Державне регулювання розвитку зеленого туризму в Україні

Кривошея Ю. А.

Східноєвропейский університет економіки та менеджменту

Туризм все частіше відіграє роль індикатора політичних відносин між державами, стабілізатора партнерських відносин на міжнародній політичній арені. Тому, зважаючи на велике значення туризму, держава визначила його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури, сферою реалізації прав і потреб людини та суспільства, однією з визначальних складових соціально-економічної політики держави і регіонів.

На сьогодні в Україні існує низка проблем, котрі не сприяють розвитку туристичної галузі, призводять до суттєвого руйнування економічних і соціальних відносин у туристичній сфері. Це передусім відсутність системи управління в туристичній сфері у зв'язку з невизначеним спеціальним центральним органом виконавчої влади з питань туризму, також відсутність чіткої державної політики, спрямованої на розвиток туризму. Проблемою в управлінні туризмом є недосконалість правового регулювання на регіональному та місцевому рівнях, а також відсутність планів комплексного розвитку туристичних зон.

Недосконалість системи контролю за діяльністю суб'єктів туристичної сфери, повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму, невідповідність міжнародним стандартам якості надання послуг свідчать про недостатність державної підтримки та відсутність механізмів комплексного підходу до управління національним туристичним продуктом на внутрішньому і міжнародному ринку туристичних послуг.

Найширше коло діяльності, пов'язаної майже з усіма формами відпочинку у сільській місцевості, має саме сільський зелений туризм. Тому для України на сучасному етапі ринкових перетворень необхідність формування системи регулювання туристичної діяльності в галузі сільського туризму набуває дедалі більшої актуальності. Результативність державного регулювання залежить, насамперед, від дієвості державного управління, в основу якого покладено чіткий розподіл повноважень і відповідальності між органами влади й управління.

Для впровадження державної політики розвитку сільського зеленого туризму необхідні певні механізми, що потребують теоретичних засад їх побудови, а також кількості цих механізмів, оскільки вони охоплюють різноманітні напрями впливу держави на діяльність суб'єктів сільського туризму. Державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у кожній господарській діяльності. Зокрема у туристичній діяльності її місце особливо важливе, оскільки основною метою державної політики є покращення життя і відпочинку як сільського, так і міського населення. Формування туристичної політики здійснюється не тільки державними органами центральних і регіональних рівнів, а й органами місцевого самоврядування, громадськими і професійними організаціями та підприємницькими структурами.

Державне регулювання сфери сільського зеленого туризму реалізується шляхом економічного, правового та адміністративного впливу через законодавчі та нормативні акти; державні та міждержавні стандарти; ліцензування окремих видів діяльності; державні норми та нормативи, орієнтовані на світовий ринок; державні програми та плани; фінансово-податкове, грошово-кредитне, тарифне регулювання; інвестиційну, антимонопольну, соціальну, екологічну політику. Саме ж поняття державного регулювання однозначно в законодавстві та науковій літературі не визначено, тому більшість авторів розкривають його сутність у конкретній галузі, переважно це стосується економіки.

З метою надання інтенсивного поштовху економічним зрушенням у сільській місцевості та забезпечення державної підтримки розвитку сільського зеленого туризму, Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження "Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки". Даним планом було передбачено створення та запровадження механізму державної підтримки сільського туризму, створення нормативно-правової бази щодо правових та економічних засад розвитку малого підприємництва та діяльності сільського населення у сфері організації відпочинку на селі, а також визначено вимоги до безпеки громадян, що отримують послуги, і критерії до об'єктів розміщення туристів, механізми заохочення сільського населення до діяльності в сфері сільського туризму та питання підготовки та перепідготовки кадрів.

Спільно із спеціалістами Міністерства праці та соціальної політики України, Державного центру зайнятості та Спілки розробляються навчальні плани та програми підготовки таких фахівців. Також доцільно залучати до цієї роботи викладачів вузів регіонів найбільшого розвитку сільського туризму. Позитивним результатом є проведення консультаційних конференцій та семінарів з обміну досвідом між господарями сільського зеленого туризму, а також науковцями, які вивчали досвід в інших регіонах та країнах.

З метою сприяння збереженню та охороні туристичних ресурсів в Україні передбачається створення національних і регіональних ландшафтних парків у співдружності з сусідніми країнами, котрі захищатимуть природні об'єкти, що мають цінність не тільки для нашої держави. В результаті це буде ефективним кроком не лише в справі охорони ландшафтів, поширених на території кількох держав, але й створить необхідні умови для більшої привабливості цих регіонів.

Для сталого розвитку сільського зеленого туризму в Україні вкрай необхідно створити відповідну законодавчу базу. Однак до цього часу все ще не прийнятий закон про розвиток сільського туризму, розроблений ще два роки тому. Сьогодні дуже важливо в цьому напрямі визначити роль Мінагропрому України у створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, для залучення інвестицій в перебудову інфраструктури в селі. На цій основі з’явиться агротуристичний продукт, який буде ідентифікувати український сільський зелений туризм на внутрішньому та міжнародному ринках.

Для того, щоб сільський зелений туризм в Україні набув поширення і став вагомим економічним внеском для родини кожного сільського господаря, необхідна тісна співпраця органів місцевого самоврядування, громадських організацій і сільських господарів. Для цього в Україні необхідно створити сприятливе для сільського населення, прозоре та дієве нормативно-правове поле, а також механізми контролю за виконанням чинних законів.

Нині необхідно внести доповнення в податкове українське законодавство стосовно пільгового оподаткування доходів, отриманих громадянами згідно з договорами оренди житла в сільській місцевості. Відповідно до чинного законодавства, цивільно-правові угоди між фізичними особами оподатковуються за ставкою 20%. Зрозуміло, що такий стан справ зумовлює надзвичайно низьку рентабельність і масову «тінізацію» послуг сільського зеленого туризму. Легальний розвиток зеленого туризму в селах України стане реальністю при узаконенні ставки податку на рівні 2 – 4% від ціни договору оренди приміщень агрооселі.

В Україні потрібно законодавчо звільнити агрооселі від сплати готельного збору та обов‘язкової державної стандартизації.

Список використаних джерел:

1. Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. – http://www.greentour.com.ua

2. Про затвердження державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 73. – С. 7.

3. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15 травня 2003 року № 742-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 29. – Ст. 232.

4. Про підприємництво: Закон України від 6 жовтня 1999 року № 1121-XIV // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – С. 168.

5. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Сільський туризм.

6. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: Київ, ун-т, 2001. —395 с.

Науковий керівник: Л. М. Тетеря