История / 2. Всеобщая история

Кізлова А. А.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Облачення мощів у Києво-Печерській лаврі як прояв

комунікації навколо печерних святинь (ХІХ — початок ХХ ст.)

Навколо об’єкта шанування, зокрема й у православ’ї, на думку дослідників, формувався осередок комунікації між богомольцями, «хранителями» святого місця та самою святинею [30, с. 119]. Одним із проявів ставлення служителів Церки до святині є зміст, яким наповнили її речове середовище. Адже його елементи (й дії «хранителів» з ними) також були елементом названої комунікації. Тож їх дослідження може сприяти глибшому її розумінню загалом.

Мета роботи — на основі перш за все «відкритих» джерел досліджуваного періоду (тобто видань для богомольців, довідкових праць про Київ, опублікованих записок мандрівників тощо) визначити, які ознаки комунікації з богомольцями простежуються в предметах облачення мощів святих у печерах Києво-Печерської лаври ХІХ — початку ХХ ст., а також у діях братії з цими предметами.

Є дані початку ХХ ст. про те, що святі були вбрані в монаші мантії, з руками, складеними, як у християнських похованнях, навхрест. Самі мощі було загорнуто в шовкові пелени [20]. Про св. препод. Єфросинію Полоцьку є більш точний запис, що вона покоїлась у чорній схимі, червоних капцях, вишитих золотом, під червоним шовковим покривалом, а лик було накрито роззолоченою парчею [6]. Після повернення печер Церкві в червоні облачення вбирають священномучеників [19], однак св. Євфросинія — преподобна. Можливо, червоні деталі були наслідуванням князівських багряниць [10] і мали символізувати походження святої.

На мощах і гробових кришках також були покрови з парчі або шовку [3, с. 16; 4, с. 139].

Зокрема 1787 р. Катерина ІІ пожалувала до печерських мощів «богатыя парчевыя обложенныя гасомъ, бахрамою, съ кистями серебренными и золотыми, покровы на мощи всһхъ святыхъ … въ обһихъ пещерахъ и въ соборной церкви почивающихъ» [18, с. 75–76], і протягом достатньо тривалого часу вони зберігалися [5, с. 103]. Можливо, саме вони маються на увазі в майновому описі Дальніх печер під назвою «Покрывала на святыхъ государственныя новыя», де описано досить однотипні покрови [21, арк. 168–184]. Втім, І. Долгорукий, відвідуючи печери 1810 р., зауважив про ці покрови, що «...они всh прибраны, лежатъ въ ризницh, ихъ кажутъ за деньги, а праведники лежатъ въ ракахъ простыхъ, не пышныхъ, и прикрыты ризами бhднhйшими. При насъ одно только богатое покрывало видhли мы на гробh Евфросиніи Полотской» [7, с. 271], тобто виділяється серед усіх місце упокоєння особи з князівського роду.

Можливо, як і в Михайлівському Золотоверхому монастирі, де золоті привіски відразу ховали до ризниці, а не вивішували над ракою св. вмц. Варвари (навіть лампаду, дар Катерини ІІ, показували в ризниці, а над гробом висіла проста) [14, с. 38–39], ховаючи царські покривала, як і всі інші дари, їм намагалися створити сприятливіші умови зберігання.

Це видається досить виправданим, враховуючи те, що часом відвідувачі печер не надто шанобливо поводилися з реліквіями. Наприклад, 1825 р. селянин А. Чухнов розкрив мощі св. препод. Веніаміна, 1835 р. сталася спроба розгорнути тіло св. препод. Мойсея чудотворця, 1893 р. невідомий селянин розірвав облачення св. препод. Миколи Святоші [22, с. 27]. Навіть якщо перелік неповний, уже цього було достатньо, щоб хранителі святинь замислювались про безпеку.

Труна св. свт. Меркурія, єп. Смоленського лише частково виступала з поховальної ніші, через що богомольці прикладалися не до самих мощів, а до вишитого золотом на аналої хреста [24, с. 104]. В такому випадку святительська мантія, що вказувала на місце поховання цього угодника [4, с. 133; 27, с. 51], слугувала додатковою наочністю для вірян, символічно «представляла» перед ними реліквію.

