Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу

доцент Полюк І. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Типологія концептів

Поняття «картина світу» широко використовується в когнітивній лінгвістиці, лінгвокультурології, концептології та інших наукових напрямах при обговоренні проблем світобачення, уявлення про реальність носіями певної мови.

У лінгвістиці сформувалося таке уявлення про картину світу. Під мовною картиною світу розуміється «сукупність знань про світ, які відображені в мові , а також способи одержання та інтерпретації нових знань» [5, с.9], «це сформована давно і така, що збереглася донині, національна картина світу, яка доповнена асимільованими знаннями, яка відображає світогляд і світосприйняття народу, зафіксована в мовних формах, обмежена рамками консервативної національної культури цього народу» [5, с.17]

Концепт вважається найважливішою «двоїстою» психічно-мовною ментальною сутністю. При всій суперечності тлумачення й різноманітті наукових моделей опису концепту, підходи, що існують у лінгвістиці, зводяться до лінгвокогнітивного й лінгвокультурного осмислення цього явища. Більшість вчених схиляється до визнання його не мовною, а ментальною сутністю Р.І. Павільоніс, Ю.С. Степанов, А. Вежбицька, розглядаючи його:

· як елемент не суб'єктивного, а об’єктивного мисленнєвого процесу [3, с.58], допонятійну форму відображення дійсності (необов'язково закріплену в універсумі) [4, с. 279–280];

· як об’єкт зі світу «Ідеальне», що має ім'я й відображує певні культурно-обумовлені уявлення людини про світ «Дійсність» [5], як одиницю «ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, що відображає знання й досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку (lingua mentalis), усієї картини світу, яка відбилася в людській психіці» [3].

Дослідження, які проводяться в рамках когнітивної лінгвістики, ясно показують, що концепт тісно пов’язаний з асоціативним простором (полем) імені, в ньому проявляючись. Асоціативна організація зв’язків у найпростішій формі репрезентує одну з моделей зберігання знань в пам’яті людини, вона мислиться як певна форма семантичний сітей, які існують у свідомості. З кожним вузлом семантичних сітей у довгочасній пам’яті людини пов’язані відомості, які асоціативно з ним разом збуджуються, а відтак, під час визначення (встановлення) місця якогось поняття з довгочасної пам’яті водночас «витягаються» уся відома інформація й факти, з даним поняттям зв’язані.

Визначення Ю.С. Степанова відбиває лінгвокультурний підхід до розуміння концепту, згідно з яким, концепт є базовою одиницею культури, її концентратом, «основним осередком культури в ментальному світі людини» [6, с. 43].

Ю.С. Степанов пише, що «до структури концепту входить все те, що й робить його фактом культури – вихідна форма (етимологія); стиснута до основних чинників змісту історія; сучасні асоціації; оцінки тощо» [6, с. 43].

В.І. Карасик слушно зауважує, що головне в концепті – це «багатомірність і дискретна цілісність смислу» [1, с.118]. Ми поділяємо погляд вченого на структуру концепту, до якої входять, щонайменше, три складові: предметно-образна, понятійна й ціннісна. Образна складова концепту – це зорові, слухові, тактильні, смакові, такі, що сприймаються нюхом характеристики предметів, явищ, подій, відображених у нашій пам'яті. Понятійна складова – це мовна фіксація концепту, його позначення, опис, ознакова структура, дефініція, порівняльні характеристики по відношенню до інших концептів, які ніколи не існують ізольовано. Ціннісна складова концепту – важливість цього психічного утворення як для індивідуума, так і для колективу; визначальна для того, щоб концепт можна було виділити [2, с. 127].

Отже, когнітивні концепти – це індивідуальні змістовні ментальні утворення, які структурують і реконструюють оточуючу дійсність, а культурні концепти – це колективні змістовні ментальні утворення, які фіксують своєрідність відповідної культури. Дуже важливо те, що культура фіксується у різних формах, серед яких для лінгвістів релевантні мовна свідомість і комунікативна поведінка, або мова і дискурс. У цьому плані найзначущою внутрішньою опозицією концептів є їх протиставлення як когнітивних і культурних одиниць, а якщо бути більш точним – лінгвокогнітивних і лінгвокультурних концептів [1]. З позицій когнітивної лінгвістики ми рухаємося від людини до культури, з позицій лінгвокультурології – від культури до людини [2, с.30].

Література:

1. Воркачев С.Г. Концепт счастья в русском языковом сознании: опыт лингвокультурологического анализа / Сергей Грыгорьевич Воркачев. – Краснодар : Изд-во Кубан. Гос. Технол. Ун-та, 2002. – 142 с.

2. Иная ментальность / В.И. Карасик, О.Г. Прохвачева, Я.В. Зубкова, Э.В. Грабарова. – М. : Гнозис, 2005. – 352 с.

3. Павилёнис Р.И. Проблема смысла / Роландас Павиленис. – М. : Мысль, 1983. – 285 с.

4. Павилёнис Р.И. Связь логического и онтологического в некоторых современных теориях естественного языка / Роландас Павиленис // Логика и онтология. – М. : Наука, 1978. – С.53–73.

5. Пименова М.В. Методология концептуальных исследований // Антология концептов / Под. Ред. В.И. Карасика, И.А. Стернина. – Волгоград, 2005. – Т.1. – С. 15-20.

6. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследований / Юрий Сергеевич Степанов. — М. : Языки русской литературы, 1997. — 824 с.