Гешко Н.Я.

Буковинський державний медичний університет, Україна

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ

Сучасна методика викладання розглядає процес навчання мови як комунікативний, інтерактивний процес, в основі якого лежить поняття “комунікативна компетенція”. Цей термін, що належить Делу Хаймзу (1970), отримав свій подальший розвиток у працях М.Кенела і М.Свейна (1980), А.Палмера і Л.Бахмана (1982).

За твердженням Р.Белла, у сучасній соціолінгвістиці комунікативну компетенцію розуміють саме як систему, що виконує функцію балансування існуючих мовних форм, які визначаються з опорою на мовну компетенцію комуніканта на тлі певних соціальних функцій А відтак, починаючи з 80-х років, з'являються окремі моделі її як системи [5, c. 270].

Іншомовна компетенція постійно знаходиться у фокусі уваги багатьох дослідників. Вчені розглядають іншомовну компетентність як багатоаспектне явище і висвітлюють його сутність і структуру (А. Андриенко, Г. Архипова, Н. Гез, С. Козак, О. Павленко, Н. Пруднікова, Ю. Федоренко), професійну спрямованість (Е. Клименко, Л. Ковальчук, О. Павленко, М. Прадівлянний, Н. Прудникова), вказують на особливості набуття іншомовної компетентності у мовних та немовних ВНЗ (Е. Шубин, Є. Пассова, С. Тер-Мінасова, Л. Щерба), але слід зауважити, що дана проблема досліджується дещо фрагментарно, де кожного разу вчений переслідує конкретні цілі які ставляться у конкретній ситуації. Така різновекторність підходів, з одного боку, не сприяє холістичному розумінню поняття іншомовної комунікації та всебічного аналізу шляхів ефективності її засвоєння. На нашу думку, видається очевидним, що іншомовна компетенція повинна ґрунтуватися на певних засадничих принципах, котрі лежать в основі її засвоєння, і лише в такому разі можна вести мову про вузькоорієнтований професійно спрямований підхід до вивчення іншомовної компетенції.

Одним з ключових понять, що визначають зміст комунікативної компетенції, є “комунікативне вміння” (skill), складниками якого виступають “мікровміння” (sub-skill), “комунікативна функція” (function), та “форма вираження функції” (exponent). Спеціально відібраний інвентар функцій і форм їх вираження, що відповідає рівню В2 володіння мовою за класифікацією, викладеною у Загальноєвропейських Рекомендаціях з мовної освіти та Українських кваліфікаційних стандартах, наведено у публікації Дж. Ван Ек. і Дж. Трім “Vantage” [6, c. 135].

Комунікативна компетенція розглядається як здатність здійснювати мовленнєву діяльність через реалізацію комунікативної, мовленнєвої поведінки на основі фонологічних, лексико-граматичних, соціологічних і країнознавчих знань та навичок відповідно до різноманітних завдань і ситуацій спілкування.

На формування комунікативної компетенції студента впливає низка факторів. Основними є внутрішні та зовнішні фактори. До внутрішніх відносяться: мотиваційна сфера; внутрішню позицію особистості; розвиток та становлення “Я” та почуття ідентичності особистості. До зовнішніх факторів відносяться соціальні умови: суспільство, в якому вживається конкретна мова, його соціальну структуру, різницю між носіями мови у віці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місці проживання, також різницю у їхній мовленнєвій поведінці в залежності від ситуації спілкування. Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов’язані, зовнішні залежать від внутрішніх і навпаки [4, c. 32].

Концепція комунікативної компетенції, що відбиває природу мови, дає змогу диференційовано відбирати зміст навчання у відповідності до цілей та завдань орієнтованого використання мови як засобу спілкування і комунікативних потреб студентів. У зв’язку з цим вивчення та уточнення комунікативних потреб при навчанні мови має важливе значення.

Метою навчання англомовного говоріння студентів-медиків є формування професійно спрямованої комунікативної компетенції. Професійно спрямована комунікативна компетенція — сукупність знань та вмінь, необхідних для виконання професійних обов'язків. Складовою частиною комунікативної компетенції є лексична компетенція.

Сучасні методичні дослідження вказують на можливості нових освітніх технологій і методів, які слід використовувати у руслі комунікативного методу навчання. Провідний принцип комунікативного методу навчання — навчання у колективі і через колектив — забезпечує активну мовленнєву взаємодію всіх учасників навчального процесу, тобто інтерактивність.

Мета нашого дослідження — використання інтерактивних методів навчання у формуванні комунікативної компетенції у студентів-медиків. Ми також проаналізували та уточнили етапи формування комунікативної компетенції.

Вивчаючи проблему формування англомовної комунікативної компетенції та її невід'ємної частини — лексичної компетенції, ми погодились з думкою Г.А. Гринюк та Ю.О. Семенчук, що у процесі формування лексичної компетенції доцільно виділити три етапи [2, c. 13]:

1) етап семантизації лексичних одиниць та створення орієнтовної основи для наступного формування лексичних навичок;

2) етап автоматизації дій студентів з лексикою на рівні слова, словосполучення та понадфразовому рівні;

3) етап автоматизації дій студентів з лексичними одиницями на текстовому рівні.

