Філологічні науки/4. Синтаксис: структура, семантика, функція

Біла О.Р.

Буковинський державний медичний університет, Україна

ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ОЦІНКИ У ПРОМОВАХ ЦІЦЕРОНА ПРОТИ КАТІЛІНИ

В останні десятиліття епіцентр вивчення лінгвістики перемістився і в полі зору опинилась людина, її можливості сприймати та концептуалізувати інформацію, система цінностей, вірувань, традиції, асоціації та досвід, які набувають вираження у мові. Інакше кажучи, мова наділена антропоцентричною природою, тобто відображає ставлення людини до усього, що її оточує. Говорячи про антропоцентричність мови, не можна оминути питання аксіології, або категорії оцінки, яка відображає різні аспекти взаємодії людини та навколишньої дійсності. «Пізнавальний акт як фрагмент діяльності мислення людини вже за своєю природою містить оцінний момент … який являє собою «оцінку» у найширшому розумінні» [2, с. 142].

Категорія оцінки є невід’ємною ознакою тексту, яка посідає вагоме місце серед інших категорій. Текст – це взаємодія автора та читача, у якій реалізуються оцінні відношення та відбувається суб’єктивно-об’єктивний процес оцінювання.

У тексті оцінка реалізує прагматичну та функціонально-комунікативну спрямованість, яка залежить від інформативності мовних одиниць та інтерпретації їх читачем.

Семантичне поле – термін, який застосовується в лінгвістиці найчастіше для позначення сукупності мовних одиниць, об'єднаних якоюсь загальною (інтегральною) семантичною ознакою; іншими словами – що мають певний загальний нетривіальний компонент значення.

Для семантичного поля характерна наявність загальної семантичної ознаки, яка об’єднує всі одиниці поля і виражається лексемою з узагальненим значенням.

Польовий підхід до понять змістовної структури слова (семантем) і значення (семем) дозволяє значно розширити уявлення про обсяг семантики та пізнати процеси, які в ньому відбуваються.

Категорія оцінки є універсальною, оскільки не існує мови, в якій було би відсутнє уявлення про «добре» / «погано». Одним з елементів структури оцінки є аксіологічна шкала, яка може бути представлена у вигляді різних моделей. У дослідженні для ідентифікації оцінних прикметників використовується модель, згідно якій нульова оцінка, виражаючи байдуже ставлення носіїв мови до ознак референта, входить в якості семантичного компонента в структуру значення слів, що містять норму будь-якої якості, ознаки, та слугує фоном, відносно якого сприймаються оцінні відхилення в той чи інший бік.

Багатоаспектність категорії оцінки спричинила її лінгвістичне вивчення у різних напрямах: функціональному, комунікативному, що передбачає передусім урахування лексичної, граматичної, стилістичної сторін мови. Якщо розмірковувати про розподіл прагматичної ознаки в системі частин мови, то цілком очевидно, що оцінність є передусім характеристикою прикметників.

За справедливим твердженням О.М. Шрамма, оцінка як вираження відношення суб’єкта до предмета знаходить найбільш адекватне вираження у сфері прикметників [4, с. 25].

Зв'язок дескриптивних значень і оцінних конотацій особливо яскраво проявляється саме в системі іменника, семантика якого включає різноманітні поєднання ідентифікуючих і предикатних сем.

У більшості мов переважають іменники негативного забарвлення. Дану обставину М.С. Ретунська пояснює тим, що негативні сторони буття сприймаються людиною набагато гостріше, ніж позитивні, сприяючі комфорту фактори, які розглядаються як природні, нормальні, а тому і менш емоціогенні [3, с. 29].

Аксіологічні значення в мові представлені двома типами: загальнооцінним і частковооцінним. Перший тип реалізується прикметниками «хороший» і «поганий», а також їх синонімами з різноманітними стилістичними та експресивними відтінками. Загальнооцінні значення виражають холістичну оцінку, аксіологічний підсумок [1, с. 75].

Друга група більш різноманітна. До неї входять значення, які дають оцінку одному з аспектів об’єкта з певної точки зору. У класифікації частковооцінних значень, запропонованій Н.Д. Арутюновою [1], взяті до уваги характер заснування оцінки, її мотивації. Виділені нею групи частковооцінних значень суттєво різняться між собою за тим, які види об’єктів вони здатні кваліфікувати. Як зазначає Н.Д. Арутюнова, «оцінка створює зовсім особливу, відмінну від природної, таксономію об’єктів і подій» [1, с. 80].

Здійснивши аналіз промов Ціцерона проти Катіліни, прикметники та іменники були розділені за такими видами часткової оцінки: сенсорно-смакова, психологічна, естетична, етична, утилітарна та нормативна. Окремо були виділені ще дві лексико-семантичні групи слів, які позначають фізичний стан і стан у суспільстві. З впевненістю можна сказати, що Ціцерон найчастіше вживає лексику етичної оцінки, яка більшою мірою показує негативну сторону характеру людини. Це зумовлено тим, що автор промов хотів як найяскравіше описати головного героя змови – Катіліну, його прибічників, усіх зловмисників, які хотіли спричинити погибель батьківщини римлян та висловити своє ставлення щодо діянь цих героїв.

