Національний технічний
університет України «КПІ»
Лексико-семантичні особливості творення психологічного
портрету літературного героя
(на матеріалі роману Франсуази Саган «Bonjour tristesse»)
Роман
«Bonjour tristesse» – є
найвідомішим твором французької письменниці, драматурга Франсуази Саган. Її
життєвий шлях та творчість вивчались такими лінгвістами й науковцями як
Ж.Мурга, Ж.Мол, Ж.Урдена, Ж.Ламі, І.І. Гнутова, Л.Г. Андреєв, І.Ю. Вераксич, О.А. Березовська, Е. Пейс, Савчук Р.І. але
малодослідженими залишаються мовні особливості, літературні прийоми та художні
засоби, які використовувала письменниця для надання портретам героїв своїх
творів особливої виразності та яскравого відображення картини тогочасного
суспільства.
У
своїх творах загалом та у романі «Bonjour tristesse»
зокрема Ф.Саган торкається теми кохання, самотності, ролі жінки в суспільстві
та сім'ї. Цей твір вона пише у віці 19 років, започатковуючи власний стиль та
манеру написання, що відрізняється точністю психологічного малюнка,
заглибленням у душевний простір героїв. Головна героїня роману, молода дівчина
Сесіль, яка в свої 17 років долає всі етапи духовного дорослішання, пізнає світ
шляхом своїх помилок, розкаяння, самоаналізу, усвідомлення своїх вад та
переваг. Ф.Саган з точністю змальовує психологічний портрет головної героїні
Сесіль, розкриваючи його саме через призму взаємовідносин з іншими персонажами
твору, письменниця зосереджується
на душевному світі дівчині, сфері її почуттів, емоцій та переживань.
Роман «Bonjour tristesse» розкриває індивідуально-авторську картину світу Ф.Саган, а кожен герой
роману є уособленням певної ідеї. Так, головна героїня Сесіль втілює образ
молодої дівчини, яка понад усе цінує власний, так би мовити, індивідуальний
простір, а єдиним її прагненням є безтурботне життя сповнене веселощів: “Le gout du plaisir, du bonheur représente le seul côté cohérent de mon caractère”; “Moi, si naturellement faite pour le bonheur, l’amabilité, l’insouciance” [1]. Аналізуючи
приклади, бачимо використання присвійного прикметника mon, та особового наголошеного займенника moi, тобто розповідь ведеться від першої особи
однини. Мріючи про своє майбутнє, дівчина використовує лексику на позначення
розкішного, заможного життя: le luxe, la vie facile, l’argent, ces plaisirs faciles та ін., що свідчить про її життєві пріоритети та цінності.
Головна героїня веде
опис як подій, що відбуваються в її житті, так і свого внутрішнього світу,
детально передаючи читачеві свої роздуми та почуття. З тексту бачимо, що
дівчина схильна до самоаналізу та самокритики, визнаючи свої помилки, іноді
навпаки виправдовуючи їх, критично оцінюючи свої дії: “Je passais par toutes les affres de l’introspection…” [1]. Сесіль схильна
занурюватись в глибокі роздуми, які часто супроводжуються риторичними
запитаннями: “… n’étais-je pas heureuse?”; “Comment aurais-je pu être une grande âme?” [1]. Її внутрішній
світ, характер, погляди на життя знаходяться ще на шляху становлення. Авторка
дуже детально передає читачеві всі душевні переживання героїні, її позитивні та
негативні риси, створюючи таким чином персонаж неоднозначний, реальний: “… je me sentis aussi froide, aussi impuissante”; “… j’allais être influencée, remaniée, orientée par Anne..” [1]. Як видно з
прикладу, для точнішої передачі думок, настрою, почуттів героїні
використовуються епітети, які виступають контекстуальними синонімами, що
передають той чи інший її душевний стан й створюють глибокий психологічний
портрет.
Головна героїня дуже
любить свого батька, який водночас є її другом і здебільшого формує її погляди
на життя. В тексті знаходимо декілька характеристик Раймона: по-відношенню до
Сесіль він:“il était bon, généreux, gai, et plein d’affection pour moi” [1], авторка
використовує епітети, що описують героя як людину веселої та щедрої вдачі,
люблячого батька, але щоб підкреслити різницю між ним та Анною, Сесіль
характеризує батька як млявого та слабкого чоловіка, використані епітети
контрастують з тими, що були вживані в інших його описах, застосовується метод
опозиції: “Il était faible, léger, veule parfois”[1].
