Лікувальна фізкультура при захворюваннях органів травлення

Манін М.В., Бакурідзе-Маніна В.Б., Бачинська Н.В.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Актуальність. Серед найважливіших завдань сьогодення є здійснення системи заходів по збільшенню тривалості життя і періоду трудової активності людей, зміцненню здоров’я всього населення. В охороні здоров’я та фізкультурному русі нашої країни чільне місце посідає профілактична спрямованість, яка передбачає впровадження різних форм і методів фізичної культури у повсякденне життя на основі обгрунтованих рекомендацій з питань раціонального режиму праці і відпочинку, харчування, оптимальної рухової активності.

У книзі І. І. Брехмана «Введення у валеологію» наведені дані про те, що близько 62 % молодих людей (віком 18-27 років) в Україні знаходяться в предпатологічних і патологічних станах. За оцінками різних авторів, патологія травного тракту у молодих людей зустрічається від 20 % до 60 %. Люди, які систематично займаються фізичними вправами, хворіють на 17,5 % менше, ніж ті, хто ними нехтує [1, 4].

М'язова робота чинить вплив на різні функції системи травлення за принципом моторно-вісцелярних рефлексів. Зміни, що настають в результаті фізичного навантаження, різні. Інтенсивна м'язова робота різко гальмує моторну, секреторну і усмоктувальну функції, а помірні навантаження стимулюють діяльність травної системи.

У свою чергу фізичні навантаження за допомогою аферентної, пропріорецептивної імпульсації від м'язів, що працюють, чинять вплив на центральні механізми регуляції травлення в головному мозку. Спеціальні фізичні вправи для м'язів черевного пресу роблять безпосередню дію на внутрішньочеревний тиск, вправи в діафрагмальному диханні міняють положення діафрагми, що чинить тиск на печінку, жовчний міхур. Поєднання усіх цих чинників визначає позитивну роль застосування ЛФК в комплексному лікуванні хворих захворюваннями органів травлення.

Завдання ЛФК: сприяти зміцненню, оздоровленню організму; оказати вплив на нервово-гуморальну регуляцію травлення; стимулювати кровообіг в черевній порожнині і малому тазу; зміцнити м'язи черевного пресу; сприяти нормалізації секреторній, моторній і усмоктувальних функцій; запобігати застійним явищам в черевній порожнині, сприяти розвитку функції повного дихання, умінню використовувати переваги діафрагмального дихання при цій патології; зробити позитивну дію на психоемоційну сферу [2, 4].

ЛФК при хронічному гастриті. Хронічні гастрити – поліетіологичічне, дуже поширене захворювання, при якому вражається слизова оболонка шлунку. У гострій фазі та при загостреннях виражені болі, нудота, блювота. Після стихання цих явищ можна призначати лікувальну гімнастику, але виключити вправи для черевного пресу. Застосовувати вправи загальнозміцнюючі для рук, ніг у поєднанні з дихальними. У хронічній стадії без загострення особливості ЛФК залежать від характеру секреції.

При зниженій секреції навантаження має бути помірним. Застосовують загальнозміцнюючі та спеціальні вправи для м'язів черевного пресу і черевне дихання в вихідному положенні (В. п.) стоячи, сидячи, лежачи; призначають ускладнену ходьбу. Тривалість процедур – 20-30 хв.

Процедуру лікувальної гімнастики проводять до прийому мінеральної води. У хворих з нормальною і підвищеною секрецією загальне фізичне навантаження має бути більшим і навіть субмаксимальним, проте слід обмежити і зменшити вправи для черевного пресу. Лікувальну фізкультуру проводять після прийому мінеральної води, до їди. У санаторіях рекомендують прогулянки, терренкур, плавання, веслування, ковзани, лижі, рухливі і спортивні ігри. Показаний масаж живота, використовують усі прийоми; при спастичному стані кишковика виключають прийоми розминки.

