Сімків Л.Є. к.е.н., доцент,

П’яста А.Р. студентІФНТУНГ

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності держави набувають на сучасному етапі виняткового значення. Важливим пріоритетом є зміцнення економічної складової зовнішньої політики України з метою створення сприятливих міжнародних умов для подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи та відновлення економічного зростання нашої країни.

Основою зовнішньоекономічної стратегії України має бути не інтеграція будь-якою ціною у світовий та європейський простір, а підпорядкування форм та напрямків такої інтеграції завданням національної стратегії розвитку, ефективне вироблення притаманних нашій державі форм соціально-економічної організації та самоідентифікації в рамках світового економічного простору [1].

На думку деяких фахівців основними факторами економічного зростання національної економіки в поточному році найбільш імовірно залишиться зовнішній попит. Він залежить від кількох чинників: темпів зростання світової економіки в цілому, економічної активності в країнах-імпортерах вітчизняної продукції, кон’юнктури світових ринків основних товарів вітчизняного експорту [2].

Тому цілком очевидно, що для пожвавлення експортної діяльності в Україні важливе значення будуть мати темпи росту в країнах, які імпортують вітчизняну продукцію. Найбільшими ринками збуту нині є країни СНД і Європейського Союзу.

Найважливішим зовнішньоторговельним партнером України залишається Російська Федерація, частина експорту до якої в 2009 р. становила 21,4% (табл.1). Доцільно зазначити, що не зважаючи на зміну економічної і політичної кон’юнктури цей показник після розпаду СРСР ніколи не знижувався нижче 17%. Це зумовлено наявністю спільної технології виробництва, розгалуженістю раніше напрацьованих кооперативних зв’язків, низькою конкурентною спроможністю окремих видів товарів на ринках інших країн, перевагами геоекономічного положення тощо.

До трійки основних експортних ринків вітчизняних товарів в рамках СНД входять Білорусь і Казахстан. Питома вага цих країн в експорті українських товарів впродовж 2007 – 2009 рр. не зменшилась, а для Казахстану навіть зросла з 2,9% до 3,6% [3].

Таблиця 1. Cтруктура товарного експорту України,% [3]

Країни	2007		2008		2009
	млрд.	%	млрд.	%	млрд.	%
Експорт - всього	49,2	100,0	67,0	100,0	39,7	100,0
в т.ч.: РФ	12,7	25,7	15,7	23,5	8,5	21,4
Туреччина	3,7	7,4	4,6	6,9	2,1	5,4
Італія	2,7	5,4	2,9	4,3	1,2	5,4
Німеччина	1,6	3.3	1,8	2,7	1,2	3,1
Польща	1,6	3,3	2,3	3,5	1,2	3,1
Білорусь	1,6	3,2	2,1	3,1	1,2	3,2
Казахстан	1,4	2,9	1,8	2,7	1,4	3,6
Угорщина	1,2	2,5	1,4	2,0	0,7	1,8
США	1,1	2,1	1,9	2,9	0.2	0,6
Єгипет	0,9	1,8	1,6	2,3	1,0	2,6
Індія	0,7	1,5	1,0	1,5	1,2	2,9
Китай	0,4	0,9	0,5	0,8	1,4	3,6

Таким чином, країни СНД на сучасному етапі розвитку залишаються головними торговими партнерами України, оскільки мають спільні стратегічні пріоритети. До них можна віднести такі, як подолання економічної кризи, реформування та розвиток національних економік, проведення ефективної соціальної політики, інтеграція у світовий економічний простір, політичні та культурні взаємозв’язки.

Однак, політичними перешкодами у розвитку співпраці з країнами СНД є нормативно-правова неузгодженість, політичні суперечки, відсутність дисципліни банківської і договірних поставок, відмінність цілей інтеграційного розвитку та ін. Крім того, не слід забувати, що успадкована Україною енергомістка структура економіки, недостатня забезпеченість її власними ресурсами, особливо енергетичними, залежність від розвитку технологічної кооперації дедалі ширше використовуватимуться країнами-монополістами для нав’язування нерівноправних умов в сфері зовнішньої торгівлі. Це в свою чергу, звужуватиме можливості інтеграції національної економіки у світову систему поділу праці і дедалі частіше використовуватиметься як засіб економічного та політичного тиску. Актуальним завданням на сьогоднішній день є проведення переговорів з усуненням наявних тарифних та нетарифних бар’єрів у двохсторонній торгівлі з країнами СНД і, в першу чергу, з Російською Федерацією.