Намагаючись уникнути
будь-яких змін, які можуть виникнути через появу в житті її батька іншої жінки,
Сесіль ладна розпочати підлу і навіть жорстоку гру, в якій майстерно маніпулює
почуттями інших людей, не усвідомлюючи можливих наслідків. Вона розуміє, що Анна
матиме великий вплив на її батька і це може зашкодити її свободі: “La liberté de penser,
et de mal penser et de penser peu, la liberté de choisir moi-même
ma vie, de me choisir moi-même”[1]. В даному прикладі бачимо використання одразу декількох лексичних повторів,
а саме слів liberté,
penser, choisir, що акцентує увагу читача на таких важливих
для Сесіль поняттях свободи, мислення, вибору й дає героїні певну моральну
характеристику. Наявність особових займенників та прикметника в першій особі
однини (ma, me, moi-même), теж збільшує увагу читача на даному
персонажі та посилює сприйняття його слів.
Дівчина розуміє, що
подальша доля її сім’ї знаходиться в її руках і це відчуття надихає її. Для
передачі її стану та відчуттів Ф.Саган використовує метафору: “J’étais l’âme, le metteur en scène de cette comédie”[1]. В тексті
неодноразово зустрічається лексика сфери театру: spectacle, rôle, drame, comédie, metteur en scène, jeu, що, безперечно, надає твору більшої експресивності та в певній мірі
характеризує головну героїню: життя вона сприймає як театр, події в ньому як
спектакль постановником якого вона себе й відчуває.
Образ Анни, її
зовнішність, риси характеру, освіченість та внутрішній світ, розкривається
через призму сприйняття Сесіль. Дівчина багато чим завдячує Анні: “Je lui devais donc mes premières
élégances et mes premières amours et lui en avais beaucoup
de reconnaissance’’[1]. Складну, неоднозначну особистість Анни,
Ф. Саган вдало та точно змальовує використовуючи синоніми та антоніми на
позначення зовнішніх та внутрішніх рис героїні: “c'était
une femme très séduisante, très recherchée, avec un
beau visage’’[1], але зовнішній
красі Анни протиставляються такі риси її характеру як пиха (orgueilleux) та байдужість (indifférent). Як бачимо, Анна постає перед читачем гарною,
вишуканою, розумно, але в очах Сесіль зарозумілою та байдужою жінкою: “Cette indifférence était la seule
chose qu’on pût lui reprocher. Elle est trop intelligente et se respecte trop’’[1]. Саме в байдужості
вона найбільше докоряє Анні, що стає зрозумілим завдяки наявності в тексті
лексичних повторів, для більшого впливу на читача, та слів одного синонімічного
ряду для точнішого змалювання характеру Анни. Сесіль вважає, що Анна, жінка з
витонченими манерами, гарним смаком, освічена та з розміреним стилем життя,
зовсім не пара для її батька-гульвіси: “Elle est froide, nous sommes chaleureux; elle est autoritaire, nous sommes indépendants; elle est indifférente: les gens ne l’intéressent pas, ils nous passionnent; elle est réservée, nous sommes gais” [1]. Щоб підкреслити
різницю між персонажами, їх характерами та стилем життя авторка вдається до
використання антонімів, а також, до повторення підметів (elle, nous), що підсилює емоційність даного речення. Дізнавшись про наміри свого
батька одружитись, дівчина відчуває гордість за нього і за себе, розуміючи, що
тепер її життя зміниться докорінно: “Un sentiment de supériorité, d’orgueil, m’envahissait”[1]. З прикладу, бачимо, що авторка використовує контекстуальні
синоніми supériorité та orgueil, які передають почуття гордості, зверхності, а
також дієслово envahir, семантичне значення якого в даному контексті передає силу сприйняття
нових для Сесіль відчуттів.
Загалом, всьому образу
Анни: зрілої жінки, інтелігентної, стриманої, ввічливої, можна протиставити
образ Сесіль: молодої дівчини, що не завжди добирає потрібні слова, не прагне
до освіти і самоствердження у суспільстві, проте добре усвідомлює свої
недоліки. Ф.Саган використовує своєрідні лексико-стилістичні засоби притаманні
мовленню підлітка, зустрічаються англіцизми, розмовна лексика, вигуки.
Отже, зробивши
лексико-семантичний аналіз роману Ф.Саган «Bonjour tristesse», було виявлено, що для створення психологічного портрету літературного
героя в даному творі, авторка неодноразово вдається до прийому опозиції або
протиставлення характеристик кількох героїв роману. Лексичні контрастні
зіставлення, антоніми, відіграють велику роль у відтворенні образу літературного
героя, показуючи його як позитивні так і негативні риси автор створює складний
неоднозначний портрет, що надає реалістичності як персонажам так і всьому
твору. Для детального опису настрою, почуттів героїв використовуються
контекстуальні синоніми, антоніми, такі стилістичні фігури як епітет, метафора,
порівняння, метонімія та інші.
Література:
1.
http://www.litmir.me/br/?b=124857
2.
Le
Nouveau Petit Robert 2010. Version électronique.