ЛФК при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки. ЛФК призначають тільки в підгострій і хронічній стадіях, коли немає вираженого болю, постійної нудоти, блювоти, кровотечі. Лікувальна гімнастика показана після стихання гострих болів через 2-5 днів після їх припинення. У цей період в положенні лежачи застосовують прості вправи для рук і ніг в чергуванні з дихальними статичними і динамічними. За наявності ніші і прихованої крові в калі лікувальну гімнастику призначати можна, але не застосовувати вправ для черевного пресу і тих, що підвищують внутрішньочеревний тиск. У міру повного зникнення болів поступово, обережно збільшують навантаження. В. п. – лежачи, сидячи і потім стоячи, тривалість процедури – 15-20 хв. У санаторіях при хронічному перебігу захворювання застосовують вправи з більшим навантаженням, спеціальні для черевного пресу, змішані виси і ходьбу – просту і складну. Тривалість процедури – до 30 хв. Показані також волейбол, веслування, лижі, плавання.

ЛФК при дискінезії жовчовивідних шляхів. Залежно від функціонального порушення скоротності жовчного міхура дискінезії підрозділяють на гіперкінетичну (гіпертонічна, спастична) і гіпокінетичну (гіпотонічна, атонічна форми). З урахуванням клінічних форм дискінезії диференціюють методику лікувальної гімнастики. Окрім вищезгаданих завдань лікувальної фізкультури при захворюваннях органів травлення у хворих з гіпокінетичною формою дискінезії слід створити умови для полегшення відтоку жовчі з жовчного міхура.

Лікувальна гімнастика показана при обох формах дискінезії як в період ремісії, так і при мінімальних суб'єктивних проявах захворювання; при помірно вираженому больовому синдромі лікувальна гімнастика може застосовуватися тільки на тлі комплексного лікування. При загостренні захворювання лікувальну гімнастику не застосовують. У разі ремісії фізичне навантаження збільшується, руховий режим може бути таким, що тренує. Разом з загальнорозвиваючими вправами використовують спеціальні і дихальні вправи, причому останні належать до спеціальних при цій патології. Спеціальні вправи, що сприяють зміцненню м'язів черевного пресу, потрібні при будь-якій формі дискінезії. Це забезпечує профілактику рецидивів захворювання і прискорює відновлення працездатності після періоду вимушеної гіпокінезії під час загострення захворювання. У основі методики ЛФК при обох формах дискінезії лежить принцип постійного збільшення фізичного навантаження при дотриманні регулярності процедур.

При гіпокінетичній формі дискінезії загальне фізичне навантаження – середня, фізіологічна крива навантаження має двовершинний характер. В. п. – різноманітні: лежачи на спині, на боці, стоячи, сидячи, на колінях тощо; у стадії ремісії переважають положення сидячи і стоячи. В. п. – лежачи на лівому боці призначають для поліпшення відтоку жовчі. Для кращого спорожнення жовчного міхура і активації функції кишковика роблять різноманітні вправи (з поступово зростаючим навантаженням) для м'язів живота (у тому числі в В. п. – лежачи на животі) і дихальні вправи. Останні, особливо у поєднанні з уповільненням дихальних рухів на вдиху і видиху, сприяють зменшенню і навіть зняттю больового синдромa і диспепсичних явищ (нудота, відрижка тощо). Нахили тулуба вперед і нахили у поєднанні з обертанням тулуби, рекомендовані для збільшення внутрішньочеревного тиску і поліпшення відтоку жовчі, застосовують з обережністю, оскільки при цих рухах нерідко спостерігаються нудота і відрижка. Вправи слід виконувати з повною амплітудою. Включають різні види ходьби, у тому числі з високим підняттям стегон. Необхідно навчити хворого прийому розслаблення м'язів. Тільки правильне поєднання елементів зусилля і розслаблення забезпечить успіх процедури. Темп середній, можливий перехід до швидкого, особливо при виконанні вправ з полегшених початкових положень. Малорухомі ігри можна призначати з перших процедур, рухливі ігри – у стадії ремісії. Тривалість процедур – 20-30 хв. Перед проведенням занять хворим потрібний пасивний відпочинок протягом декількох хвилин. Перші 8-10 процедур лікувальної гімнастики проводять через день, потім щодня (можна 2 рази на день).

