Научная мысль 05.03.2014. 07-15.03.14

МУЗИКОЗНАВСТВО №5

В. В. Петрик

Луганська державна академія культури і мистецтв

АСИМІЛЯЦІЯ ЯЗИЧЕСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

Мистецтво Стародавньої Русі являло собою далеко неоднозначне явище бо складалося як із старих язичеських так і нових православних традицій. «Апостольські постанови» стверджували: «…християнин… не повинен співати язичеських пісень, оскільки в них він повинен згадувати демонічні імена ідолів і замість Святого Духу в нього увійде злий дух ». На думку А. Фамінціна саме «скоморохи зберігали язичеську обрядність у християнській Русі» [2, с.43]. У пам’ятках псковського середньовічного живопису є композиція про Анта скомороха, в церкві Успіня в селі Мелетово, виконана в 1465 році. Д.С. Лихачову вдалося знайти літературне джерело цього розпису, це «Повість про Анна (Анта) скомороха» із «Лімоніса» візантійського письменника Іоанна Мосха. У «Лімонісі», розповідається про скомороха, який у своїх піснях ганьбив Богородицю за що його було покарано – у нього відсохли руки і ноги. Однак, скоморох розкаявся і отримав прощення у Богородиці, а разом з ним і зцілення.

Іншу трактовку сюжет про скомороха отримує у розписах церкви в селі Мелетово. Композиція складається із двох регістрів. У верхньому регістрі зображено ложе на якому лежить юнак, а над ним схиляється Богородиця, у юнака замість рук – культі. У нижньому регістрі Ант скоморох сидить на троні з музичним інструментом в руках. У верхній частині композиції привертає увагу визначна деталь – Богородиця протягує руку до вуст скомороха. Майстри з села Мелетово відступили від тексту повісті про скомороха, Лихачов говорить, що у повісті немає ні одного слова про явлення скомороху Богородиці. Таким чином, поява такого звороту в сюжеті переносить головний акцент з мотиву зцілення на мотив явлення Божої матері і благословення нею скомороха. Явлення Богородиці розглядається як безумовне свідоцтво святості тієї особи, кому вона явилася. На псковській фресці Ант удостоюється вищої благодаті, як божественний співець, він тримає інструмент який нагадує стародавній гудок або смик, треба нагадати, що у Візантії, Західній Європі і на Русі смичкові інструменти знали вже в XI-XII століттях. В розписі церкви Успіня художник підкреслив божественність цього пісне співця, явивши йому Богородицю, зблизивши його з образом царя Давида, облачивши його у головний убір демественика – керівника церковного хору. Таким чином, Лазарєв підкреслює: «… художник як би включив спів скомороха в систему богослужебних гімнів. Гнаний російською церквою, в Мелетові він був християнізований і навіть дієфікований»[1, с. 318]. Ця композиція повчала псковських скоморохів спрямовуючи їх фантазію в русло християнського вчення.

Замість традиційної заборони скоморошества, як свідчить мелетівська фреска псковські церковні діячі прагнули до його християнізації. Цей процес увів у християнську середньовічну культуру Русі багато цінностей старої язичеської культури, полегшив асиміляцію художніх цінностей Візантії, створив умови для розвитку національного мистецтва у нових історичних умовах. Але така християнізація не була рівномірною на всіх землях стародавньої Русі, будучи більш вузькою у сильних феодальних і церковних центрах і більш широкою там, де вплив офіційної церкви був обмежений. Де не було сильної влади князя у таких ведмежих закутках стародавньої Русі і вплив православної церкви доходив дуже повільно. Судячи з того, що на Псковській землі ще у ХІV столітті«викорінювали кумирську привабливість» [1, с. 42]. Місцева церква була значно толерантнішою до язичества-поганства, християнізація здійснювалася значно повільніше і настільки дозволяє судити композиція про яку йде мова – ширше. Це створювало умови для демократизації псковської художньої культури, де велику роль повинні були відігравати народні уподобання і де влада канону неминуче ослаблялася. Як наголошує Н. В. Лазарєв: «З цими особливостями псковської художньої культури пов'язані і такі її якості, як смілива іконографічна творчість і консерватизм стилю - явище, типове для народного мистецтва» [1, с. 373].

Література

1. Лазарев В. Живопись Пскова. / В. Лазарев // История русского искусства: [в. 2 т.] – М. : Искусство, 1954. –Т.2. –555 с.

2. Фаминцин А. Скоморохи на Руси / А. Фаминцин [ изд. 2-е]. – СПб., 1995.– 235 с.