История / 4. Этнография

Анджієвська А. А.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Післявесільні обряди Середнього Полісся та Східної Слобожанщини (середина ХІХ–ХХ ст.)

Останнім часом активізувалася увага науковців (етнографів, фольклористів, мовознавців) до традиційної української культури, котра дає змогу зробити висновки про світосприймання наших предків і відтворити «дух нації» [1, с. 3].

Українське весілля як сімейний обряд привертає увагу тим, що є найбільш розгалуженим і до сьогодні досить добре збереженим. У ньому віддзеркалюються психологія, побут і вдача українців [1, с. 3], а також пережитки архаїчних уявлень, соціальних і сімейно-шлюбних відносин, що формувалися в різні історичні епохи [2, с. 261]. За цим можна глибше зрозуміти структуру і зміст повесільних обрядів з урахуванням особливостей двох регіонів: Середнього Полісся та Східної Слобожанщини.

Мета роботи: порівняти післявесільну обрядовість Полісся та Слобожанщини.

Післявесільну частину супроводжувала низка дій, яка засвідчувала здійснення шлюбу. Зокрема, для неї характерні надзвичайні веселощі, що виходять за рамки буденної пристойності й позначені поняттям антиповедінки. Остання виявлялася через рядження, ігри, алегорії, інверсії. Так, ігрові сюжети мали два варіанти розгортання — імітативно-весільний та аграрний [2, с. 287]. Перший відбувався у формі жартівливого весілля, яке справляли для батьків молодих, інший — відображав схему виконання жниварських обрядів та імітування основних землеробських робіт (сівбу, молотьбу тощо). Обидва варіанти ігрових сюжетів містили також еротичні елементи, очевидні в першому випадку й приховані — в другому.

Водночас у повесільній частині двох регіонів є ритуальні обходи батьків наречених, інших родичів на знак їхнього вшанування. Окрім того, тоді ж молоду вводили в коло нових родичів, у новий соціальний статус та житловий локус. Загалом у межах середнього Полісся відповідну обрядову частину означували по-різному: «снєданнє» (загальне поширення), «боярська вечеря» (с. Зубковичі Олевського р-ну), «придане» (с. Недашки Малинського р-ну), «перебіранци» (с. Симаківка Ємільчинського р-ну). Cніданок молодої становила і тваринна, і зерново-круп’яна їжа [2, с. 287–288].

Цей самий етап у Східній Слобожанщині відбувався дещо по-іншому. В понеділок зранку в молодого збирався весь його рід і разом з молодою вирушав до її батьків дякувати за добре виховання дочки. Цьому могло передувати запрошення на снідання. «Перезвяни» (східна Слобожанщина) або «Перезва» (середнє Полісся) йшли або їхали кіньми з піснями, веселою музикою, могли нести з собою символічний червоний прапор і сорочку молодої, яку підносили на тарілці її матері. Подекуди тут умивали молоду, а її матір носили на руках. Батьки запрошували гостей до столу й пригощали, а ті говорили батькам добрі слова. В цей час дружко кликав усіх родичів молодої обідати до свекрів. Звичай іти снідати до батьків молодої зберігся, але вже не має виховної семантики.

У цій же частині весільного ритуалу в середньому Поліссі звучали тема цноти, яку зберегла молода, за що її мати отримувала в дар чоботи — «за хорошу дочку», а інші гості частувалися червоною горілкою тощо. Одночасно ділили пару пирогів, один з яких випікали в молодого, інший — у молодої. Кожен розрізали навпіл у хаті молодого. Одні половинки пирогів ділили між його родом, інші — теща забирала додому і пригощала ними свій рід [2, с. 288].

У наступну повесільну неділю відбувалися останні обряди, які найчастіше означували словом «пироги» [2, с. 289].

Пироги ділили навпіл наприкінці трапези: «В неділю род молодого без молодих їхали з кислими пирогами до батьків молодої. Ці пироги різали навпіл; вони начинені смаженим салом» [2, с. 289].

У південній частині Середнього Полісся ділили спеціальне печиво для молодих. «Пироги» були першим повесільним відвіданням батьків молодою. Цей етап також часто був виповнений сороміцькими темами та образами й мав інші варіанти означенння, зокрема «гуляти Харитона»[2, с. 289].