При гіперкінетичній формі дискінезії на перших заняттях дають мале фізичне навантаження з наступним збільшенням її до середньої. Фізіологічна крива навантаження також повинна мати двовершинний характер, але з менш різкою крутизною підйомів і спусків, чим при гіпокінетичній формі. Використовують різноманітні В. п.: переважає положення лежачи на спині – воно найбільш ефективне для м'язового розслаблення, в цьому положенні також зменшуються суб'єктивні відчуття нудоти. Уникають вираженої статичної напруги, особливо для м'язів черевного пресу.

Вправи для м'язів черевного пресу слід чергувати з їх розслабленням. Показані статичні і динамічні дихальні вправи, дихальні вправи на правому боці для поліпшення кровопостачання печінки, крутеневі рухи спочатку з обмеженою, а потім з повною амплітудою, вправи з снарядами і у гімнастичної стінки. Вводити в заняття нові снаряди і вправи слід поступово. Потрібні вправи, що нормалізують функцію кишковика. Різноманітні загальнозміцнюючі вправи сприяють поліпшенню роботи серцевого м'яза і відтоку крові з печінки. Темп – повільний з переходом на середній. Можна включати елементи малорухомих ігор.

Хворим з гіперкинетичною формою дискінезії при груповому методі зайняти не рекомендуються моменти змагань в іграх. Тривалість процедур - 20-30 хв. До заняття потрібний пасивний відпочинок протягом 3-7 хв. у положенні лежачи, незалежно від того, проводитися процедура до йди після робочого дня хворобливого. Відпочиваючи, хворій може робити самомасаж живота, не захоплюючи область печінки за наявності навіть незначного болю в правому підребер'ї. Перші 10-12 процедур проводять через день, надалі – щодня. Після навчання хворих інтруктором можна рекомендувати їм самостійні заняття в домашніх умовах [2, 3, 4].

Висновки. За останні два десятиріччя у вітчизняній медицині визначився напрямок щодо реабілітації. Головним етапом реабілітаційного процесу є медична реабілітація з наступними етапами професійної та соціальної реабілітації.

Навчання фізичним вправам і наступне тренування хворого – це педагогічний процес, проте його успіх залежить не лише від кваліфікації інструктора ЛФК. Надзвичайно важливою є активна участь самого хворого, його свідоме відношення до застосування засобів ЛФК, що грає велику роль в досягненні кінцевого результату. І цим лікувальна фізична культура істотно відрізняється від інших засобів лікування і реабілітації.

Література:

1. Загревская А. И. Инновационный подход к физкультурному образованию студентов специальной медицинской группы в вузе / А. И. Загревская [Текст] // Адаптивная физическая культура . – 2007. – № 1. – С. 4-8.

2. Копилевич Л. В. Организация занятий лучебной физической культурой с освобожденными от физического воспитания студентами / Л. В. Копилевич, В. Л. Солтанова, К. В. Давлетьярова // Теория и практика физической культуры. – 2008. – № 7. – С. 29-32.

3. Лечебная физическая культура: Справочник / Под ред. проф. В.А. Епифанова. – М., 2002. – С. 34-40.

4. Пічурін В. В., Бачинська Н. В. Особливості застосування фізичних вправ студентами навчальної секції фізичної реабілітації із захворюваннями травної системи: метод.рекоменд. / В. В. Пічурін, Н. В. Бачинська [Текст] // Редакційно-видавничий відділ ДНУ ім. О. Гончара. –Дніпропетровськ, 2010. – 30 с.