История / 2. Общая история

Шинкевич А. О.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Зв’язок між формою і матеріалом та призначенням хрестиків

у Київській Русі

З утвердженням християнства на Русі серед місцевого населення поширилися культові предмети нової релігії. Серед таких предметів були хрестики, що стали найголовнішим символом християнської віри. Масове поширення виробів у формі хреста відповідало і християнським, і давнім язичницьким релігійним символам [1, с. 57]. Розкриття теми допоможе подальшим дослідникам тим, що вони зможуть ідентифікувати за формою, матеріалами та певними художніми деталями вид натільних хрестиків, а також зможуть визначити призначення цього виду хрестів.

Мета роботи: визначити, як були пов’язані форма та матеріал хрестиків з їхнім призначенням.

Виготовлялися давньоруські натільні хрести-обереги з різноманітного матеріалу — каменю, дерева, металів. Вибір залежав від заможності носія. Як засвідчують археологічні матеріали, найпоширенішими серед християн на Русі були хрести з міді та мідних сплавів. Ці хрести були 2 основних типів: двостулкові, порівняно великих розмірів, що їх носили поверх одягу, та хрести-тільники, які носили під сорочкою, на голому тілі.

Ще в Х ст. на Русі з’явилися перші натільні металеві хрестики в формі грецького хреста — з раменами однакової довжини. Вони знайдені здебільшого в дружинних похованнях Києва, Шестовиці, Підгірців. Надалі з’являються також інші види хрестиків: з рельєфними орнаментами і зображеннями та емальовані, виготовлені в техніці перегородчастої та виїмчастої емалі. Останній вид набув найбільшого поширення, а виготовляли їх переважно київські ювеліри у ХІ–ХІІ ст. [1, с. 57]. Хрестики вивозили до Північної Русі, про що свідчать величезна кількість археологічних знахідок. За формою країв рамен хрестики з виїмчастою емаллю поділяються на чотири типи: трилопатекінцеві, овальнокінцеві, з кінцями, прикрашеними стилізованими пальметками, прямокутнокінцеві [1, с. 58]. Київські ювеліри виготовляли в основному хрестики з 3-ма лопастями. До числа найбільш відомих належать бронзові емальовані хрестики ХІ ст. з Олеська (Львівська обл.) та хрест із Києва, відомий як «хрест Миколи Святоші», ченця Києво-Печерського монастиря [4, с. 205].

Окрему групу наперсних хрестів становлять релікварії або енколпіони — складені нагрудні хрести. Складався такий хрест з двох частин — спідньої й верхньої, та виготовлявся із дрібних металевих пластин [2].

Хрести-енколпіони з’явилися на Русі в X ст. Як правило, всередину таких хрестів вкладали мощі святих. Цей хрест був дуже поширений, його знаходили не лише на території Київської Русі, але зокрема й на Кавказі, та у західній Європі. Монополію на його виготовлення мали київські майстри [2].

Давньоруський хрест-енколпіон залишив один зі значущих слідів у культурній спадщині Київської Русі. Він віддзеркалює художній і духовний спосіб життя на зорі становлення християнської віри серед русичів. Хрести-енколпіони прийшли на Київську Русь разом християнством з Візантії. Задум конструкції енколпіонів передбачав створення місткого ларця-мощесховища на базі форми хреста з подальшим зображенням на ньому різних сюжетів. І хоча протягом століть вони змінювалися за формою та оздобленням, сама конструкція залишалась сталою [3].

Візантійські та давньоруські енколпіони мали рівні чи розширені кінці рамен із трипелюстковим завершенням та медальйонами на кінцях, «крапельки» в місцях з’єднання медальйонів із «гілками» хреста. Найбільша та найбільш вивчена група київських енколпіонів — рельєфні зразки з дзеркальними написами, датовані XIV ст. і виявлені на території Золотої Орди [4, с. 206].

Можна припустити, що на Русі було декілька основних центрів виробництва сакральних предметів. У літературі переважно вказується на Київ. Однак із досить високою ймовірністю слід говорити про галицько-волинський осередок. Таку гіпотезу підтверджує знахідка форми для виготовлення енколпіонів у Володимирі. Спочатку вони виготовлялися у глиняних штампах і мали менш чітке зображення, пізніше — в формах з м’якого каменю. Останні відзначалися чітким опрацюванням деталей. Енколпіони інкрустувалися білою або чорною масою (Дорогочин, Грудек-Надбужний) чи перегородчастою емаллю (Городок біля Шепетівки). Серед простих людей поширювалися хрести з каменю, бурштину [5].

Ще можна знайти відомості про існування «пекторальних» хрестів. У літературі зазначається, що подібні вироби носили не тільки найвищі духовні особи. Один з них походить з поховання в катедрі Гнєзно і вважався роботою візантійських майстрів. Проте порівняння з давньоруськими аналогами привело до переконання, що цей хрест походить з Києва і датується першою половиною XIII ст. або кінцем XII ст. Але чи це було поховання духовної особи, чи світської, невідомо. Хоча на території Польщі є приклади, коли в об’єктах «архітектури катедральної» знайдено «пектораль-склад»: у Гнєзно та Кросно.

Встановлено, що зібрані на території Польщі «хрести-пекторалі», привезено з Русі. вони складаються з окремих половин (аверс та реверс), скріплених завісами. В середині них є місце на реліквії. Одні з них прикрашені орнаментами з чорною та білою емаллю, інші оздоблені фігуральними мотивами в техніці відливання. Закінчення рамен хреста у них має вигляд медальйонів, у яких розміщено погруддя святих, на деяких з них є написи (монограми) імен [3].

Отже, можна зробити висновок, що в добу Київської Русі існувало величезне різноманіття натільних хрестиків, які різнилися між собою деталями, розмірами, сюжетами, формою та призначенням. Залежно від розміру можна виокремити такі види хрестів: двостулкові та хрестики-тільники. В свою чергу натільні хрестики поділяються на: хрестики в формі грецького хреста; з рельєфними орнаментами й зображеннями; емальовані. За формою країв рамен хрестики з виїмчастою емаллю поділяються на чотири типи: трилопатекінцеві, овальнокінцеві, з кінцями, прикрашеними стилізованими пальметками, прямокутнокінцеві. Вид матеріалу, з якого виготовлявся хрестик, вказував на заможність власника. Окрему групу наперсних хрестів становлять енколпіони, які ще й були ємністю для реліквій. Також відомо про існування пекторальних хрестиків, які мали підкреслювати сан власника.

1. Бузян Г. Нові знахідки ставрографічних старожитностей давньоруського часу на території центральної Переяславщини / Г. Бузян, Д. Тетеря // Наукові записки з української історії. — 2012. — Вип. 31. — С. 57–61.

2. Енколпіон : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Енколпіон

3. Златогорський О. Знахідки давньоруських енколпіонів на території Волині : [Електронний ресурс] / Златогорський О., Охріменко Г., Савицький В. — Режим доступу : http://volynski-starozitnosti.net/publ/10-1-0-58

4. Попельницька О. Cтан вивчення в Україні спеціальної історичної дисципліни ставрографії: постановка проблеми / О. Попельницька // Український історичний журнал. — № 3. — 2009. — C. 199–217.

5. Походження й еволюція енколпіонів у Давній Русі : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://poshukivec.ucoz.ua/publ/2-1-0-11