Економічні науки/2. Банки і банківська система

Доцент кафедри фінансового і банківського менеджменту Панасейко С.М.,

студентки: Сокальська Є.С., Шабала А.В.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ

Функціонування будь-якої системи, включаючи банківську, та економіки в цілому спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності діяльності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Для банків низький рівень ефективності діяльності свідчить про неефективне управління активами і пасивами, обмежені можливості розвитку, низькі конкурентні переваги, підвищену чутливість до ринкових ризиків [1].

У разі ж наявності негативних тенденцій все це може призвести до серйозних проблем у діяльності банків, а несвоєчасно вжиті заходи – до банкрутства. Отже, діяльність банків завжди повинна характеризуватися достатнім рівнем ефективності, який дедалі складніше забезпечити в умовах високої конкуренції та в посткризовий період.

Ключовою передумовою системи управління кредитними операціями

банку є продумана кредитна політика, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби та методи їх реалізації. Кредитна політика

охоплює найбільш важливі елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, які фіксуються в письмовому вигляді й затверджуються на засіданнях Кредитного комітету. У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності, банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують механізм її реалізації. Основним принципом кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого, незалежно від суми потенційного доходу, кредит не видається, якщо його видача супроводжується недопустимим рівнем ризику. Фактична структура кредитного портфеля має відповідати положенням кредитної політики банку, інакше не буде забезпечена її ефективна реалізація [2].

Задля виявлення резервів підвищення ефективності кредитної політики за умови планового рівня дохідності та допустимого рівня ризику, банки проводять аналіз кредитного портфеля, який здійснюється у двох напрямах:

1) аналіз структури та динаміки кредитного портфеля;

2) якісний аналіз кредитного портфеля.

Виділені напрями аналізу кредитного портфеля банку, для зручності, слід подати у вигляді рис. 1.

Рисунок 1. - Напрями аналізу кредитного портфеля банку [3].

Аналіз структури та динаміки кредитного портфеля здійснюється за допомогою методик горизонтального і вертикального аналізу за такими параметрами, як строк кредитування, валюта кредитів, види кредитних продуктів, галузі економіки, статус позичальника, вид і рівень забезпечення, рівень ризику.

Горизонтальний аналіз дає можливість дослідити динаміку кредитного портфеля банку в цілому та його окремих статей. У процесі використання цього виду аналізу розраховується абсолютний приріст, темпи приросту окремих статей за ряд періодів і визначаються тенденції їх розвитку.

Вертикальний аналіз ґрунтується на структурному дослідженні кредитного портфеля. У процесі такого аналізу визначається частка окремої статті в загальній сумі кредитного портфеля. Під час аналізу кредитного портфеля у розрізі строків кредитування особливу увагу приділяють частці прострочених, пролонгованих і сумнівних кредитів.

Усі важливі рішення в банках потребують, щоб метою його політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов’язаннями і власним капіталом. Тому ефективна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів і, звісно, фінансовий стан банку.

Далі слід розглянути показники, які використовуються для оцінки ризику та дохідності кредитних операцій банку (рис. 2).

Рисунок 2. - Показники оцінки ризику та дохідності кредитних операцій банку [3].

Для ефективного управління кредитним портфелем банку необхідно розробити стратегію, яка б забезпечила максимальну дохідність портфеля при мінімальному кредитному ризику. Розробити таку стратегію можна шляхом побудови стратегічної карти.

Методологія розробки “стратегічних карт” розвитку банку є однією із новітніх методологічних концепцій стратегічного управління банку, що безпосередньо пов’язана з упровадженням у практику його діяльності системи оцінних показників. Використання цієї методології дозволяє забезпечити впровадження запропонованої системи показників оцінки ефективності менеджменту одночасно з розробкою та реалізацією стратегії банку [4].

У таблиці слід зазначити збалансовану систему показників, що було використано при побудові стратегічної карти управління кредитним портфелем банку.