Повесільну частину традиційно супроводжували рядження та алегоричні дії. В цьому контексті виділяються дві моделі розвитку повесільних пародійних гулянь з назвами «одруження батьков» та «циганське весілля» («циганщина»). Перший із них, поширений на півночі Середнього Полісся, пов’язаний із гротескним відтворенням головних моментів реального весілля. Цей етап завершував повесільний цикл лише в разі одруження останньої дитини. Тоді батькам цієї дитини влаштовували друге весілля з дотриманням усіх головних обрядів та атрибутів справжнього. Його супроводжувала система ряджень, пов’язана з імітацією статевих органів, алегорично-знаковим позначенням coitusa (товчіння води з сажею в ступі) тощо. Починали «одруження батьков» з виття деревця та навішування на нього предметів, подібних до статевих органів (буряки, морква, ковбаса, надута кишка). В цій частині зливається багато культурних опозицій, зокрема чоловік — жінка, втілена у зміні одягу, забарвленні обличчя червоним або чорним: «Свату прив’язували моркву, дві цибулини, сажею мастились, в і вернутого кожуха одягали, страшили вовком чи козою, у стєну стукалі, шоб нє глухіє булі молоді» [2, с. 313].

Пародійне гуляння на Східній Слобожанщині дещо відрізняється. Гості вносили гроші й продукти для його продовження. В сучасному весільному варіанті складання грошей є загальнопоширеним [1, с. 37]. Роблять це так: на воротах двору молодого тим, хто приходить, організатори миють ноги, їх умивають, «підстригають», «бриють», а вони за такі «послуги» мають заплатити. «Похмеляються» стільки, на скільки вистачить грошей. Наприкінці гуляння на порозі хати молодого або серед двору забивали кілок. Така дія сьогодні стала традиційним завершенням весілля. В с. Закотному Новопсковського р-ну відзначено обряд із кашею, що відбувається у вівторок на знак закінчення весілля.

В «околичної шляхти» Середнього Полісся побутувало декілька варіантів завершення весільного циклу, але всі вони позбавлені яскраво вираженого еротичного чи сороміцького звучання. Зокрема, серед зазначених поліщуків було поширене так зване «дякування», в якому втілився суто аграрний характер весілля: «Оддають послєдній хлєб. Всіх дітей ставили в ряд і обсилали хлібом» а також етап, відомий як «міть міскі», «ходити по посудок» (с. Левковичі, Можари, Верпа Овруцького р-ну) чи «бити комина» (с. Бехи Коростенського р-ну). Притому тут побутували два варіанти: перший — лише в разі одруження останньої дитини, другий — і «за першою» [2, с. 314].

Центральне місце в повесільному сценарії посідала каша. Цікаво, що тоді ж відтворювали і ритуальний розподіл каші, яку ділили наостанок, причому на цю кашу кидали гроші. Обряди з кашею були системні й за багатьма моментами повторювали схему родильних: кашу варили, збирались усім родом і возили горщик зі стравою по селу, «торгуючи» ним, тощо. Відповідна дія мала описову назву «водіння каші кругом села» або «вкруг компанії». Провізши кашу селом, рідні збиралися до однієї з весільних хат, де «кидали» на неї гроші. Той, хто платив найбільше, мав право розбити горщика, а також поділити страву, причому вершок отримувала сваха (с. Воропаїв Вишгородського р-ну). Описаний акт символізував завершення святкових гулянь [2, с. 315].

У весіллі Середнього Полісся виявлено ще один сюжет. Головними його особами були кінь із вершником, які в’їжджали до хати. Попри значну зруйнованість, існування цього сюжету масово зафіксовано на значній території від Дніпра до Уборті, спорадично — до Горині. Схожий сюжет із білоруського обряду відзначив А. Гура в селах Жаховичах та Блажевичах Мозирського р-ну Гомельської обл., де його виконували ряджені в «кобил» чоловіки [2, с. 317].

Відносно порівнюваного, східнослобожанський післявесільний етап, особливо його сучасний варіант, характеризується скороченим проведенням обрядів. Ще однією локальною рисою останнього етапу весілля є включення демонстраційних елементів обряду шлюбної ночі до пародійного весілля.

Таким чином, зберігаючи в основному структуру традиційного обряду, східнослобожанська весільна драма є дещо трансформованим його варіантом. Елементи місцевої імпровізації зумовлені в більшості випадків позаобрядовими обставинами — соціально-економічними чинниками, морально-етичними нормами поведінки в соціумі і, як зауважує В. Борисенко, етнічною взаємодією мешканців регіону [1, с. 39].

Висновок: У даній роботі було порівняно післявесільну обрядовість двох регіонів: Східної Слобожанщини та Середнього Полісся. В результаті чого з’ясовано, що українське весілля досить розгалужене і до сьогодні добре збережене. Обрядовість на різних територіях України багато в чому схожа. Проте в кожному регіоні є певні особливості, насамперед у тому, які акценти розставляються в післявесільних обрядах та кількості й тривалості самих обрядів.

1. Магрицька І. В. Весільний обряд на Східній Слобожанщині : навч. посібник / Магрицька І. В. — Луганськ : СПД Рєзніков В. С., 2011. — 44 с.

2. Несен І. І. Весільний ритуал Середнього Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХІХ — ХХ ст.) / І. Несен // Вісник Львівського університету. — Серія істор. — 2008. — Вип. 43. — С. 261–319.