Мета першого етапу — забезпечити процес сприйняття звукової і графічної форми слова, його семантизацію. Від рівня сприйняття лексичної одиниці залежить міцність і довготривалість утримання її в пам'яті. Для семантизації термінів ми використовували контекстуальний спосіб. Відповідність слова контексту вказує на правильність його семантизації. Повторюваність лексичних одиниць у різноманітних контекстах, багаторазове зорове та слухове сприймання сприяють закріпленню в пам'яті їхніх значень та вживання. Доцільно також використовувати мовну здогадку. За допомогою деривації терміна можна побудувати цілий ряд термінів і термінологічних словосполучень, а також навчитися правильно поєднувати їх з іншими словами та термінами. Способи семантизації лексики супроводжуються виконанням вправ: підстановка, трансформація, завершення речень відповідними словами, групування лексичних одиниць за певними ознаками, заповнення пропусків та складання словесних сімей, побудова словосполучень та речень з новими словами.

Другий етап — етап активного вживання лексичних одиниць на рівні речення і понадфразової єдності. Студенти оволодівають вміннями здогадуватись про значення невідомих слів у тексті або в ситуаціях, знаходити асоціативні зв'язки, добирати лексичні одиниці відповідно до умов здійснення комунікації, правильно поєднувати слова при формулюванні своїх висловлювань. Набуті таким шляхом вміння дають студентам можливість підготуватись до вищого, продуктивного етапу роботи з лексичними одиницями. На цьому етапі студенти знаходять у тексті необхідну інформацію для обгрунтування своїх думок, готують тези і складають план тексту з метою його подальшого обговорення, визначають головну ідею тексту і передбачають подальший хід дій. Тут доцільно виконувати умовно-комунікативні вправи: підстановка, завершення, розширення, відповіді на запитання, побудова простих, ситуативно зумовлених висловлювань та їх правильне граматичне оформлення [3, c. 57].

На третьому етапі студенти удосконалюють дії з новими лексичними одиницями на рівні тексту. Завдання студентів — виконати автоматизовані мовленнєві дії із засвоєними термінами-словами і термінологічними словосполученнями. Для цього виконуються вправи нижчого і вищого рівня на висловлення студентами своїх думок у так званій післятекстовій діяльності. Такі завдання доцільно виконувати у парній та груповій формах мовленнєвої взаємодії всіх її учасників. Вживання вивченої термінологічної лексики у парах, міні-групах і колективно у дискусіях за прочитаними текстами, у рольових або ділових іграх, у проведенні презентацій забезпечує досягнення необхідного рівня сформованості комунікативної компетенції.

Теоретичний аналіз проблеми дослідження дозволяє стверджувати, що іншомовна комунікація можлива за умови володіння суб’єктами іншомовного спілкування мовою як засобом комунікації. Рівень ефективності комунікативного процесу зумовлений рівнем сформованості іншомовної комунікативної компетентності суб’єктів. Компетентність – це стійка готовність і здатність людини до якої-небудь діяльності “зі знанням справи”. У нашому випадку такою діяльністю виступає іншомовна комунікація студентів у процесі вивчення ними іноземної мови. Звідси визначення іншомовної комунікативної компетентності як інтегративного утворення особистості, яке має складну структуру і виступає взаємодією і взаємопроникненням лінгвістичної, соціокультурної та комунікативної компетенцій, рівень сформованості яких дозволяє майбутньому спеціалісту ефективно здійснювати іншомовну, а отже, міжмовну, міжкультурну і міжособистісну комунікацію. У нашому дослідженні експериментально встановлені більш ефективні методи викладання та формування іншомовної комунікативної компетенції серед студентів ВНЗ мовного факультету, проте вони будуть вимагати доповнення іншими методами [1, c. 117].

Варто сказати, що іншомовна компетентність забезпечує певний культурний рівень усного й писемного мовлення та невербальної мовленнєвої поведінки. Формування іншомовної комунікативної компетентності у студентів вищих закладів освіти різних напрямів підготовки на сучасному етапі розвитку світової спільноти слід розглядати як обов’язкову складову загальної фахової підготовки.

Для забезпечення ефективності процесу формування іншомовної комунікативної компетентності доцільно розробляти нові методологічні підходи й визначати педагогічні умови їх реалізації, над чим сьогодні працюють вітчизняні вчені та педагоги-практики. Аналіз моделей комунікативної компетенції свідчить про е, що всі вони побудовані на засадах системного підходу, який передбачає дослідження комунікативної компетенції як системи, визначення її внутрішніх особливостей і зв’язків. Зауважимо, що вчені розглядають іншомовну комунікативну компетенцію як цілісну структуру, в якій виокремлюють окремі підструктури (компоненти, складові, елементи, види компетенцій тощо).

Проаналізовані моделі та методи є спробою описати й пояснити складне явище “комунікативна компетенція” через виділення багатьох її елементів.

Дотримання етапів формування лексичної компетенції створило сприятливі передумови для свідомого засвоєння студентами іншомовної лексики як при обговоренні текстів фахового спрямування, так і при розігруванні навчальних комунікативних ситуацій. А застосування інтерактивних методів навчання на кожному етапі підвищило ефективність та результативність навчання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вища освіта України і Болонський процес: навчальний посібник / за ред. В.Г. Кременя, авт. колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш та ін. – К.: МОН, 2004. – 288 с.

2. Вольфовська Т.О. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети / Т.О. Вольфовська // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С. 13 – 16.

3. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. укр. видання д.пед.н., проф. С.Ю.Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – С. 24 – 73.

4. Canal M. From communicative competence to communicative language pedagogy / M. Canal // Richards J. and Schmidt R., (eds.) Language and Communication. – London: Longman, 1983. – P. 2 – 27.

5. Hymes, D. (1972). “On communicate competence” / D. Hymes // J. B. Pride and J. Holmes, (eds.): Sociolinguistics. – Harmondsworth, Middlesex: Penguin Education, 1972. – P. 269–293.

6. Norbert S. Vocabulary in Language Teaching / S. Norbert. – Cambridge: CUP, 2000. – P.137.