На деяких мощах хранителі святинь відкривали руки, принаймні у випадку св. препод. Спиридона просфорника з перстами, складеними в православне хресне знамення, їх можна було роздивитись. І в багатьох джерелах можна знайти натяк на те, що метою такого оформлення була передусім пропаганда серед старообрядців [4, с. 135; 13, с. 45; 23, с. 156; 24, с. 115; 25, с. 164]. В одному з видань згадується, що на цій руці була рукавичка, тож митрополит, котрий особисто ознайомлював автора з печерами, зняв її, аби показати самі пальці [12, с. 22]. Ймовірно, рукавичку, якщо традиція її використовувати була тривалою, знімали перед кожною партією богомольців або щонайменше перед старообрядцями, які відвідували печери.

Є згадки про пожертвування до різних мощів аж 42 пар рукавиць [22, с. 21], але кому з угодників вони призначались, не уточнюється.

Уже в радянський час атеїстично налаштований очевидець А. Ісбах з неприхованою огидою писав: «Особенное умиление охватывает странниц при виде наиболее знаменитых святых, у которых даже “ручка открыта”» [11, с. 118]. Тож, якщо руки різним святим розкрили не атеїсти, які намагалися розгледіти мощі [2; 11, с. 118], випадок зі св. препод. Спиридоном був, хоча й найпоказовіший та найбільш обговорюваний, але не поодинокий.

У друкованих виданнях досліджуваного періоду зазначається, що при мощах св. Іоанна Багатостраждального «Усердные поклонники, прикладываясь къ честной главһ святаго, надһваютъ скуфью себһ на голову» [17, с. 46; 28, с. 14], тобто, нібито кожен самостійно. Втім, митрополит, коли проводив по печерах особливого гостя, надівав на нього цю скуфію сам [12, с. 20]. І. Долгорукий у згадуваній роботі писав про цей звичай: «Св. Іоанна Многострадальнаго: снимаютъ шапочку и надђваютъ на голову; чтобъ она не болђла» [7, с. 271], але хто саме це все робить, з тексту не зрозуміло.

Звичай прикладати до себе предмети, навіть принесені раніше привіски, які побували при святині (без допомоги хранителів), був поширений серед православних у різних місцевостях Російської імперії [8, с. 255–275]. Тож імовірність того, що богомольцям дозволялося надягати згадувану скуфію самостійно, повністю відкинути не можна.

В. Шиденко у викривальному тоні зазначив, що насельники Лаври «широко рекламували» шапку св. Іоанна Багатостраждального й підкреслив: «Цікаво зазначити, що ця шапка, яку нібито носив житель древньої Русі, як виявилося потім, зроблена у Москві в 1847 р. [29, с. 5]. Враховуючи, що звичай було започатковано раніше, виходить, що скуфію протягом досліджуваного періоду змінювали.

Більше того, одним із поширених видів «святощів», які розповсюджувались серед богомольців у Києві, були якраз шапочки, освячені при мощах св. Іоанна Багатостраждального [15, с. 15], про що згадує навіть Тарас Шевченко [16, с. 600, 604]. Отже, метою насельників Лаври було не за будь-яку ціну довести довірливим вірянам, що скуфія св. препод. Іоанна Багатостраждального збереглася з часів Київської Русі, а забезпечити для них можливість реалізувати потребу в тісному контакті з шанованою святинею.

Окрему проблему становить щорічне переоблачення з одночасним просушуванням мощів, яке виконували, за одними даними, обрані схимонахи щороку в четвер Страсної седмиці в спеціальному приміщенні над Ближніми печерами [13, с. 52]. За спогадами І. Никодимова, це робилося так: «Раз в году, именно, в первую неделю Великого поста, екклесиарх Лавры совместно с пономарями осматривал мощи, для чего их выносили в вышеупомянутые деревянные галереи (эти галереи при большом наплыве богомольцев служили также приютом для них на ночь), соединявшие Пещеры между собой и с Верхней Лаврой. Тогда же их переоблачали в новые пелены» [20]. Можливо, розбіжності в деталях зумовлено різницею в часі між згадками.