Таблиця 1. Збалансована система показників стратегічної карти управління кредитним портфелем банку [4]

Перспектива	Мета	Показник досягнення мети
Фінанси	Мінімізація кредитного ризику	Рівень ризику, резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, частка нестандартної заборгованості, частка проблемних кредитів
	Збільшення дохідності кредитного портфеля	Дохідність, рентабельність кредитних операцій, обсяг наданих кредитів, рівень диверсифікованості кредитних вкладень
	Оптимізація процесу управління кредитним портфелем	Рівень ризику, частка нестандартної заборгованості, ступінь забезпеченості, захищеності та покриття позик
Клієнти	Забезпечити зростання задоволеності споживачів	Відсоток зростання кількості підписаних кредитних угод
	Розробка нових кредитних продуктів та розширення асортименту	Зростання кількості нових кредитних продуктів
	Підвищення рівня бренда банку	Витрати на рекламу
Внутрішні бізнес-процеси	Збільшення масштабів кредитування	Питома вага кредитів у загальних активах банку
	Прискорити оборотність кредитів	Кількість оборотів та тривалість одного обороту
	Проведення ефективної роботи з проблемною заборгованістю	Обсяг проблемних кредитів

Хоча кредитну політику на даному етапі розвитку банківської системи доцільно вважати сформованою, але кожен її етап в умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи набуває своїх специфічних рис, які залежать від функціонування всіх його елементів, їх взаємозв’язку та взаємообумовленості. Однак недосконалість методів та форм мобілізації ресурсів для активних операцій, діючої системи кредитування, методів оцінки й запобігання кредитних ризиків, управління кредитними портфелями, поглиблення світової економічної та фінансової кризи, регулювання кредитного механізму взагалі заважає процесу формування повноцінних ринкових відносин [5].

На теперішній час кредитування стало не таким поширеним серед населення, основними причинами є: ускладнення умов видачі кредитів, непрозорі умови кредитування (незрозумілий договір кредитування, наявність багатьох одноразових комісій), нав’язування супутніх послуг (обов’язкові послуги страхування майна, страхування від непрацездатності та ін.) та негативний досвід роботи з банками. У зв’язку із цим набирають оберти доходи банків з комісійних операцій, а також доходи від операцій на валютному ринку.

Для відображення більш детальної ситуації на ринку кредитування треба проаналізувати та визначити основних споживачів кредитних продуктів. Згідно даних Національного банку України, загальний обсяг залишків за кредитами в країні в жовтні 2014 р. збільшився на 8,6 млрд. грн. або на 1 %, а з початку року – на 7,2 % – до 867,6 млрд. грн. При цьому динаміка приросту кредитів у січні-жовтні 2014р. перевищила показник 2013р. на 5,3 відсоткового пункту, збільшившись з 1,9 % [6].

Проведений аналіз показав, що найбільшу частку становлять кредити, надані юридичним особам. Видача кредитів корпоративному бізнесу для банків є вигідною через високий дохід за кредитами, можливість продажу супутніх послуг (можливість залучення підприємства під зарплатний проект і отримування комісійних доходів за обслуговування) та більш ретельний аналіз господарської діяльності. Доведено, що за 2010-2012рр. (кризові роки) обсяги кредитування фізичних осіб скоротились. Якщо в 2010 р. частка кредитів, наданих фізичним особам, становила 29,03 % від обсягу виданих кредитів, то в 2012 р. – 19,89 %. Водночас спостерігається тенденція до збільшення частки кредитування юридичних осіб – в 2012 р. вона становила 80,11 %, а в 2010 р. – лише 70,97 %, незважаючи на те, що в абсолютному вимірі сума кредитів, наданих підприємствам в 2012 році, зменшилась по відношенню до 2011 р. на 56,72 млрд грн. Ця тенденція зберігається у 2013-14рр.

Причиною нестабільності банку може з’явитися його надмірна залежність від невеликого числа кредитів в одну галузь або сектор економіки, регіон чи країну, нарешті, від одного напряму ділової активності. Рівень ризику значно залежить від ступеня концентрації. Під ризиком кредитної концентрації розуміються ризики, що виникають у зв’язку з концентрацією кредитів, гарантій, позабалансових зобов’язань тощо. Оскільки оцінка концентрації ризику повинна максимально відображати потенційні збитки, які можуть виникнути в результаті неплатоспроможності окремого контрагента банку, вона повинна включати в себе суму кредитного ризику, пов’язаного як з фактичними, так і потенційними вимогами усіх видів, у тому числі позабалансовими [7].

Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. Одним із таких заходів є відносно новий вид банківської діяльності – сек’юритизація.

