Филологические науки/ 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Викладач Борковська І.П.

Національний технічний університет України «КПІ»

Прагматика висловлювання

Розвиток лінгвістичної прагматики базувалось на дослідженнях останніх десятиліть аналізувати мову з точки зору її функціювання. Предметом таких досліджень в основному були слова і речення. Згодом предметом прагматики стає аналіз комунікативного змісту висловлювання [1,356-357].

Прагматика як «комунікативний аспект мови, орієнтований на дослідження кінцевого підсумку – ефекту мовної комунікації» [3,3-8] висуває ще одну важливу проблему – вивчення висловлювання, яке є основою певного повідомлення. Прагматичні аспекти висловлювання вивчались такими вченими як Austin J. Searle J., Гак В.Г., Падучева О.В., Почепцов Г.Г. та ін.

Оскільки висловлювання характеризується такою важливою та універсальною властивістю як відносна, реальна, закінчена, смислова одиниця спілкування, то це надає можливість його функціонального використання.

Висловлювання визначається як «мінімальний мовленнєвий твір, який за формою збігається з граматичним реченням, але який включений у мовленнєву ситуацію, тобто який співвідноситься з конкретною позамовною реальністю, що має конкретне комунікативне завдання, яке відображає як постійні так і змінні ситуативні фактори, і в силу цього є мінімальною комунікативною одиницею мовлення»[4, 4].

В 60-70 роках відбувається новий вибух дослідження в сфері прагматики в центрі якого акцентується думка про необхідність ураховувати як внутрішньомовний контекст так і позамовні ситуації. Кожне висловлювання не тільки передає смисл, але й здійснює мовленнєву дію. Іншими словами, учасники комунікації виконують мовленнєві акти.

Слід, нам здається, урахувати, що в лінгвістиці термін «висловлювання» синонімічний до терміна «мовленнєвий акт». Однак, з огляду людської комунікації, мінімальною одиницею вважається не речення, а певна дія – здійснення мовленнєвих актів. А це означає що, до задач прагматики почали відносити дослідження інтерпретації мовленнєвих актів, а точніше інтерпретації намірів адресанту, які можуть приховуватись за буквальним значенням мовленнєвого висловлювання. У силу цього, прагматика націлилась на вивчення власного значення висловлювання адресанта,яке було сформовано під впливом модального аспекту. Прагматика стала тією наукою, яка вивчала використання мови в залежності від типів мовленнєвих актів, що породжувались у відповідній ситуації. [2,17]. Так виникло завдання вивчати послідовні мовленнєві акти або навіть послідовності декількох мовленнєвих актів, які характеризуються текстуальною структурою та зв’язністю.

Саме здійснення певних дій-мовленнєвих актів, таких як прохання, наказ, вибачення, обіцянка, попередження та інших за Дж.Остіном та Дж.Серлем, які являються творцями цієї теорії, і є основною одиницею вербальної комунікації. Дослідники дають класифікацію мовленнєвих актів в основу якої і був покладений принцип неконфліктної поведінки. Таким чином, в теорії мовленнєвих актів є три основні види мовних актів : локутивний, іллокутивний, перлокутивний. Локутивний акт – вимовляння певного висловлювання. Оскільки висловлювання має фонетичну, граматичну та семантичну структуру, у локутивному акті Остін виділяє три аспекти або три акти: фонетичний, де відбувається реалізація звукової структури, граматичний реалізується у фатичному акті і, нарешті, семантичний у ретичному акті. При іллокутивному акті мовець не тільки артикулює звуки, вимовляє слова, використовуючи граматичні конструкції та виражаючи їх зміст, але й забезпечує вказівку на мету цього висловлювання. Іншими словами, це вираження комунікативної мети. Перлокутивний акт: із завершеної мовної дії слідують наслідки для подальшого комунікативного процесу.

Ще одним поштовхом в процесі розвитку граматики була теорія Грайса, яка вплинула на подальший розвиток теорії мовленнєвих актів. Теорія Грайса пропонувала правила спілкування і дає ключі до інтерпретації смислу висловлювання прямих і особливо непрямих ( тобто не виражених буквально). В теорії висувається Принцип Кооперації, виконання якого очікується від комунікантів, за умови, що мета їх – успішна передача повідомлення. До постулатів мовленнєвого спілкування, яких ще називають конверсаційні максими ( максими ведення розмови), відносяться постулати якості (повідомлення повинно бути правдивим), кількості ( повідомлення повинно бути оптимальним за довжиною змісту), відношення ( повідомлення слід сформулювати релевантним відносно теми розмови для адресату) і способу ( повідомлення має містити чіткі висловлювання,зрозумілі для адресата). Слід також урахувати той факт, що різні науковці (Д.Шлербер, Д.Уілсон) намагались удосконалити принципи спілкування – замінити перераховані максими одним принципом релевантності.

Література:

1 Арутюнова Н.Д. 1981 Фактор адресата // Изв. Отд. лит. и яз. АН СССР. М., 1981. Т.40. № 4. С. 356-367.

2. Гак В. Г. Прагматика, узус і граматика мови / / Іноземні мови в школі. - 1982. - № 5. С.11-17.

3. Колшанский Г.В. Прагматика языка // Сб. научн. трудов МГПИИЯ им. М. Тореза.-М., 1980.-Вып. 151С.3-8 .

4. Черняховская Л.А. Перевод и смысловая структура. – М., 1976. –

262 с.