Державне управління/ 2. Сучасні технології управління

Сорочишина Н. А.

Класичний приватний університет, Україна

ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ЯК ПОКАЗНИК ГАЛЬМУВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ.

Вчений - фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має вищу освіту ступеня магістра та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати [1]. Наука, як невід'ємна частина духовного виробництва, є фундаментом інноваційного розвитку будь-якого суспільства. Тому визначальна роль науки та вченого у формуванні постіндустріального суспільства, забезпеченні конкурентоспроможності економіки зумовлює необхідність пріоритетної підтримки з боку держави розвитку науково-технічної й інноваційної діяльності.

З метою сприяння розвитку науково-технічної діяльності Україна проголошує, що бере на себе зобов'язання щодо створення ряду механізмів регулювання і управління розвитком науки та інновацій:

- правовий статус суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, матеріальних та моральних стимулів забезпечення престижності та зумовленої суспільними потребами пріоритетності
цієї сфери людської діяльності, залучення до неї інтелектуального
потенціалу нації;

- економічні, соціальні та правові гарантії наукової і науково-технічної діяльності, свободи наукової творчості;

- основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;
- повноваженя органів державної влади щодо здійснення
державного регулювання та управління у сфері наукової і
науково-технічної діяльності [1].

В даний час в Україні відсутній ефективний механізм впровадження у промислове виробництво завершених науково-технічних розробок, виконаних на основі використання інноваційних технологій. Найголовніші причини цієї проблеми полягають у величезній відстані між наукою і виробництвом, у відсутності мотивації і нестачі якісного наукового персоналу, відсутністю чітких сучасних організаційно-правових і організаційно-економічних механізмів інноваційного розвитку науки, відсутністю координації діяльності в цій сфері між Міністерством освіти і науки України, Мінпромполітики України, Державним агентством з інвестицій та інновацій, Мінекономіки України та НАН України.

Катастрофічне становище спостерігається серед наукових співробітників України. Різке падіння кількості наукового персоналу призвело до скорочення штату на 75% і до знецінення наукової діяльності. Маленькі зарплати, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, відсутність пріоритетів у наукових розробках стали причинами відтоку розумового капіталу з науки. Але не дивлячись на зменшення кількості наукових співробітників, спостерігається зростання наукової еліти: доктора наук - з 8133 осіб в 1990 році до 16450 в 2013 році (збільшення - більш ніж на 50%), кандидатів наук - з 57610 осіб в 1990 році до 90113 в 2013 році (збільшення на 56%) [4]. Однак це не означає, що всі вони працюють у науковій сфері. Недофінансування наукової діяльності, невідповідність навантаження і оплати праці змушують людей йти в інші сфери діяльності. Але є і такі, хто після отримання наукового ступеня йдуть в інші галузі народного господарства, тому що наукова ступінь багатьом з них потрібна для підвищення зарплати і соціального статусу.

Показник „кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи на 1000 осіб” (показник на 2013 рік – 2,3 людини на 1000 осіб при нормі - не менше 9 осіб) [2] показує, що для перетворення науково-технічних розробок в інноваційний продукт, привабливий для інвестора, виробника і покупця, в даний час наукові організації та установи не мають достатньою кількості кваліфікованих фахівців, здатних забезпечити процес передачі результатів наукових досліджень і розробок для їх освоєння у виробництві і подальшою комерціалізацією, і це багато в чому обумовлює слабкий вплив науково-технічної сфери на реальний сектор економіки.

Щорічне скорочення чисельності персоналу, зайнятого дослідженнями і розробками, недостатній приплив талановитої молоді в науку негативно позначилися на інтелектуальному потенціалі самої науки і суспільства в цілому. Середній вік наукових працівників неухильно наближається до пенсійного.

Інтелектуальний потенціал суспільства залежить не тільки від загального числа людей, здатних займатися розумовою діяльністю, але і від їх оптимального розподілу між окремими галузями народного господарства, регіонами країни. Спостерігається тенденція до скорочення чисельності зайнятих в науці і наукомістких секторах промисловості, освіті. При цьому спостерігається стійке зростання зайнятих у торгівлі і громадському харчуванні, у фінансово - кредитній сфері та управлінні.

Результативність наукової і науково-технічної діяльності неминуче знижується по мірі падіння інтелектуального потенціалу суспільства. У практиці міжнародних зіставлень результати наукової і науково-технічної діяльності оцінюються за показниками патентної активності, а фундаментальних досліджень - за допомогою библиометрических показників.

Кількість патентів на винаходи, корисні моделі і промислові зразки відображають результативність науково-технічної діяльності. За кількістю патентних заявок на винаходи, корисні моделі, промислові зразки Україна значно поступається багатьом індустріально розвинутим країнам. За даними Державної служби інтелектуальної власності України в 2013р. було зареєстровано всього 3635 винаходів, 10137 корисних моделей і 2010 промислових зразків [6]. Однією з ключових проблем української науки є її слабка видимість у світовій публікаційної активності, а отже, і слабка глобальна конкурентоспроможність. Відзначаються дуже слабкі темпи зростання публікацій та їх цитування в базах даних Web of Science та SCOPUS. Наведемо приблизні цифри динаміки SCOPUS-публікацій України в порівнянні з Іраном і Туреччиною, отримані на платформі SCIMA-GO з допомогою оператора «Compare»: Україна - в 1996 р. - 5000, в 2011 р. - 7100, Іран - в 1996 р. - 0, в 2011 р. - 37000, Туреччина - у 1996 р. - 5000, в 2011 р. – 33000 [3].

Зниження результативності наукових досліджень і розробок, спад інноваційної активності промислових підприємств призвели до падіння конкурентоспроможності країни на світових ринках, зменшення вкладу інтелектуального капіталу в економічне зростання.

Перераховані вище факти дозволяють зробити висновки: падіння кількості і якості наукового потенціалу України негативно відбивається на впровадженні механізмів інноваційного розвитку, призводить до відсутності взаємодії між наукою, державою і суспільством, тим самим погіршуючи конкурентне становище країни на світовій арені.

Література.

1. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. №1978-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1977-12
2. Клименко К.С. Трансфер технологій як елемент зміцнення фундаменту української економіки: основні проблеми / К.С. Клименко // Вісник ЖДТУ.- 2012. - №3 – С. 247- 249

3. Московкин Владимир Слабая «видимость» российской и украинской науки / Владимир Московкин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://novznania.ru/2013/03/слабая-видимость-российской-и-укра/

4. Наукова та інноваційна діяльність (1990-2013р.р.) // Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

5. Показники роботи за 2013 рік // Державна служба інтелектуальної власності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sips.gov.ua/ua/2013-year-expert