Кобзарєва Т.В., Мельник Л.В.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

Роль монологічних висловлювань

у формуванні мовленнєвої компетентності дошкільників

Розвиток мовлення дошкільників залишається однією з найактуальніших проблем навчання й виховання. Вимоги до мовленнєвого розвитку особистості, або її мовленнєвої компетентності, передбачають уміння практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні визначає мінімальний і водночас достатній рівень монологічної компетентності, яким дитина має оволодіти до кінця дошкільного періоду: володіє монологічним мовленням, здатна висловлювати свою думку чітко, логічно, образно, переконливо; уміє самостійно складати розповіді [1].

Мовлення дитини є показником її мовної культури, розумового й особистісного розвитку. Зокрема, особливої уваги потребує оволодіння усним монологічним мовленням, адже в процесі самостійного зв’язного висловлювання віддзеркалюється система набутих знань, уявлень і вражень, особливості становлення психічних процесів, а також рівень сформованості інших аспектів мовлення: звукової культури, граматичної будови, словника.

Мета нашого дослідження – розкрити особливості монологічного мовлення, з’ясувавши його роль у формуванні мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку.

Проблема розвитку мовлення дошкільників досліджувалася класиками наукової думки й сучасними вченими в різних аспектах: психологічному (Л.Виготський, Г.Леушина, І.Синиця); психолінгвістичному (І.Зимня, О.Леонтьєв, О.Шахнарович); лінгвістичному (Л.Щерба, М.Плющ, В.Русанівський); педагогічному (Л.Ворошніна, А.Зрожевська, О.Ушаков); лінгводидактичному (А.Богуш, Н.Гавриш, Т.Донченко) тощо.

Проте, як засвідчує практика роботи ДНЗ, далеко не всі діти вміють послідовно й логічно висловлювати свої думки. У багатьох з них мовлення невиразне, уривчасте, з тривалими паузами, повторами через обмежений словниковий запас; діти невдало користуються жестами, мімікою, удаються до слів-замінників і здебільшого мають неабиякі труднощі в побудові розповідей.

Для успішної роботи над розвитком монологічного мовлення дітей середнього дошкільного віку вихователеві необхідно знати його особливості. Незважаючи на тісний зв'язок діалогічного й монологічного мовлення, останнє є більш складним для опанування дитиною й відрізняється тим, що:

1. Реакція слухачів упізнається мовцем, тоді як у діалозі вона виступає безпосередньо в мовленні.

2. Монологу притаманна більша розгорнутість висловлювання, оскільки не можна розраховувати на розуміння з півслова. Крім того, серед слухачів зустрічаються особи, які по-різному обізнані з предметом висловлювання.

3. Монологічне мовлення може бути як підготовленим, так і непідготовленим, тоді як діалог майже завжди має непідготовлений характер.

4. Значно меншу роль, ніж у діалозі, відіграють такі додаткові засоби передачі інформації, як міміка й жести.

5. Менше використовуються стереотипні вирази (за Т. Ладиженькою).

У лінгвістичній літературі згадуються й інші особливості монологічного мовлення: монологу властиві складні речення й не властиві неповні (Л.Щерба), чергування в ньому елементів розмовної та книжної мови (В.Виноградов) тощо.

Л.Щерба, зіставляючи діалог і монолог з погляду обставин, у яких вони виголошуються, зазначає, що в діалозі беруть участь звичайно дві так чи інакше соціально пов’язані між собою особи, а монолог найчастіше адресується до ряду осіб, серед яких можуть бути близькі, неблизькі й зовсім чужі. Усе це позбавляє можливості розраховувати на безпосереднє розуміння й змушує вдаватися до традиційних форм мовлення, до літературної мови, яка – одна для всіх, своїх і чужих, і яка, таким чином, піднімається над усією цією різноманітністю ситуацій і людей [5, с. 51].

Монологічне мовлення може розглядатися в різних аспектах. Так, автори Словника лінгвістичних термінів під монологом розуміють усне або писемне мовлення, «яке становить розгорнуте висловлювання однієї особи», звернене до самої себе або до глядача і не розраховане на безпосередню реакцію іншої особи чи осіб [4, с. 135–136]. А.Коваль розглядає монологічне мовлення як акт говоріння: «Монологічне мовлення – це мовна партія однієї особи, звернена до багатьох слухачів одночасно; спосіб здійснення тривалого й цілеспрямованого впливу на аудиторію» [2, с. 333–334].

В.Мещеряков подає визначення монологу з погляду продукту мовленнєвої діяльності: «Монолог – усне або писемне висловлювання однієї особи з метою повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії, що, як правило, обдумується заздалегідь; значний за обсягом відрізок мовлення, який складається зі структурно й за змістом зв’язаних між собою висловлювань, що мають смислову завершеність» [3, с. 16].

Отже, монологічне мовлення – це розгорнуте усне або фіксоване писемно висловлювання однієї особи, звернене до певної людини або колективу одночасно для повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії й розраховане на реакцію слухачів у відповідь.

На підставі аналізу лінгвістичної, лінгводидактичної літератури виділяємо такі функції монологу: інформаційна (повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану, почуттів, переживань); спонукальна (спонукання читача або глядача до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості чи несправедливості тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань); експресивна (емоційно-виразна) (використання мовленнєвого спілкування для передачі стану, у якому перебуває той, хто говорить); розважальна (виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів).

Залежно від комунікативної функції монологу В.Мещеряков виділяє такі його види: розповідь, опис і роздум [3]. В основу розповіді покладено часові відношення, розвиток подій, процесів; повідомлення про дії предмета у певній послідовності. Опис передбачає розкриття ознак предмета (постійних, однорідних); перерахування ознак відбувається у різній послідовності залежно від мети висловлювання, композиційної структури, теми і плану тексту. Виділяють науковий, художній, діловий опис. Структура описів однакова: оцінка, загальний вигляд, призначення. Доведення поглядів, з’ясування будь-яких подій, звертаючи увагу на причинно-наслідкові відношення між фактами явищами, пояснення причини того чи іншого явища – це характерні ознаки роздуму. Серед різновидів роздуму слід виділити доведення, пояснення і міркування.

Отже, на наш погляд, знання розглянутих вище особливостей монологічного мовлення, функцій монологу, класифікації монологічних висловлювань (розповідь, опис і роздум) допоможе вихователям ДНЗ визначити зміст роботи з розвитку монологічного мовлення, ураховуючи ті вміння й навички, якими повинні оволодіти дошкільники в процесі формування їх мовленнєвої компетентності.

Література:

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. виховання. – 1998. – №1. – С.6–19.

2. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови / Коваль А.П. – [3-е вид., доп. і перероб.]. – К.: Вища шк., 1987.

3. Мещеряков В.Н. Монологическая форма речевого общения. Монологическая речь и ее типы / В.Н. Мещеряков // Практикум по развитию речи / [под ред. Г.Г.Городиловой, А.Г.Хмары].– Л.: Наука, 1988.– С.121–227.

4. Словарь лингвистических терминов / [cост. Ахманова О.С.] – 2-е. изд., стереотип. – М.: Сов. энциклоп., 1969.

5. Щерба Л.В. Избранные работы по русскому языку / Щерба Л.В. – М.: Учпедгиз, 1957.