За скупою згадкою в майновому описі Дальніх печер про те, що «требующим богомольцам» роздавали клаптики від старих облачень угодників [21, арк. 174 зв. — 176], можна відстежити комунікативний аспект звичаю, який взагалі майже не висвітлено у відкритих джерелах досліджуваного періоду. Те, наскільки регулярно ці клаптики розповсюджувалися, потребує подальшого дослідження.

Приміщення, де просушували та переоблачали мощі [26]. За даними О. Анісімова, на знімку «внутрішнього вигляду» насправді — частина експозиції Всеукраїнського музейного містечка [1, с. 198].

Проблема «майстерні мощів», про яку в спогадах очевидців радянського часу, залежно від їхнього ставлення до віри, містяться суперечливі дані [2; 20], також варта окремої розвідки.

Після повернення Лаври вірянам звичай було відроджено [9; 19], втім, у Петрів піст, разом з генеральним прибиранням у печерах. Причому намагаються, щоб кожен міг узяти участь у події [19]. Тож уже помітно досить багато відмінностей від досліджуваного періоду.

Отже, можна зробити такі висновки. Загалом хранителі печерних святинь намагалися досягти в облаченні мощів відносної однотипності, принаймні в його складі. Приховування до ризниці найкоштовніших покровів хоча б частково можна пояснити намаганням запобігти їх псуванню в умовах, коли відвідувачі могли також завдати шкоди. При мощах іноді розміщували деталі, котрі б могли красномовно засвідчити сан угодника, вказати на місце, до якого слід прикладатися. Тож навіть за допомогою облачень братія намагалася орієнтувати богомольців серед святинь.

За допомогою розкриття частин тіла святих від тканини велася пропаганда істинного православ’я, а також, якщо видно було не тільки руку св. препод. Спиридона, ймовірно, наочно показувалось нетління останків.

За наявними джерелами досить складно визначити роль монахів-провідників у ритуалі накладання на вірян скуфії св. препод. Іоанна Багатостраждального, як і ступінь самостійності богомольців. До того ж не в усіх виданнях про це згадується взагалі. Органічним продовженням звичаю видається розповсюдження освячених при реліквії шапочок серед вірян. Тож за допомогою цих речей Лавра забезпечувала зв’язок зі святинею і для тих, хто безпосередньо до неї не підходив.

Подальше дослідження проблеми з переоблаченням мощів, яка також містить комунікативний аспект, потребує роботи з внутрішньомонастирськими документами.

1. Анисимов А. «Фабрика мощей» / А. Анисимов // Геростратов замысел / Анисимов А. — К. : Курчь, 2004. — С. 190–202.

2. Воспоминания Н. В. Линки «Всеукраинский музейный городок» [1970-е гг.] // Фонд А. Н. Яковлева : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.alexanderyakovlev.org/almanah/inside/almanah-doc/1021762

3. Главная церковная и ризничная опись Дальних пещер Киево-Печерской лавры, составленная в 1892 г. // Лаврський альманах. — 2012. — Вип. 27. — Спец. вип. 10. — С. 8–16.

4. Главная церковная ризничная опись Ближних пещер Киево-Печерской лавры, составленная в 1893 г. // Лаврський альманах. — 2012. — Вип. 27. — Спец. вип. 10. — С. 126–139.

5. Глаголев А. Записки русского путешественника / Глаголев А. — СПб. : Тип. Императорской российской акад., 1837. — Ч. 1. — 1837. — 286 с.

6. Гробница в Киево-Печерской Лавре (на основе: «Птицын В. Гробница преподобной княжны Полоцкой Евфросинии в Киево-Печерской Лавре / В. Птицын // Полоцкие Епархиальные Ведомости. — 1909. — № 42») : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://spas-monastery.by/shrines_of_the_monastery/holy_relics/tomb_of_the_kiev_pechersk_lavra.php?print=Y

7. Долгорукий И. М. Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года / Долгорукий И. М. — М. : Унив. тип., 1870. — 356 с.

