Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Зображення учнями натури у техніці олійного живопису

На заняттях з образотворчого мистецтва окрім першочергових завдань з розвитку образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви, які певною мірою впливають на внутрішній світ дітей, потрібно через історичну пам’ять залучати їх до сфери людських емоцій (бачити і робити добро, любити і допомагати ближньому тощо), виховувати в них здібності орієнтуватися в минулому і теперішньому світі, пробуджувати сприйнятливість до прекрасного, а відтак через мистецтво стимулювати творчість, оволодівати іншими галузями пізнання, збагачувати життя. Сьогодні на уроках образотворчого мистецтва уже не достатньо знайомити дітей з творами образотворчого мистецтва українських авторів, майстрів народної творчості, а потрібно на пленерній практиці навчити дітей пізнавати минуле нашого народу, відчувати гордість за приналежність до своєї нації, виховувати патріотизм, почуття щирої любові та відданості рідній Батьківщині, тобто формувати національну самосвідомість, як орієнтир більш якісного національно-духовного та загально-естетичного розвитку особистості.

Специфіка реалістичного зображення природи та архітектури краю на пленерних заняттях полягає в тому, що дана образотворча діяльність ґрунтується на спогляданні та зображенні реальної дійсності. Навчання зображення архітектурного об’єкту пов’язане з розвитком у школярів уміння правдиво передавати кольором видимі форми за умов реальної дійсності. Воно не лише надає їм професійної грамотності, а й стає могутнім засобом естетичного розвитку [1, с. 18].

Набуття майстерності живописного зображення природного чи архітектурного об’єкту ґрунтується на послідовному та уважному вивченні натури. При цьому важливо розвивати уміння виявляти і передавати характер їх будови, розташування в просторі, кольорові й тонові співвідношення, використовуючи теплі й холодні відтінки [1, с. 19].

Однією з специфічних особливостей діяльності вчителя образотворчого мистецтва який працює з дітьми на пленері, є, у першу чергу, демонстрація любові до краю, природи, активізація спостережливості школярів, прагнення швидко зацікавити природними, мистецькими чи архітектурними об’єктами. Тому визначена власна позиція педагога у такій діяльності пришвидшує вивчення регіонознавства дітьми.

Виробляючи практичні навички живописного зображення природного або архітектурного об’єкту на пленері педагог використовує закономірності композиції, малюнка, лінійної і повітряної перспективи, розподілу світлотіні на архітектурній формі. Водночас, вивчаються закономірності кольорознавства, методика живопису та основні технічні прийоми олійного живопису. Такі пленерні заняття живописного зображення архітектурного об’єкту органічно пов’язані з практичною роботою з композиції. Знання закономірностей композиції допомагають учням виконувати поставлені завдання з творчої роботи у процесі живописного зображення визначного архітектурного об’єкту краю [1, с. 21].

У  процесі живописного зображення архітектурного об’єкту у кольорі, учні набувають потрібних умінь грамотно зображувати з натури, з пам’яті та з уяви спочатку окремі деталі пейзажу з архітектурним об’єктом (дерева,  частини будівлі, кущі), потім групи будівель нескладних конструкцій  (будинки на фоні просторового оточення) [1, с. 23]. 

Працюючи з натурою на пленері діти розвивають зорову пам’ять і спостережливість, просторове мислення, вчаться передавати колір, бачити і зображувати реалістичне в навколишній дійсності, використовуючи закономірності композиції. Успіх у навчальній роботі залежить від уважного, глибокого вивчення і зображення будови, пропорцій, кольору форм окремих частин архітектурного об’єкту [1, с. 24].  Так, вивчати об’єкт пам’яткоохоронного значення означає вміти виділяти головне й найхарактерніше і узагальнювати другорядне  –  наприклад, деталі споруди, їх колір тощо.

Таким чином, зображення природи чи пам’яткоохоронного об’єкту з натури розвиває окомір, допомагає засвоїти закони реалістичного зображення й оволодіти технікою олійного живопису на пленері.

Відмітимо, що деякі учні недооцінюють роль малюнка у процесі живописного зображення природи або пам’яткоохоронного об’єкту й тому прагнуть швидше передати тонові й кольорові відношення його елементів. Слід пам’ятати, що зображення деталей архітектурної споруди вимагає такої ж грамотної побудови, як і будь-яка інша натура [1, с. 26].

Малювання архітектурного об’єкту починають з композиційного розміщення основних образів (стін, веж, дахів будівель, дзвіниць, бійниць тощо), добиваючись пропорційності всіх розмірів натури між собою і цілого водночас. Малюнок виконують легкими штрихами, намічають конструктивну побудову об’єктів, межі світла й тіні, дотримуючись єдності та підпорядкованості всіх частин цілому. Зауважимо, що пам’яткоохоронний об’єкт треба зображувати завжди свідомо, ставлячи перед собою відповідні завдання, а не копіювати механічно все, що ми бачимо. Наприклад, зображуючи його на фоні неба та землі у сонячну чи похмуру погоду, насамперед слід передати кольором форму споруди, її конструктивну будову та розміщення в просторі, прагнучи при цьому відобразити тонові та кольорові відтінки натури на відповідному фоні, цілісність просторового пейзажу [1, с. 28].

Малюнок для олійного живопису має бути чітким і виразним, з визначеними межами світлотіні. Робота олійними фарбами розпочинається з планування послідовності виконання композиції. Спочатку визначають основні кольорові й тонові відношення. Так, малювання архітектурної споруди починається з визначення співвідношення  величини будівлі щодо неба і землі, може самостійно розпочинатися  живописне зображення олійними фарбами, хоча бажано проконсультуватися з педагогом. Потім уточнюється колір неба біля горизонту й у верхній частині малюнку, а також віддаленого плану землі (2-3 і більше). Це дає змогу уточнити світлотінь зображуваних об’єктів переднього плану (будівель, дерев), передати їх об’ємну форму теплими чи холодними відтінками [2, с. 113].

Завершується робота олійними фарбами  зображенням деталей споруд, гілок дерев, трави на землі тощо. При цьому головну увагу зосереджують на узагальненні тонових і кольорових відношень. Зауважимо, що перед застосуванням олійних фарб корисно та цікаво помалювати етюди гуашшю, пам’ятаючи, що, на відміну від акварелі, гуаш покривна, непрозора. Тому густий мазок, накладений гуашовими фарбами, перекриває нижній шар гуаші чи акварелі. Ось чому художники інколи акварельні пейзажі завершують гуашшю [2, с.114].

Констатуючи викладене, можна ствердити, що, створюючи на пленерних заняттях педагогічні умови  для ефективності методики вивчення краю за посередництвом живопису, створюються необхідні умови для організації краєзнавчого самопізнання, виховання  любові до мистецької та культурної спадщини народу тощо. І тому живописна практика, як важливий засіб образотворчого мистецтва, є необхідною умовою формування цієї моделі.

Література

1.                     Горбенко А.А.  Акварельная живопись для архитекторов / А. А. Горбенко. – К.: Будівельник,  1991. – 72 с. : іл.

2.                     Лунячек Й. Основы изображения с натуры / Й. Лунячек. –  К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 128 с.