Сек’юритизація – це випуск боргових цінних паперів, що забезпечені портфелем однорідних активів – наприклад, іпотечних кредитів зі схожими показниками “строк – доходи – ризик”. Крім додаткового джерела фінансування, сек’юритизація активів дає змогу банку суттєво зменшити кредитний ризик за активами, узгодити потоки платежів за активами і пасивами, тим самим зменшити процентний ризик і ризик дострокового погашення, розширити можливості залучення ресурсів на міжнародному ринку капіталу, підвищити прибутковість на власний капітал і дотримати вимоги щодо достатності власного капіталу (для банків).

Сек’юритизація поділяється на три види [8]:

1) класичний – використовуючи його, банк продає свої активи спеціалізованій юридичній компанії – SPV (special purpose vehicle), яка фінансує купівлю цих активів шляхом випуску цінних паперів на ринку капіталу. SPV має бути повністю відокремленою від первинного власника активів (банку), щоб не допустити включення її в консолідовану групу з фінансовою установою та уникнути можливих наслідків неплатоспроможності первинного власника акцій;

2) синтетичний – характеризується тим, що активи залишаються на балансі кредитної установи. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли пул активів формується з малоризикових кредитів і їх списання може погіршити якісні характеристики (нормативи) кредитного портфеля банку;

3) накопичувальний – завдяки простоті реалізації є найпопулярнішим серед невеликих банків. При застосуванні накопичувальної сек’юритизації банк формує кредитний портфель, а потім, відповідно до його обсягу, випускає облігації, які розміщуються серед іноземних банків. Видані кредити є безпосереднім забезпеченням за цінними паперами (фактично продаж позик не відбувається).

У процесі управління кредитною політикою банківські установи виходять із необхідності забезпечити поєднання своїх інтересів та інтересів акціонерів банку, вкладників і позичальників. З огляду на це, основним критерієм кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого банк незалежно від суми потенційного доходу має відмовити клієнту в наданні кредиту, якщо така операція пов’язана з недопустимим рівнем ризику.

Отже, банк має встановлювати для себе плановий рівень процентного доходу за кредитом та максимально допустимий рівень ризику, який він може взяти на себе, надавши цю позичку. Дотримання зазначених критеріїв дає змогу банку отримувати запланований рівень дохідності кредитного портфеля і в результаті цього забезпечувати реалізацію ефективної кредитної політики. Таким чином, без сумніву можна стверджувати, що управління кредитною політикою банку є невід’ємною частиною забезпечення прибутковості його кредитних вкладень, а отже, й ефективної діяльності. Зважаючи на це, варто зробити висновок, що у процесі управління кредитною політикою українські банки мають приділяти значну увагу створенню стратегії та постановці ключових цілей кредитної політики. Як результат, грамотна кредитна політика банку дозволить досягти основної мети її реалізації – отримання максимального процентного доходу від кредитних вкладень, що безпосередньо впливає на забезпечення рентабельності банківської установи.

Література:

1. Карчева Г.Т. Оцінка ефективності управління активами і пасивами банків України / Г.Т. Карчева // Вісник ТНЕУ. – 2011. – № 2. – С. 59-73. 2. Ковтун М.В. Механізм формування та реалізації кредитної політики банку / М.В. Ковтун, Ю.О. Русіна // Економіка. Управління. Інновації. – 2014. – № 1(11). – С. 51-58. 3. Гергель А.Ю. Напрями аналізу якості кредитного портфеля банку / А.Ю. Гергель // Управління розвитком. – 2014. – № 3 (166). – С. 92-94. 4.Бойченко А.С. Картографування як інструмент ефективного управління кредитним портфелем банку / А.С. Бойченко // Управління розвитком. – 2013. – № 18 (158). – С. 81-84. 5. Ольховська О.В. Шляхи підвищення ефективності управління кредитною політикою банку / О.В. Ольховська // Управління розвитком. – 2013. – № 20 (160). – С. 59-60. 6.Український банківський портал. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://banker.ua/officialrating/investment/credit/. 7. Голуб Г.Г. Досвід зарубіжних країн в управлінні кредитними операціями банків / Г.Г. Голуб // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2013. – № 2 (17). – С. 167-170. 8. Федяй О.В. Сек’юритизація – ефективний механізм управління ризиками кредитного портфеля / О.В. Федяй // Управління розвитком. – 2013. – № 23(163). – С. 136-138.