Психология и социология / 6. Клиническая психология

Х.Р. Павлова, Н.М. Гуцуляк

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

«Феномен «страх смерті» та його вплив на особистість людини»

Страх смерті є доволі складним та історично обумовленим соціо-психологічним явищем, яке переживається людиною і відіграє велику роль у її морально-духовному зростанні та в усвідомленні власної ідентичності. Це первинне джерело тривоги, яке, як показують дослідження, виявляється вже на ранній стадії розвитку особистості та впливає на формування її структур протягом усього життя. Про наявність страху під час народження говорив ще С. Кьєркегор, який зазначав, що страх смерті відповідний страху народження [3].

Страх смерті, як феномен психології вивчається вже протягом століть. Найбільш розроблена ця проблематика в зарубіжній психології, а особливо в прикладних аспектах психодинамічного і екзистенційного напрямків психотерапії. В працях З. Фрейда, К. Юнга, Е. Еріксона, А. Ранка, Е. Фромма, Г. Мея, І. Ялома, Ф. Перлза, Е. Кюблер-Росс, В. Франкла категорії смерті відводиться особливе місце. Р. Мей, Ф. Риман розробили підходи до визначення поняття «страх смерті». Підходи до психокорекції тривожності та страху смерті були основними в тематиці досліджень таких вчених, як І. Вагін, Р. Моуді та А. Романець. Значний внесок у розробку проблеми страху смерті у вітчизняній психології зробили такі вчені, як А. Бєлорусова, Б. Парамонова, М. Шахматов, А. Д’яченко.

З. Фрейд [6] розглядав страх смерті або як різновид будь-якого первинного страху, або визначаючи прагнення до смерті як один із двох фундаментальних потягів, що лежать в основі всієї поведінки людини. Різниця між страхом і тривогою, на думку Фрейда в тому, що страх пов'язаний з об’єктом, а тривога відноситься до афекту та ігнорує об’єкт. Об’єкт наявний завжди, міняється лише ступінь його «подавлення». Що стосується смерті, об’єктом являється не лише природнє закінчення життя, але і катастрофічне знищення. Вчений писав, що життя втрачає змістовність та інтерес, коли з життєвої боротьби виключена найвища ставка, тобто саме життя. Реальність смерті, яка сприймається людиною, як її персональна скінченність, пробуджує в людині найбільш сильні почуття.

Людина, звісно ж, усвідомлює, що колись все-таки помре, але емоційно заперечує цей факт. Е. Фромм вказував на те, що страх смерті виникає, як результат неправильного ставлення людини до життя, а саме переважанням в людини та взагалі у всьому суспільстві орієнтації на володіння чим-небудь, а не на повноцінне буття. Проблема ставлення до власної смерті актуальна в будь-якому віці, навіть "діти глибоко стурбовані смертю, і ця стурбованість виникає в більш ранньому віці, ніж прийнято думати", але в старості ця проблема відчувається особливо гостро, оскільки апріорне знання про це кожен день може стати реальним досвідом: "Страх смерті являє собою один із видів індукованого страху, тому що ні одна людина не має справжнього досвіду смерті" [2].

Страх смерті - важливий детермінант людського досвіду і поведінки. На думку Р. Мея, тривога прагне стати страхом. Дуже низький рівень свідомого переживання страху смерті в ході заперечення і витіснення породжує високий ступінь її в несвідомому, що може призвести до небажаних деструктивних наслідків і внутрішніх конфліктів [4].

Найповнішу характеристику цьому явищу дав Д.С. Рейнгольд. На його думку, первинним джерелом страху смерті є родова пам'ять та інстинкти, які виступають у ролі деякого програмного забезпечення, що виконує роль індикатора небезпеки. Філогенетичне походження страху смерті бере початок в інстинктах самозбереження, смерті й канібалізму, які можна дістати з колективного несвідомого тією мірою, якою це запрограмовано у нашій ДНК [5].