Найчастотнішими прикметниками негативної оцінки є crudelis (жорстокий) – 8 %, perditus (пропащий, безчесний) – 10, 6 %, improbus (нечестивий) – 10, 6 %; прикметники позитивної оцінки – bonus (чесний) – 10, 6 %, fortis (хоробрий) – 16 % – автор вживає дуже часто.

Найбільш частотним прикметником підгрупи лексем, які виражають погане ставлення до людей, є crudelis, який може перекладатися як жорстокий, жахливий, страшний. Слід зауважити, що цей прикметник у промовах Ціцерона в основному вживається у найвищому ступені порівняння (gradus superlativus), що можна розглядати як посилення ознаки (інтенсифікація). Автор застосовує інтенсифікацію з метою зробити судження більш переконливим для читача, а також підсилити його перлокутивний ефект (зміна емоційного стану). Даний прикметник є контекстним партнером іменників bellum, factum, interitus, tyrannus та ін.

Для позначення безчесної людини, під якою розуміється Катіліна та його змовники, Ціцерон дуже часто вживає два прикметники perditus та improbus (inprobus – без асиміляції). Крім основного значення «нечесний» слово improbus може набувати також значення «нечестивий» (IV; 7; 10), «безсоромний» (ІІ; 7; 7). Прикметник perditus вживається у двох значеннях «безчесний» та «пропащий».

Прикметник bonus, первинне значення якого «добрий, хороший», який би мав відноситися до загальнооцінних прикметників, Ціцерон у своїх промовах використовує зі значенням «чесний». У першій промові прикметник bonus вживається у найвищому ступені порівняння, щоб ще більше підсилити етичну оцінку римських вершників, у наступних випадках іменник vir автор пропускає, проте цілком зрозуміло, що контекстними партнерами цього прикметника можуть бути іменники зі значенням «людина».

Прикметник fortis має у словнику такі ЛСВ: твердий, міцний, стійкий, сильний; могутній; зміцнюючий; відважний, сміливий, хоробрий, мужній – саме це значення використовує Ціцерон при описі славетних мужів Риму, які до останнього захищали свою вітчизну, відстоювали свої права і всіх громадян. А щоб ще більше підкреслити цю хоробрість і мужність застосовує найвищий ступінь порівняння прикметника. Дана лексема у творі виступає контекстним партнером іменника vir («муж» походить від прикметника «мужній»).

При аналізі оцінних іменників, які зустрічаються у промова Ціцерона проти Катіліни, чітко виражена негативна етична оцінка. Вона представлена такими лексемами: turpitudo, ignominia, dedecus – ганьба, сором, безчестя; libido, stuprum, luxuria – розпуста; impudentia, improbitаs – безсоромність; inimicus, hostis – ворог.

На основі комплексного системного аналізу оцінних прикметників були встановлені їх парадигматичні відношення. Ми виявили 10 чітко виражених синонімічних полів, а також антонімічні пари, які зустрічаються нечасто через надзвичайно велику кількість відтінків різних видів оцінки. Автор вживає в одному реченні пару синонімів, щоб надати інтенсифікації висловлювання, щоб ще раз підкреслити конкретну ознаку.

Прикметники на позначення оцінки переважно вживаються в атрибутивних конструкціях, тобто в синтаксичній функції означення іменника. Прикметники можуть знаходитися як у пре-, так і постпозиції до означуваного іменника. Іменники, яких стосуються оцінні лексеми, являються у промовах як живими людьми, героями, громадянами, так і абстрактними поняттями – гнів, війна, згуба, вітчизна, страх та багато інших.

Ціцерон високо цінував у промові її зовнішню красу, яка досягається умілим використанням риторичних фігур, вдалим поєднанням звуків і ритмічною побудовою мови. На його думку, фігури повинні допомагати оратору краще висловити основне у промові, її значення, зміст. Крім того, щоб досягти головної мети – переконати слухача, недостатньо наситити її змістом, побудувати її красиво, ритмічно, логічно, а потрібно ще запалити іскру у слухача. Мова у Ціцерона багата, насичена різними художніми засобами, захоплює читача, і той непомітно переноситься у часи великого оратора.

Література

1. Арутюнова Н.Д. Типы языкових значений. Оценка. Событие. Факт / Н.Д. Арутюнова. – М. : Наука, 1988. – 341 с.

2. Колшанский Г.В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке / Г.В. Колшанский. – М. : Наука, 1975. – 231 с.

3. Ретунская М.С. Английская аксиологическая лексика / М.С. Ретунская. –

Н. Новгород : Изд-во ННГУ, 1996. – 272 с.

4. Шрамм А.Н. Очерки по семантике качественных прилагательных / А.Н. Шрамм. − Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – 134 с.