Токугава, а також зацікавленістю купецького капіталу в торгівлі з іноземними державами. З європейців лише голландці не були вигнані з Японії, що пояснювалося їхнім сприянням у придушенні Сімабарського повстання. Але й вони мали обмежені можливості: у 1641 році їх перевели з о.Хірадо на о. Десіма, де знаходилася голландська факторія. Упродовж усього періоду ізоляції Японії о. Десіма був єдиним відкритим «вікном у Європу»[2, с. 90].

Політика самоізоляції не могла повністю й абсолютно відрізати Японію від зовнішнього світу. Крім зв'язків з голландцями, зберігалися певні відносини з Кореєю. Китайським купцям дозволялося періодично приїжджати в гавань Нагасакі і вести там торгівлю.

Самоізоляція Японії продовжувалася понад 200 років. Близько 150 років тому самоізоляція Японії закінчилася, і вона знову відчинила двері для зарубіжних країн: Америки, Росії, Англії, Франції та інших. У той період колонізація Азії була в повному розпалі. Для того, щоб уникнути колонізації Японії, а потім розірвати нерівноправні договори, укладені з іншими країнами в момент «відкриття» країни, і стати в один ряд з країнами Європи та Америки, уряд Мейдзі проголосив політику «багата країна, сильна армія», яку потім неухильно проводив [2,с.93].

Хоча політика ізоляції Японії розглядалася як своєрідний засіб захисту країни від колоніального поневолення, об'єктивно вона зіграла негативну роль. Ця політика сприяла стабілізації найбільш застійних форм феодальних відносин, збереженню непорушності їхніх підвалин, значно гальмувала економічний розвиток. Японська економіка штучно відгородилася від світового ринку, що формувався. З цих причин перехід країни до капіталістичного суспільства значно сповільнився. Японський абсолютизм на відміну від європейського не сприяв накопиченню капіталу, а об'єктивно протидіяв йому. Народ Японії виявився майже повністю відірваним від культурної спадщини передових країн Європи, від їхніх досягнень у галузі науки і техніки. Таким чином, на тривалий час визначилася значна економічна, технічна та культурна відсталість Японії в порівнянні з європейськими державами.

Список використаних джерел та літератури:

1. Дейноров Э. «История Японии» –М.:АСТ, 2008.–285с.

2. Лещенко Н.Ф.История Японии в эпоху Токугава.–М.:Крафт,2010.–352с.

3. Мак-Клейн, Джеймс Л. Япония. От сегуната Токугавы– в ХХІ/ Джеймс Л. Мак-Клейн; пер. с англ . Е.А. Красулина.М.:АСТ:Астрель,2006.–895 с.