На думку І. Ялома, страх смерті є настільки сильним і всеосяжним, що на заперечення смерті витрачається значна частин життєвої енергії. Вчений розглядає роль смерті в генезисі тривоги, зазначаючи, що інкорпорація смерті в життя збагачує його, звільняє людину від задушливого гніту банальності, дозволяє їм жити більш осмисленим та справжнім життям. Повне усвідомлення смерті може дати поштовх кардинальним особистісним змінам. І. Ялом стверджує, що подолання смерті – фундаментальний мотив людського переживання, починаючи від глибоко особистісних внутрішніх подій, захистів, мотивацій, снів і кошмарів, аж до самих масових макросоціальних феноменів [7].

Як сверджує С. Абдулгалимова, неусвідомлений страх смерті в людини породжує недосконалі захисні механізми, які найбільш яскраво проявляють себе в ситуації зіткнення її з власною смертю. Людина, яка володіє подібною «екзистенційною незавершеністю», однозначно переживає важку кризу в ситуації, коли усвідомлення близької смерті становиться невідворотнім [1].

Опановуючи танатичну тривогу та страх перед смертю, переводячи її на все більш свідомий рівень, особистість інтегрує їхнє психологічне та енергетичне навантаження у життя, трансформуючи їхні негативні впливи у свій же власний життєвий ресурс. Страх смерті виступає як самоактуалізуюча детермінанта людського досвіду, яка свідомо і цілеспрямовано використовується для розбудови свого життєвого шляху та пошуку сенсів життя. Трансформуючи вплив цього страху, як способу використання життєвого ресурсу, ми отримуємо широкий спектр дії, який поширюватиметься на всі сфери життєдіяльності особистості.

Страх смерті – важливий детермінант людського досвіду і поведінки. І не тільки можна, але й потрібно отримувати користь для особистості, усвідомленно взаємодіючи з тривогою і страхом смерті. Коли смерть заперечується, життя звужується. Її заперечення на будь-якому рівні є запереченням власної природи і призводить до все більшого звуження поля свідомості та досвіду. Інтеграція ідеї смерті рятує нас: вона діє не як вирок, а скоріше за все, як стимул до переходу, що веде до більш справжнього модусу існування. Вона збільшує наше задоволення від проживання свого життя.

Отож, ставлення особистості до смерті, як психологічний феномен володіє значною силою впливу на все її життя. Смерть ніби підбиває підсумки людського життя, вона потребує глибокого осмислення як кінцевий «пункт призначення» життя, а людське життя, в свою чергу потребує осмислення у перспективі його скінченності, «спрямованості до смерті». Лише глибоко усвідомивши власну смертність і осмисливши її, людина може почати жити повноцінним життям. Розуміння страху смерті та корекції його негативних впливів може бути одним із основних ресурсів для оновлення і внесення в смислову структуру особистості «нового дихання» та може стати фундаментальним ресурсом для якісної перебудови своєї подальшої життєвої стратегії поведінки.

Література

1. Абдулгалимова С.А. Отношение к собственной смерти и переживание страха смерти / С.А. Абдулгалимова // Вестник социально-педагогического института. – 2012. – №2. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http:// http://cyberleninka.ru/article/n/otnoshenie-k-sobstvennoy-smerti-i-perezhivanie-straha-smerti

2. Джампа Т.В. Ум и пустота / Т.В. Джампа. – М.: Цонкапа, 2002. – 224 с.

3. Кьеркегор С. Страх и трепет / С. Кьеркегор. – М.: Республика, 1993. – 382 с.

4. Мэй Р. Смысл тревоги / Р. Мэй. – М.: Независимая фирма «Класс», 2001. –384 с.

5. Рейнгольд Д.С. Мать, тревога и смерть. Комплекс трагической смерти /

Д.С. Рейнгольд. – М.: Пер Сэ, 2004. – 384 с.

6. Фрейд З. Мы и смерть. По ту сторону принципа наслаждения / З. Фрейд // Танатология – наука о смерти / С. Рязанцев. – СПб.: Вост.-Европ. ин-т психоанализа, 1994. – 380 с.

7. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия / И. Ялом. – М.: Класс, 1999. – 576с.