8. Игошев В. В. История бытования вотивных подвесок в России в XVII — начале XX в. / В. В. Игошев // Художественный металл России: М-лы конф. памяти Г. Н. Бочарова, 22–24 апр. 1998 г. — М. : Б/и, 2001. — С. 255–275.

9. Иеромонах Ефрем: «Мы должны следовать стопами преподобных», интервью подготовили А. Середа, А. Ильина, 11.10.2011 : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://lavra.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1888&Itemid=99

10. Иловайский Д. И. История России : В 5 т. / Иловайский Д. И. — Т. 1. : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://rushist.com/index.php/ilovajskij-1/1290-odezhda-drevnej-rusi

11. Исбах А. И. В пещерах / А. И. Исбах // Октябрь. — 1929. — № 9. — С. 116–121.

12. Киев и его святыня. — Изд. 3, испр. и доп. — К. : КПЛ, 1867. — 198 с.

13. Киевские пещеры и Киево-Печерская лавра. — К. : Типогр. Сементовского, 1864. — 104 с.

14. Кізлова А. А. Речове середовище київських православних святинь у кінці XVIII — перших десятиліттях ХХ ст. // Сторінки історії. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 33. — С. 32–43.

15. Кізлова А. А. Розповсюдження «святощів» при святинях Києва в кінці XVIII — на початку ХХ ст. / А. А. Кізлова // Матеріали ІІ Волинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 90-річчю Житомирського державного університету імені Івана Франка. — Житомир, 2009. — С. 14–17.

16. Кізлова А. А. Шанування святинь Києва у поезії та прозі Тараса Шевченка / А. А. Кізлова / Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2014 рік. — Кн. ІІ. — Львів : Логос, 2014. — С. 599–606.

17. Кондратьев И. К. Историческое описание Киево-Печерской лавры в г. Киеве / И. К. Кондратьев. — Киев: Е. А Губанов, 1886. — 48 с.

18. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. — Изд. 2-е, испр. и доп. — К. : Тип. Киевской академии при КПЛ, 1795. — 171 с.

19. Несенюк И. Святых переодевают с радостью и страхом / И. Несенюк // Новая. — 2009. — 3 июля : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://orthodox.vinnica.ua/index.php?o=3186&l=2

20. Никодимов И. Н. Воспоминание о Киево-Печерской Лавре (1918–1943) : [Электронный ресурс] / Никодимов И. Н. — Режим доступа : http://co6op.narod.ru/txt/lavra/k01.html

21. Опись церковному имуществу (на Дальних пещерах). — Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. 1, спр. 5414, 263 арк.

22. Петренко М. З. Правда про печери і мощі Києво-Печерської лаври / Петренко М. З. — К., 1959. — 36 с.

23. Прибавление к путеводителю «Киев и его окрестности». Печерская лавра и к ней главнейшие пути через г. Киев / сост. Н. Тарановский. — К. : Типогр. Милевского, 1884. — 180 с.

24. Путеводитель по святым местам Киево-Печерской лавры. — Изд. 9. — К. : КПЛ, 1898. — 183 с.

25. Сементовский Н. Киев, его святыня, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников / Сементовский Н. — К., 1864. — 242 с.

26. Тайная лаборатория фабрикации мощей на Дальних пещерах. — Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного, спр. П-007686.

27. Указатель святыни и священных достопамятностей Киева, как в самом городе, так и в его окрестностях для поклонников, посещающих святые места Киевские. — К. : Тип. Киево-Печерской лавры, 1850. — 204 с.

28. Хрущов И. П. Богомольцы у святынь Киева Лавра / И. П. Хрущов, В. Хрущова. — СПб. : Постоян. комис. по устройству нар. чтений, 1897. — 68 с. — (Народные чтения).

29. Шиденко В. Печери та мощі Києво-Печерської лаври / Шиденко В. — К. : Б/в, 1957. — 8 с.

30. Щепанская Т. Б. Кризисная сеть (традиции духовного освоения пространства) / Т. Б. Щепанская // Русский Север. К проблеме локальных групп [Ред.-сост. Т. А. Бернштам]. — СПб. : МАЭ, 1995. — С. 110–176.