Михайленко А.В.

Національний технічний університет України “КПІ”

Особливості перекладу словосполучень англійської мови та їх валентність

Словосполучення – два чи більше повнозначних слів, об’єднаних синтаксичним зв’язком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення [Кочерган Н.П., 2003: 307].

Валентність (від лат.velentia „сила”) – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними, одновалентними, двовалентними, чотиривалентними тощо. Слова, що заповнюють „вакантні місця”, називають актантами. Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова [Кочерган Н.П., 2003: 307].

У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння словосполучення: вчені дають неоднакове його визначення. Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв’язку між словами. Здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежить не тільки від граматичних властивостей слова, але й від його лексичного значення.

Словосполучення бувають сурядні та підрядні. Підрядні зв’язки є закритими, а сурядні – відкритими. Один підрядний зв’язок може об’єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний – два і більше.

Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом (surface air – повітря нижнього шару атмосфери, concentration table – збагачення на концентраційному столі).

Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв’язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень.

Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносяться з підметом і присудком і непредикативні. Деякі мовознавці, наприклад, Виноградов В.В., предикативні сполучення слів виключають із словосполучень, вважаючи, що при наявності предикативного зв’язку будь-яке сполучення слів є реченням, а не словосполученням.

Залежно від того, яке є слово головним у словосполученні, розрізняють іменні (air-drum – повітряний резервуар, quadrant arm- аліада квадранта), в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники, дієслівні (сome into use – входити до вжитку), де стрижневим словом є дієслово, і прислівникові (well enough – досить добре), де головним словом є прислівник.

Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:

1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку. В англійській мові, будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію (free air – атмосферне повітря, solid body – тверде тіло, сable box – кабельна муфта).

2) об’єктивні, в яких залежне слово є об’єктом (to face difficulties – зіткнутися із труднощами).

3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов’язане з ним певним відношенням (to speak slowly – говорити повільно) [Карабан В., 2003: 120].

Відносні та абсолютні терміни

Загальновживане багатозначне слово, що містить в своїй смисловій структурі термінологічне значення називається відносним терміном. Абсолютним називається термін, всі значення якого є термінологічними. Виділення відносних термінів із спеціальної лексики викликає труднощі в практиці викладання мови, що пояснюється відсутністю лінгвістичного критерію ідентифікації термінологічного значення [Андренко Л.М., 1980, Зацний Ю.А., Пахомова Т.О., 2003, Жданова Н.О., 2003].

Оскільки в спеціальних текстах один і той же відносний термін може функціонувати як термін і як загальновживане слово, то єдиним показником його маніфестації в якості терміна являється термінологічне значення. Термінологічне значення за мовною природою вважається лексичним; одним із показників останнього виступає приналежність терміну до предмету – спеціального об’єкту якоїсь сфери знань.

Значення відносного терміну в окремому випадку його вживання в мові може передавати інформацію про окремий об’єкт у відповідній сфері знань, якщо воно являється термінологічним і про повсякденний об’єкт, якщо воно є загальновживаним. Однак, немає можливості використовувати відмінність між науковими та загальними дефініціями в якості критерію розмежування термінологічних та загальновживаних значень. Причинами цього є:

1) відсутність тлумачних словників із науковими дефініціями всіх термінів тієї чи іншої сфери знань;

2) нечіткий характер екстралінгвістичних дефініцій визначеного числа термінів, що знаходяться в спеціальних глосаріях;

3) нечіткість меж словникових визначень слів із загальним значенням.

Так, наприклад, словник Longman не виділяє загальновживане і термінологічне значення слова water, містить лише одну дефініцію:

„colorless transparent tasteless compound of oxygen and hydrogen in liquid state, convertible by heat into steam and by cold into ice, liquid, consisting chiefly of this (in seas, lakes, streams, springs, rain, tears)”(Longman dictionary).

Як видно, дефініція містить як загальновживану інформацію (liquid in seas, lakes), так і інформацію із спеціальної сфери знань (compound of oxygen and hydrogen).

Отже, відносний термін, тобто слово із термінологічним значенням може функціонувати у текстах не лише як термін, а й як загальновживане слово. Саме термінологічне значення надає слову статус терміну [Арнольд І.В., 2000].

Література:

1. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. Сборник статей – СПб.: изд-во Санкт-Петербургского у-та. - 2000. – 444с.

2. Зацний Ю.А., Пахомова Т.О. Мова і суспільство: збагачення словникового складу сучасної англійської мови – Запоріжжя: Запоріж. ун-тет. – 2003. - 243с.

3. Карабан В. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Ч II. Лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні труднощі – К.: Нова книга. – 2003. – 303с.

4. Кочерган Н.П. Вступ до мовознавства – К.: видавничий центр Академія. – 2004. – 368с.