Бєльченко В.А. , Халілова-Чуваєва Ю.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

Політика державних органів влади України проти корупції

Корупція постає проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливим завданням. Це повною мірою стосується і України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями. Таке становище в державі пояснюється тим, що Україна ще знаходиться на перехідному етапі свого розвитку від соціалістичного режиму до демократичного європейського вибору.

Актуальність теми дослідження зумовлена низькими результатами боротьби з корупцією в Україні і пов’язаним з цим наростанням загрози національній безпеці. Це ставить перед політичною наукою завдання поглибленого дослідження феномену корупції, її змісту, причин і умов розширення, соціально-політичного простору репродукування.

Висвітленню питання боротьби з корупцією присвятили такі вітчизняні вчені, як: О.М. Бандурка, Р.А. Калюжний, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, М.В. Корнієнко, М.І. Мельник, Є.В. Невмержицький, М.І. Хавронюк та ін., проте потребує подальшого поглибленого дослідження поняття корупції та її вплив на розвиток держави.

Метою написання статті є визначення сутності корупції, її особливості, як одного з видів протизаконної діяльності та розробка методів боротьби з корупцією в Україні.

Законодавство України не містить єдиного визначення поняття корупції, оскільки в різних нормативно-правових актах закріплені різні формулювання даного негативного явища.

У Законі України «Про боротьбу з корупцією»: корупція – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг. В даному законі вперше було дано юридичне визначення такому явищу, як корупція[1].

Сучасному стану антикорупційного законотворення в Україні притаманне вироблення значної кількості законів, у жодному з яких немає ані чіткого означення порушення, ані чіткого зв’язку з покаранням за нього.

За даними соціологічного дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, проведеного в липні 2009 року, 89,7 відсотка громадян вважають, що в нашій країні є також політична корупція [2].

Непрозорість процесу формування органів державної влади зумовлює їх корупційний характер. Унаслідок цього легітимні стосунки в системі влади тією чи іншою мірою підміняються корупційними. Корупція на рівні формування органів влади, вироблення та реалізації політичних рішень (політична корупція) перестає бути видом девіантної політичної поведінки, набуваючи характеру їхньої норми.

Тіньова економіка. Громіздка дозвільна та податкова системи у сфері підприємницької діяльності створюють підґрунтя для корупції й тінізації економіки. Корупція у системі регулювання підприємництва руйнує вільну ринкову конкуренцію.

Подальший розвиток організованої злочинності спричиняє соціальне напруження і дестабілізує суспільні відносини, перешкоджає просуванню ринкових реформ. Організована злочинність зацікавлена у створенні відповідних позицій у владних структурах для відстоювання власних інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення відповідальності, а корупціонери, у свою чергу, зацікавлені в можливостях організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних тощо) [3].

Серед опитаних різними соціологічними службами громадян 62,8% переконані в корумпованості державних службовців, 67% заявили, що були втягнуті в корупційні дії під час вирішення справ із державними посадовими особами [2].

З метою активізації складових публічної політики в Україні необхідно вжити таких правових заходів.

Забезпечити системний підхід у реалізації національної антикорупційної стратегії. Удосконалити в національних законодавчих актах засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок учинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави[2].

Запобігати та протидіяти політичній корупції шляхом обмеження імунітету і депутатського, і судового корпусів.Загалом забезпечити умови, за яких політиків, найвищих посадових осіб у державі, а також суддів, винних у корупційних правопорушеннях, притягуватимуть до відповідальності [3].

Здійснювати гармонізацію та систематизацію національного антикорупційного законодавства відповідно до світових стандартів попередження та боротьби з корупцією [2].

Створити й забезпечити дієвість механізму антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, підготовку яких здійснюють центральні органи виконавчої влади.

Модернізувати діяльність правоохоронних органів та активізувати процеси очищення правоохоронних органів від корупціонерів. Визначити пріоритетними для правоохоронних органів України такі завдання: виявлення, припинення, розкриття та розслідування найнебезпечніших корупційних злочинів та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які їх учинили [1].

Забезпечити умови для дотримання норм чинної Конституції та регламентів органів державної влади в частині формування умов для прозорої структури власності та здійснення адміністративної реформи.  Забезпечити правові, інституційні й інші необхідні умови для формування атмосфери професійної доброчесності в органах виконавчої влади, виборчих органах та органах судової влади. Головним напрямом має бути вдосконалення інституту державної служби, а також адміністративних процедур у цих органах [2].

Проведене дослідження дає право зробити наступні висновки.

Сьогодні корупція посилює соціальну напругу, протистоїть конституційному і суспільному ладу, є причиною небувалого зростання в Україні „тіньової” економіки та економічної злочинності. Корупція проникла у владні інституції, залучила у свої сіті чимало політичних і громадських діячів та значну частину державних службовців.

Дослідження корупції та правові заходи, які потрібно вжити для боротьби з нею, розроблені у статті, повинні стати основою нової антикорупційної стратегії.

Література:

1. Савчук, М.П. Сучасний стан правового розуміння корупції, її змісту та сутності. // Економіка та держава . – 2010 . – N5 . – С.101-102.

2. Ковбасюк Ю. Антикорупційна політика державних органів влади України. // Віче. – 2010 . - № 17 .- С. 19 – 22.

3. Невмержицький Є. В. Стан і проблеми вдосконалення антикорупційного законодавства / Є. В. Невмержицький // Віче. – 2008. – № 17. – С. 18–21.