Зарічний О. А.

полковник міліції, начальник управління кадрового забезпечення

ГУМВС України у Львівській області, Україна

Легітимація державної влади через забезпечення права громадян брати участь в управлінні державними справами

Держава як одне з найбільших досягнень людства створена для забезпечення інтересів суспільства та обмеження негативних проявів всередині цього суспільства. Держава функціонує за допомогою спеціальних органів державної влади, що створені громадськістю для захисту їх прав та свобод. Проблема сучасної влади полягає в певному дисонансі, який передбачає з одного боку декларування певних демократичних цінностей, а з іншого намагання олігархічно-кланових структур монополізувати владу створивши певну «ширму» відкритості, прозорості і демократичності влади в очах народу. Тому сьогоднішня проблема полягає в реальному, а не декларованому народовладді та імплементації механізмів демократії в суспільну реальність. Превіалюючу роль тут відіграє консенсусний механізм взаємодії державної влади та суспільства у вигляді участі громадян в управлінні державними справами.

При реальному забезпеченні права людей на здійснення державної влади відбувається не тільки демократизація державно-правових явищ, а проходить процес легітимації державної влади. Цей процес є необхідний при здійсненні державної влади і відбувається на всіх етапах державотворення. Ось як цей процес описує Л. Шипілов, «народ, самовизначаючись в державі, обирає поміж державним та бездержавним життям, відповідно легітимуючи (в разі її постання) чи делегітимуючи (в разі відмови від власної держави); самовизначаючись в формі держави народ обирає поміж республікою чи монархією, унітарною чи федеративною державою, і так далі; самовизначаючись в представництві, народ обирає конкретні персоналії, яким він довіряє власне первинне представництво, - визначає персональний склад парламенту та у випадку із президентськими та змішаними типами республік, особу президента. Спільне що об’єднує такий вибір, - на момент його здійснення в акті волевиявлення ми можемо з певністю стверджувати про легітимність чи нелегітимність зазначених інститутів влади (наприклад, бойкот виборів до представницьких інститутів, більш ніж вичерпно говорить про їх стан легітимності, виражена на референдумі недовіра складу парламенту чи особі президента, повторне необрання), внаслідок наділення чи скасування повноваженнями від народу. Однозначно ствердити наявність чи відсутності в інший спосіб, аніж через формально встановлені процедури, внаслідок яких приймається певне уповноважуюче (деуповноважуюче) рішення, на наш погляд не уявляється можливим» [1, c. 90-91]. Вказане беззаперечно ілюструє вагомість ролі народу у державно-правовому процесі. Але такою ж вагомою є роль окремого члена суспільства, окремої людини, оскільки легітимація влади носить свідомо вольових характер і кожна особа як член суспільства та громадянин держави легітимує державну владну на первинно-індивідуальному рівні.

Можливість участі громадян у державно-владній діяльності сприяє легітимації цієї влади. Легітимація влади спричиняє низку позитивних наслідків: підвищується рівень правосвідомості та правової культури громадян; підвищується рівень ефективності державно-владних рішень; нагалоджується взаємодія влади і громадянського суспільства; підвищується рівень реального гарантування та захисту прав та свобод громадян; трансформується держава у бік демократичності та права. Але один з найсуттєвіших факторів є підвищення рівня правоповаги громадян. Для високого рівня поваги до права необхідно не тільки формалізувати волю народу, а створити відповідні інституційні засоби для реального їх втілення. Як вказує Ю. Хабермас [2, с. 215-216] народовладдя передбачає “трансформації влади як панування у такий стан, коли сам народ дає собі закони. Місце історичного пакту, договору про панування посідає тут суспільний договір як абстрактна модель способу конституювання влади, яка легітимізує себе лише у здійсненні демократичного законодавства, що виходить від самого народу”. Ці явища взаємопов’язані, бо оскільки сам народ видає власні приписи, він буде їх легітимувати і виконувати, вважати право авторитетним ціннісним елементом функціонування суспільства та держави.

Легальність влади передбачає циклічність процесу, тобто перехід влади від народу до спеціально створених ним органів шляхом передачі частини владних повноважень останньому, а як зворотній процес повноважні органи здійснюють свою діяльність заради інтересів цього народу, заради захисту їх прав та законних інтересів у межах правового поля, що визначено народом. Тому участь певної людини, певної групи чи громади у владних відносинах демократизує державу і легітимізує державну владу через довіру (схвалення), яка домінантно вагома в зазначеній конструкції. Отож презумпції участі людини у здійсненні державної влади випливає із самої суверенної природи народу як первинного і єдиного джерела цієї влади.

Література:

1. Шипілов Л.М. Принцип народовладдя і його здійснення в Україні: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Л.М. Шипілов; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2004.

2. Хабермас Ю. Гражданство и национальная идентичность / Ю. Хабермас // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: (Лекции и интервью. Москва, апрель 1989 г.). – М.: ACADEMIA, 1995. – 175 с.