Економіка/ 4 Державне регулювання економіки

Кубай О. Г., Панасюк Т. Є.

Вінницький національний аграрний університет

Державна політика протекціонізму : поняття та розвиток

Сьогодні Україна перебуває на етапі подолання наслідків соціально-економічної кризи, яка охопила усі країни світу та ускладнила умови функціонування усіх секторів економіки, об’єктивно потребує ефективного механізму державного регулювання, особлива роль у якому відводиться аграрному протекціонізму тому, що Україна є аграрною країною.

У вітчизняній та зарубіжній науці питанням державної політики протекціонізму, зокрема аграрного сектора, надається надзвичайно важливе значення. Наукове бачення даних проблем представлено у працях, як вітчизняних вчених: О. Бородіної, В. Губенка, С. Кваші, О. Могильного, В. Юрчишина та інших, так і російських: І. Буздалова, Є. Закшевської, О. Петрикова, Т. Савченко, Л. Уривської та багатьох інших.

Економічна категорія «протекціонізм» (від франц. protectionnisme, англ. protectionism, лат. protectio – прикриття, захист) у класичному значенні – це економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції шляхом уведення великих розмірів мита на певні товари, які ввозяться до країни, а також низка деяких інших заходів. Протекціонізм як економічна політика, що націлена на захист національного господарства від іноземної конкуренції, отримала найбільшого розповсюджена та прояву в агропродовольчій сфері. Поряд з існуючими аргументами на користь цієї політики (захист «молодих» галузей, протидія демпінговій торгівлі, умови торгівлі, безробіття), використовуються і специфічні докази: прагнення до продовольчої безпеки та захист відповідного способу життя сільського населення, бажання зберегти традиційні цінності сільської місцевості, природній ландшафт тощо.

Ця політика має довгу історію теоретичного аналізу та практичного застосування. Протекціонізм виник в епоху зародження першої, торгової, стадії капіталізму. Природно, що його першими дослідниками стали купці, торговці, які в зворотному перекладі на італійську називаються меркантилістами. З кінця XV-го століття і протягом наступних двох з половиною віків торговельна політика протекціонізму, яка була теоретично обґрунтована й практично апробована меркантилістами, вважалася природною й ефективною. І тільки на початку ХІХ століття видатний англійський економіст Д. Рікардо розробив засади принципово протилежної економічної політики фритредерства, тобто вільної торгівлі між країнами. На основі своєї теорії порівняльних переваг Д. Рікардо математично переконливо доводить, що відмова від протекціонізму і перехід на засади вільної торгівлі дозволить кожній країні визначити для себе виробництво з найменшими альтернативними витратами, що, за умов обопільно вигідних умов обміну спеціалізованими товарами, забезпечить максимально ефективне використання економічних ресурсів та збільшення споживчих можливостей населення країн, що беруть участь у міжнародному поділі праці та зовнішній торгівлі.

Політика протекціонізму неодмінно провокує торгові війни. У сьогоднішньому щільно взаємопов’язаному світі кожна недружня дія з боку однієї країни провокує аналогічні ворожі заходи протидії в дусі «око за око». У випадку зі спробами уряду США захистити на початку 1980-х років свою металургійну галузь під протекціоністський удар було поставлено власних експортерів ряду інших продуктів, зокрема виробників хімічної промисловості й спортивних товарів, на які європейські країни тодішнього «Спільного Ринку» відразу ж наклали численні й жорсткі торговельні обмеження [4].

Подібний екскурс в історію теорії та практики протекціонізму дозволяє нам проаналізувати сьогоднішню ситуацію, що склалася в Україні та світі в контексті сучасної фінансово-економічної кризи. Багато політиків, бізнесменів та навіть економістів закликають «Купувати американське (українське, французьке, німецьке тощо)», «Захищати вітчизняного товаровиробника!» «Покласти край імпортній чумі!» і т. п. Сучасний сплеск протекціоністських тенденцій, викликаний підвищенням необхідності захисту національних виробників, безумовно торкнувся і України. Збільшення перешкод для українського експорту як для традиційної його частини, так і для високотехнологічних товарів призводить до зниження економічної безпеки держави.

За кількістю, масштабністю та дієвістю заходів наших торговельних партнерів українську економіку можна вважати однією з найбільш уражених від кризового протекціонізму серед багатьох країн світу, що виявляється у скороченні величини експорту більш ніж удвічі, і падінні промислового виробництва майже на 40% [3].

Рис. 1. Види захисних заходів, що застосовуються торговельними партнерами проти України під час світової кризи [1].

Українську економіку у великій мірі торкнулися заходи державного субсидування, яких за період кризи було дев’ять. До них належать польська програма державної підтримки для компаній, що зазнали фінансових труднощів, що запроваджується з метою забезпечення економічної безпеки та захисту національних виробників. Програма французького уряду по підтримці виробників фруктів та овочів, які постраждали від стрімкого падіння цін на 17,6% з серпня 2008 по серпень 2009 року. 8 вересня 2009 року 16 країн-членів ЄС прийняли програму захисту виробників молочної продукції, що полягає у збільшенні їх субсидування.

На національну економіку великий вплив здійснюють також збільшення експортних податків у країнах-імпортерах. Велику шкоду національній промисловості нанесло збільшення експортного мита на сиру нафту з боку Росії та Білорусі тому, що Україна є енергозалежною.

Протягом багатовікового розвитку торговельних відносин між високо розвинутими країнами світу формувалася виважена, хоча і не позбавлена окремих деформацій, протекціоністська політика, спрямована на стимулювання ефективного розвитку національних галузей економіки та постійне удосконалення механізму її здійснення.

Дослідження показали, що перебіг зовнішньоекономічних подій останніх років демонструє гостру потребу формування та реалізації нових, більш гнучких підходів протекціоністської політики, оскільки без методів захисту внутрішніх ринків від іноземної конкуренції, країни несуть певні економічні збитки. Інтеграційні процеси в усіх регіонах світу, які набирають обертів в умовах глобалізації світової економіки, ініціюють більшою мірою колективний, взаємно узгоджений протекціонізм, «орієнтири і пріоритети якого в ринковій системі економічних відносин органічно пов’язані з більш високою ефективністю використанням обмежених ресурсів» [2].

Список використаної літератури:

1. Краснікова Н. О. Вплив «кризового протекціонізму» на економічну безпеку України // Економічний простір. – 2010. - №35.

2. Зінчук Т. О. Аграрний протекціонізм: історичні риси, стан та методи реалізації в інтеграційній економіці // Всеукраїнський науково – виробничий журнал. – 2010. - №18.4. - С. 3 – 8.

3. Офіційний сайт Держкомстату України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

4. Ревчун Б. Г. Протекціонізм як реакція на нестабільність розвитку ринкової економіки // Збірник наукових праць КНТУ: Економічні науки. – 2009. - №15.