Дрозд Ю.С.

студентка групи ПМН-51

Національного університету державної податкової служби України

Наук. кер.: к.ю.н. доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Шемелинець І.І.

Втрата довір’я як підстава розірвання трудового договору з ініціативи власника

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Так, відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується право від незаконного звільнення [1]. Тому необхідно пам’ятати, що роботодавець, на відміну від працівника, позбавлений права на свій розсуд розірвати трудовий договір.

Відповідно до Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) крім загальних підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу для окремих працівників передбачено додаткові підстави. Однією з таких підстав є вчинення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ст. 41 КЗпП України) [2]. Проте, разом з тим, трудове законодавство не містить визначення поняття «втрата довір’я», яке на сьогоднішній день є абстрактним, що в певній мірі призводить до неправильного трактування зазначеної норми.

 Аналізуючи зміст вказаної статті, можна виділити три основні складові (умови), за наявності яких працівник може бути звільнений на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України: 1. певна категорія працівників, тобто, ця стаття застосовується не до всіх працівників, а лише до тих, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності; 2. наявність винних дій цієї категорії працівників, при цьому винні дії можуть бути вчиненні як умисно, так і з необережності; 3. винні дії працівника повинні давати підстави для втрати довір'я до нього.

Така ж правова позиція знайшла своє місце і в абзаці 2 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових зборів», Так, в даній постанові роз’яснено, що звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності (зайнятий прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями) [3].

Таким чином, ключовим моментом у визначенні,  чи відноситься працівник до осіб, які можуть бути звільнені на підставі втрати довір'я до них, є поняття безпосереднього обслуговування грошових, товарних  або культурних цінностей. Тобто до посадових обов'язків працівника мають входити  обов'язки по обслуговуванню грошових, товарних  або культурних цінностей. Такого ж висновку дійшов й Апеляційний суд м. Києва, в ухвалі суду від 23 жовтня 2013 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34322362 [4].

Щоб з'ясувати коло повноважень та трудових обов'язків працівника необхідно ознайомитись з його трудовим договором, посадовою інструкцією тощо. В будь-якому випадку має бути документально підтверджено, що на працівника були покладені обов'язки по обслуговуванню грошових чи матеріальних цінностей. Таким підтверджуючим документом також може бути наказ про покладення виконання певних обов'язків на конкретного працівника.

Разом з тим, варто зазначити, що власне факт доступу працівника до грошових, товарних або культурних цінносте, якщо він безпосередньо їх не обслуговує, не може бути покладений в основу для звільнення працівника на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України. Наприклад, прибиральниця музею має доступ до певних культурних цінностей (музейних експонатів), проте вона не займається безпосередньо їхнім обслуговуванням, а тільки займається прибиранням приміщень, де вони зберігаються [5, с. 51].

Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він зробив усвідомлено або з необережності, що дає підставу роботодавцю не довіряти такому працівникові. Законодавство не визначає конкретного переліку дій працівника, які можуть бути підставою для звільнення його за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Як правило, такі дії мають корисливий характер. Це крадіжки цінностей, використання їх у своїх особистих цілях, порушення правил торгівлі, відпуск товарів у борг, порушення правил зберігання матеріальних цінностей, залишення їх без нагляду, допущення недостачі або надлишків товарів, халатне відношення до роботи тощо.

До того ж, вина працівника у вчиненні конкретних дій має бути належним чином встановлена, в протилежному ж випадку трудовий договір з мотивів втрати довір’я розірваний з ним бути не може.

Необхідно зазначити, що звільнення у зв’язку з втратою довір’я не є заходом дисциплінарного стягнення, а тому воно може бути здійснене незалежно від притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за вчинений проступок

Також варто враховувати, що при звільненні працівника з підстав втрати довір'я до нього власнику або уповноваженому ним органу необхідно дотримуватись вимог статті 43 КЗпП України. Положеннями цієї статті визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 2 статті 41 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Враховуючи вище викладене, можна зазначити, що на сьогоднішній день трудовим законодавством чітко не визначено підстав за наявності яких можна стверджувати про втрату до працівника довір’я. Також, невизначеним залишається й перелік дій, які можуть слугувати підставами для звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України. За таких умов власник або уповноважений ним орган неправильно розуміють дану норму закону, що в свою чергу, в деяких випадках, породжує зловживання роботодавцями своїми правами.

Таким чином, трудове законодавство містить низку серйозних недоліків у правовому регулюванні звільнення працівників у зв’язку із втратою довір’я, які необхідно врегульовувати шляхом внесення відповідних змін до КЗпП України, винесенням певних роз’яснень, щодо поняття «втрата довір’я» та підстав за яких роботодавець при звільненні працівника вправі посилатися на п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Верховна Рада України. – Офіц. вид. - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 14. [Електронний ресурс] / режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/paran1833#n1833.

2. Кодекс законів про працю України: Верховна Рада УРСР, від 10.12.1971, № 322-VIII, ст. 375. [Електронний ресурс] / режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08.

3. Про практику розгляду судами трудових зборів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, [Електронний ресурс] / режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92.

4. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року, [Електронний ресурс] / режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34322362.

5. Мішенков А. Додаткові підстави розірвання трудового договору з деякими категоріями працівників // Юрид. журнал. – 2009. - № 5 (83). – С. 50-52. [Електронний ресурс] / режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3208.