Педагогические науки/3.Методические основы воспитательного процесса

Прокопчук Л.І.

завідувач Криворізького комунального дошкільного навчального закладу № 144 загального розвитку, Україна

Аналіз чинників виховання культури взаємин у дітей дошкільного віку.

На сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах економічної та моральної кризи, національних і соціальних конфліктів, світорозуміння та культура взаємин знову виходить на перший план, а проблема виховання взаємин набуває нового значення.

Специфіка виховання культури взаємин у дитячому середовищі полягає в тому, що воно включає розвиток знань і почуттів, вироблення культури поведінки, спілкування, навичок саморегуляції поведінки. У свою чергу, функціонування виховних систем і породження ними процесу виховання, в тому числі і виховання гуманності і гуманних взаємин, забезпечується трьома чинниками:

1) діяльністю вихованців (гра, навчання, праця, громадська робота, спілкування);

2) діяльності педагогів (викладання, педагогічне спілкування, учіння, педагогічне керівництво різноманітними видами діяльності вихованців);

3) виховним колективом.

Розвиток дитячих взаємин проходить процес становлення, або початкове згуртування, перетворення в інструмент масового виховання та використання в якості інструменту індивідуального розвитку кожного вихованця. Без цих компонентів неможливий процес виховання культури взаємин. Якщо не використати один з компонентів, інший не зможе проявити себе у повній мірі. В якості одного з головних факторів, що сприяють вихованню культури взаємин, виступає діяльність вихованців і вихователів. Вона представляє собою своєрідну «тканину» функціонування систем, сфер, в яких здійснюються взаємодія та процес виховання.

Для дітей дошкільного віку при формуванні культури взаємин одним з чинників є гра. Гра являє собою діяльність, в якій відтворюються соціальні взаємини між людьми. У ній діти беруть на себе ролі дорослих і моделюють взаємини, в які вони вступають у своєму житті. У грі дитина набуває навички спілкування з людьми, вміння встановлювати контакти з однолітками. Граючи, діти освоюють відразу дві функції: виконання ролі та контроль своєї поведінки. А взаємини між людьми і виконання правил, що випливають з взятої на себе ролі, є головним змістом гри. Особлива роль спільних ігор як фактора виховання культури взаємин полягає в тому, що в них дошкільнята вчаться діяти гуртом, разом планувати і розподіляти ролі, проявляти турботу про друзів і допомагати їм. Виховна цінність дитячих ігор залежить від змісту моральної інформації, закладеної в сюжетах ігор; від того, яких героїв наслідують діти, а головне, вона забезпечується самим процесом гри як діяльності, яка вимагає досягнення мети, узгодження дій з партнерами і, звичайно, встановлення культури взаємин, без яких гра не відбудеться.

З точки зору гуманізації процесу виховання саме добродійна діяльність відіграє провідну роль і є головним фактором, який, ґрунтуючись на принципах гуманізму та моральності, сприяє вихованню культури взаємин. . Саме реальна, активна добродійна діяльність в умовах сьогодення дозволить людству знайти міру між знанням і відповідальністю в процесі гуманістичного пізнання світу. Добродійна діяльність являє собою історично мінливу систему поглядів та підходів, які визнають «цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей», вважаючи благо людини критерієм оцінки діяльності соціальних інститутів, а принцип рівності, справедливості, людяності бажаною нормою взаємин між людьми. «Добродійність» тлумачимо як складне інтегративне структурно-особистісне утворення, яке передбачає наявність позитивних духовно-моральних якостей особистості; стійкого діяльнісного альтруїстично-ціннісного ставлення до себе, до інших людей, до навколишнього світу та забезпечує свідоме, вільне, особистісно-вмотивоване (не детерміноване зовнішніми силовими чинниками) самовизначення власної світоглядної позиції через здійснення морально виправданими засобами добродійних вчинків, які відповідають власним інтересам, потребам суб’єкта і водночас спрямовані на досягнення моральної мети (спільного блага для себе й для інших, добра та вільного цілісного розвитку особистості), супроводжуються емоційним станом задоволення від результатів учиненого, зумовлюють позитивну ціннісну динаміку в свідомості особистості, стають способом її особистісного існування у світі, тобто стилем життєдіяльності (Г. Іваниця).

Співпраця в педагогіці розглядається як форма організації виховного процесу, яка пов’язана зі зміною позиції вихователя по відношенню до вихованця чи дітей між собою. Ця позиція часто позначається як партнерство і її сутність виражається в єдності товариської поваги і вимогливості до особистості , що і лежить в основі культури взаємин. Для розвитку високої культури взаємин треба: враховувати попередній досвід та перспективи розвитку взаємин дітей; побудову демократичного за стилем керівництва, довірче за характером, емоційно-позитивним за формою спілкування; широкий арсенал засобів взаємодії і навчання вихованців вмінню спілкуватися.

Проведений аналіз чинників виховання культури взаємин показує, що їх становлення безпосередньо залежить від уміння вихователя організувати спільну діяльність дошкільнят, направити свої зусилля на згуртування дитячого колективу. Вихователю необхідно широко використовувати в цих цілях різні види педагогічного спілкування, донести до дітей зміст добродійної діяльності та її частіше реалізовувати, виробити свій стиль взаємодії з вихованцями і навчити дошкільників співпраці один з одним у колективній діяльності.

Література:

1. Безкоровайна О. В. Технології виховання культури особистісного самоствердження : метод. посібник / О. В. Безкоровайна. – Рівне : РДГУ, 2008. – 118 с.

2. Іваниця Г. А. Виховання добродійності / Г. А. Іваниця // Виховна робота в школі. – 2010. – Вип. № 10(71). – С. 2–18.

3. Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу / А. С. Макаренко // Твори : в 7 т. / А. С. Макаренко. – К. : Рад. школа, 1954. – Т. 5. – С. 9–109.

4. Новикова Л.И. Педагогика детского коллектива. Вопросы теории. – М.: Педагогика, 1978. – 144 с.