История / 1.Отечественная история

к.і.н. Федоренко Я.А.

Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗУ

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АГРАРНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

В КІНЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Історія становлення аграрного ринку України розпочалася 18 січня 1995 року з прийняття Указу Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» [1,с.3]. Завдяки даному нормативно-правовому актові ситуацію вдалося трохи виправити. Зокрема, більшість зерна для державних і регіональних потреб з урожаю 1995 р. (а це близько 5 млн. тонн) було закуплено через біржі, що сприяло встановленню позитивного індексу цін на даний продукт.

Проте у наступні роки діяльність бірж поступово згорнулася. Зокрема, у 1999 році обсяги їхньої торгівлі сільськогосподарською продукцією проти 1995 р. скоротилися у 4 рази. Натомість посилилися різкі коливання кон’юнктури ринку. В результаті навесні 2000 р. в сільськогосподарському секторі виникло напруження, різко зросли ціни на хлібопродукти, збільшилася інфляція, знизилася купівельна спроможність населення.

За таких умов аграрний сектор держави зазнав рекордних збитків 3,6 млрд. грн. [2,с.203]. Виправляти ситуацію знову довелося указами Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» та «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна», прийнятими 6 і 29 червня 2000 року [3,с.51].

Завдяки вжитим вже у другій половині 2000 - першій половині 2001 року заходам ціни на зерно подвоїлися і досягли світового рівня. Сільське господарство стало рентабельним. У 2000-му році прибуток склав 1,4 млрд.грн., а диспаритет цін почав послаблюватися.

Однак, у 2001 р. знову проявилися серйозні недоліки аграрного ринку. Зокрема, часто грубо порушувалися загальноприйняті правила і ринкові форми цивілізованого збуту продукції. Так, у 2001 р. із 15,7 млн. т зерна, проданого сільськогосподарськими підприємствами пройшло через біржі лише 50 тис. т (до 0,3 %). [4,с.5].

Основна маса продукції в Україні в той період продавалася на позабіржовому ринку, що приносило значні збитки виробникам. Офіційні закупівлі зерна Держрезервом, ДАК «Хліб України», обласними та районними зерноелеваторами через біржову торгівлю сільськогосподарськими підприємствами скоротилися з 15 до 2 %. Крім того, до 15 % продукції просувалася за бартером. Тільки 12 %о сільськогосподарських товарів для внутрішнього споживання закуповувалося через прозорий ринок. Наприклад, у Житомирській області частка зерна, закупленого на біржі для внутрішнього споживання у 2001 р. становила 60 %, а у Херсонській, Хмельницькій та Чернігівській – менше 1% [5,с.51].

Після поступового обмеження імпорту сільськогосподарської та продовольчої продукції найбільшу ринкову владу на другому етапі реформ отримали агрохолдинги, які об’єднали у своєму складі сільськогосподарські та переробні підприємства, посередницькі та агротрейдерні компанії. Монополізація ними каналів збуту призвела до втрати на внутрішньому та світових ринках сільськогосподарської продукції та продовольства.

Щодо особистих підсобних та фермерських господарств, то на кінець першого десятиліття ХХІ століття схеми збуту ними сільськогосподарської продукції, все ще не були відпрацьованими, особливо у напрямі оптової торгівлі свіжими продуктами.

Варто також зазначити, що розбалансованість ринку аграрної продукції призвела до суттєвого викривлення структури виробництва. Налагоджені крупними агрокорпораціями і трейдерами схеми дозволяли отримувати стабільний прибуток від реалізації таких «експортних» культур, як зернові, соняшник, ріпак. Починаючи з 2005 року площі, що відводились під ріпак, стрімко зросли практично в усіх регіонах України, внаслідок чого високопродуктивні землі почали відволікатись від виробництва продовольчих культур. Спостерігалася тенденція нарощування посівів ріпаку в південних регіонах, наближених до портової інфраструктури експорту.

Натомість у господарствах населення вирощувалась переважно овочева продукція, яка зрештою і наповнювала вітчизняний ринок. Так, в індивідуальному секторі у 2010 році загалом вироблялось 60% валової продукції сільського господарства.

Таким чином, під дією ринкових чинників в Україні на кінець першого десятиліття ХХІ століття склалася така структура виробництва сільськогосподарської продукції, у якій корпоративні та індивідуальні господарства зайняли свої ніші. Так, корпоративні господарства виробляли найбільш привабливі та експортоорієнтовані види продукції, а індивідуальні, зокрема, господарства населення орієнтувалися на продовольче самозабезпечення та наповнення внутрішнього ринку.

ЛІТЕРАТУРА

1.Про заходи щодо реформування аграрних відносин: Указ Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 // Урядовий кур’єр. – 1995. – 21 січня. – С.3

2.Березін О.В. Продовольчий ринок України: теоретико-методологічні засади формування і розвитку. Монографія / О.В.Березін. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 212 с.

3. Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна: Указ Президента України від 29 червня 2000 р. № 832/2000. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 26. – С. 51

4.Березін О.В., Березіна Л.М. Бутенко Н.В. Стан та шляхи підвищення ефективності заготівельної галузі споживчої кооперації України / О.В.Березін, Л.М.Березіна, Н.В.Бутенко. – Полтава, 2007. – 203с.

5.Березін О.В. Вузлові аспекти організації та функціонування гуртових продовольчих ринків світу // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 1999. – № 5. – С. 56-60.