Двохсторонні стосунки України і Росії слід наповнити новим змістом і новою якістю стратегічного партнерства на основі взаємної довіри і поваги. Реальним кроком в цьому напрямі є спільна участь в ініціюванні та формуванні нової загальноєвропейської системи регіональної безпеки, спільні економічні проекти, особливо в сфері енергетичної політики та розвитку і модернізації транспортної, енергетичної і телекомунікаційної інфраструктури, взаємне інвестування, інтенсифікація двосторонньої торгівлі на принципах СОТ, науково-технічне співробітництво, розвиток міждержавної виробничої кооперації в сфері високих технологій і АПК, розвиток туризму та транскордонного співробітництва.

Важливим ринком збуту вітчизняних товарів залишається і Туреччина, незважаючи на те, що впродовж останніх років частина експорту до цієї країни дещо скоротилася (з 7,4% у 2007 р. до 5,4% у 2009 р.). Зниження цього показника можна пояснити впливом світової фінансово-економічної кризи.

Одним з головних зовнішньоторговельних партнерів України серед країн ЄС є Польща і Німеччина, частка експорту до яких в 2009 р. становила 3,1%.

Враховуючи той факт, що світова економіка поступово виходить із кризи, це, в свою чергу, сприятиме зростанню попиту на основні товари вітчизняного експорту, як в цілому на світовому ринку, так і на внутрішніх ринках країн, основних імпортерів української продукції. Однак зростання цього попиту в різних країнах буде відбуватися різними темпами.

Тому актуальним на сьогоднішній день є розвиток співпраці із країнами ЄС, в першу чергу в економічній та енергетичній сферах. Мова йде не тільки про приєднання України до зони вільної торгівлі з Євросоюзом, а про участь нашої держави в розробці і реалізації Енергетичної стратегії ЄС, зокрема, в розвитку мережі транзиту енергоносіїв, транспортної інфраструктури, транскордонного економічного співробітництва. Крім того, важливе значення має і роль держави у сприянні просуванню нових українських товаровиробників на європейські та світові ринки та захист їх інтересів. Ініціювання спільних проектів щодо розробки міжнародних транспортних коридорів та відповідної комунікаційної інфраструктури дозволить Україні в повній мірі реалізувати свій транзитний потенціал. Розвиток транскордонного співробітництва дозволить вирішити ряд завдань, спрямованих на:

- створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб’єктів господарської системи регіону у здійсненні всіх видів транскордонних економічних зв’язків;

- забезпечення раціонального входження економіки прикордонних регіонів та України в цілому у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світогосподарській структурі);

- реалізацію конкурентних переваг прикордонних регіонів України;

- підвищення конкурентоспроможності економіки на основі структурної перебудови та модернізації виробництва [4].

Поряд із пріоритетним курсом економічного розвитку з країнами ЄС, Росією та країнами СНД актуальним для України залишається й забезпечення розвитку багатосторонніх відносин з новими економічно розвиненими країнами, такими, як Китай, Індія. Таке співробітництво буде об’єктивно сприяти зростанню вітчизняної економіки. Адже для цих країн впродовж 2010 - 2011 рр. спеціалісти МВФ прогнозують досить швидкі темпи економічного зростання (7-10%), в той час як для провідних країн Європейського Союзу прогнозують відносно невеликі темпи росту (не більше 2%) [5] .

Таким чином, у перспективі зовнішня економічна діяльність України спрямовуватиметься на подальшу інтеграцію у світове господарство, досягнення експортно-імпортної збалансованості економіки, послідовну перебудову товарної структури експорту та імпорту, створення стабільного експортного потенціалу, запровадження сучасних форм економічної співпраці з зарубіжними країнами. При розробці та реалізації ефективної стратегії інтеграції необхідно враховувати як домінуючі закономірності розвитку світового господарства, так і трансформації національної економіки з метою забезпечення її ефективної взаємодії з іншими країнами. Створення відповідних виробничо-господарських та організаційно-функціональних структур у всіх галузях економічної діяльності країни, а також впровадження іноваційно-інвестиційної моделі економіки є основною умовою широкого виходу її на зовнішні ринки.

Список використаної літератури

1. Національна стратегія розвитку «Україна – 2015»: Київ, 2008. – 72с.

2. Олефір В. Кон'юнктура завнішніх ринків у 2010. - №5. – с. 18-20.

3. Товарна структура зовнішньої торгівлі [Електронний носій] – режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

4. Регіональна політика і механізм її реалізації / Долішній М.І., Злупко С.М., Вовканич С.Й., та ін. За ред.. академіка НАН України Долішнього М.Ї. – К.: Наукова думка, 2003. – с. 338 – 353.

5. [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.imf.org/external/pubs/fy/weo/2010/update/01/