Право/8. Конституційне право

Панчишак Р.А.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

Загальна характеристика конституцій зарубіжних країн: поняття, сутність, функції та структура

Конституція - це основний закон держави, який приймається в особливому порядку, має вишу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

У науці конституційного права поняття конституції має 2 значення. Зазвичай розрізняють формальну і матеріальну конституцію. Різні автори вкладають неоднаковий зміст в ці поняття [1, с.240].

У західноєвропейській науці під конституцією у формальному значенні, як правило, розуміється закон, що приймається і змінюється в особливому порядку і має вищу юридичну силу в порівнянні з іншими нормативними актами.

Під конституцією в матеріальному значенні розуміється сукупність норм, предметом регулювання яких є головним чином організація державної влади. При цьому не має значення походження норм: чи містяться вони в одному особливому правовому акті, декількох актах або взагалі є нормами неписаного, судового і звичаєвого права. Головне - це їх зміст, предмет регулювання. За такого широкого розуміння можна говорити про наявність конституції в будь-якій державі, наприклад, в рабовласницькій чи феодальній.

Проте в сучасній зарубіжній конституційній доктрині існує і інший підхід, при якому проблема переноситься в абсолютно іншу площину.

Мова йде не про співвідношення форми і змісту, а про співвідношення формальної (юридичної) і реальної (фактичної) конституцій. Подібний підхід переважає в російській науці конституційного права. За такого підходу під конституцією у формальному значенні розуміється юридична конституція, тобто основний закон держави (має вищу юридичну силу щодо всіх інших законів і інших нормативно-правових актів), що закріплює основи організації державної влади і правовий статус особи.

У матеріальному значенні це - фактична конституція, реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою і суспільством.

Функції конституції: юридична, політична, ідеологічна.

Юридична функція конституції полягає в тому, що це - основний закон, головне джерело права держави, що знаходиться в основі всієї системи правового регулювання суспільних відносин.

Політична функція полягає в тому, що конституція визначає устрій держави, її відносини з окремими людьми і їх групами, слугує правовою основою політичної системи.

Ідеологічна функція полягає в тому, що конституція, як найбільш авторитетний закон, звертається до визнаних в суспільстві цінностей і спонукає людину цих цінностей дотримуватись і захищати [2, с.312].

Щодо класифікації конституцій за різними критеріями існують наступні основні підходи. Згідно сучасним підходам за соціальними ознаками розмежовують напівфеодально-теократичні конституції (Бруней, Катар, Саудівська Аравія), конституції капіталістичного суспільства, конституції тоталітарного соціалізму і постсоціалістичні конституції.

Класифікація конституцій за юридичними ознаками здійснюється за наступними критеріями.

1. За структурою: консолідовані та сконсолідовані.

2. За формою: писані та неписані.

3. За порядком видання: октройовані (даровані); прийняті представницьким органом (установчими зборами; парламентом); схвалені на референдумі.

4. За способом зміни: гнучкі; жорсткі; змішані.

5. За періодом дії: постійні та тимчасові.

6. За цілями: програмного характеру; констатуючі.

7. З точки зору державного устрою: конституції федеральних держав; конституції унітарних держав; конституції суб’єктів федерації; конституції автономій політичного характеру.

Майже всі основні закони є систематизованими конституціями, тобто єдиними нормативно-правовими актами найвищої сили. Систематизовані конституції мають структуру, елементами якої вважаються преамбула, розділи (частини, глави) так званого основного тексту і перехідні положення. У процесі державно-правового розвитку країн світу виявилася тенденція до ускладнення структури основних законів, чим засвідчується розширення сфери конституційного регулювання.

В основному конституції мають таку структуру: 1) преамбула; 2) основна частина: принцип поділу влади; взаємодія між гілками влади; права і свободи, також обов'язки людини та громадянина; політико-територіальний устрій держави; соціально-економічні розділи; 3) додаткові (заключні) і перехідні положення [3, с.127].

Отже, конституції - основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Література

1. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О.Ріяка, – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 570 с.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. - 2-е вид., допов. і перероб, - К.: Юрінком Інтер, 2004. – 538 с.

3. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Академічний курс: підручник / В.М. Шаповал. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 315 с.