Історія/1.Вітчизняна історія

к.і.н. Богатчук Світлана Степанівна

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Внутрішньо-торгівельні відносини на Правобережній Україні в кінці ХІХ ст.

Соціально-економічні зміни другої половини XIX ст. вплинули й на розвиток внутрішньої торгівлі. Головними формами організації внутрішньої торгівлі Правобережної України, як в усій Російській імперії, даного періоду залишались ярмаркова, базарна та постійна стаціонарна торгівля. Важливу роль у внутрішній торгівлі відігравали базари. Вони були однією із форм основних та постійних економічних зв’язків між містом і селом. Кількість базарів і базарних днів постійно зростала: у 1860-90-ті рр. із 351 до 897, а базарних днів з 50,8 до 77,3 тис. [1, с.66].

Щорічний обіг базарів наприкінці XIX ст. становив понад 80 млн. крб. Якщо в перші пореформені роки базари відкривалися переважно в містах, то у 80-90-х рр. ХІХ ст. і в більшості сіл. З поступовим розвитком капіталізму постійно діючі базари перетворювалися у своєрідну форму стаціонарної торгівлі. Необхідно відзначити, що ярмарки проходили в усі пори року: взимку, навесні, влітку і восени. У зв’язку з відсутністю удосконалених шляхів сполучення і відсталістю засобів транспортування, найбільші торгові операції на ярмарках проводили у січні, лютому, червні, липні, серпні, коли ґрунтові шляхи були найбільш зручні для транспортування вантажів. До середині ХІХ ст. основна роль у перевезенні солі, риби, хліба та різних видів промислових товарів належала чумакам [2, с.6].

Та величезні відстані, незначна густота населення в окремих регіонах імперії, слабкий розвиток залізниць, підвищення витрат чумаків на утримання волів у дорозі – стояли на заваді формування внутрішньо-торгівельних відносин.

Бідність сільського населення теж впливала на розвиток внутрішнього ринку. Так, на Поділлі, наприклад, як і у всій Україні, існували великі поміщицькі маєтки, а велика кількість селянства залишилась безземельним після реформи 1861 року. Згідно з переписом населення 1897 р. загальна кількість робітників Поділля становила дві основні категорії: торгово-промислові робітники – 25,863 тис. і не торгового-промислові (тобто сільськогосподарські) – 113,199 [3, с.7].

На Поділлі надлишок робочої сили складав 1184 тис. чол. Це й спонукало подолян наприкінці ХІХ ст. до переїзду у міста [4, c.367].

Неабияке значення для зовнішньої торгівлі відігравав залізничний транспорт. В 1865 р. була побудована перша залізниця в Україні – Одеса - Балта. Справа в тому, що Балта була значним торговим центром Подільської губернії, віддавна існувало декілька великих ярмарків та була значна кількість хлібних магазинів. З Одеського порту відправлялася продукція, що вироблялась переважно в Південно-Західному краї (вовна, хліб, сало, насіння, тощо) [5, арк.70, 88].

В 1866 р. державна скарбниця Росії розпочала фінансування будівництва залізниці на лінії Київ - Балта. Будівництво даного залізничного сполучення було закінчено у 1870 р. [6, арк. 2,3]. В 1781 році були відкриті залізничні лінії - Жмеринка - Волочинськ, Вірзула -Жмеринка. Пізніше були прокладені залізниці Козятин - Умань, Вапнівка - Христинівка, Жмеринка - Могилів.

Вказані вище залізниці активізували торгівлю та відкрили шлях для збуту місцевих виробів для населення Київської, Волинської, Подільської губерній. Відкриття цієї залізниці сприяло подальшому розвитку Південно-Західного краю.

Одеська залізниця, що перетинала Подільську губернію в довжину, надавала можливість для збуту виробництва на Південь. На Захід Києво - Балтська залізниця відкривала шлях на північ.

Зростаюча протяжність та значна густота українських залізниць сприяли концентрації сільськогосподарських продуктів і сировини розпорошених виробників на численних залізничних станціях та вузлах, подальшому просуванню їх для внутрішнього споживання та на експорт. Взаємодія сільського господарства з усіма видами транспорту посилювалась в міру поглиблення рівня індустріалізації країни. За допомогою залізниць з України, в тому числі Правобережної, в різні райони Російської імперії та за кордон транспортувалася велика кількість цукру. Тільки в 1882 р. з Подільської губернії на Київський цукрово-рафінадний завод було надіслано більше 15 тис. пудів цукру [7, арк. 34].

Важливе значення у торгівлі відігравала винокурна промисловість. Крім збуту на місці, горілка і спирт з України вивозилися до багатьох міст і повітів Центральної Росії, в Білорусію, Область Війська Донського.

Включення Поділля до загальноросійського економічного ринку поступово змінило його становище. Найпоширенішими галузями стали хліборобство й гуральництво [8, c.61].

Подільська губернія почала виділятися серед інших в збільшенні вивозу великої кількості хліба на південь.

В 1871-1873 рр. хлібні вантажі склали 40% вантажообігу української залізничної мережі. Лише з Правобережної України середньорічний вивіз зерна складав 320 тис. т [9, арк.15]. В 1880 р. Південно-Західною залізницею було перевезено 725, 5 тис. т зерна, а в 1902 р. - 3120,6 тис. т зерна [10, c.І5].

Завдяки поширенню залізничної мережі промислові райони були з'єднані з аграрними окраїнами, що сприяло поліпшенню товарного обігу, зміцнюючи внутрішній ринок.

Наприкінці XIX ст. продовжували відігравати велику роль базари і ярмарки. Найголовнішими ярмарками Правобережної України: Стрітенський (Контрактовий) у Києві, Троїцький у м. Балта Подільської губернії, Петропавлівський у м. Ярмолинці. Найбільшим ярмарковим центром Правобережної України був Київ. До київського Контрактового ярмарку привозили товари з Правобережної і Лівобережної України, Царства Польського, Білорусії, Прибалтики Центральної Росії та Уралу [11, с.67-68].

Також важливою статтею внутрішньої торгівлі Правобережної України було зерно та борошно. Починаючи з 50-х рр. XIX ст., основна частина хліба з Правобережної України йшла на продаж, що дорівнювало 2,5% щорічного врожаю. Основний хліб продавали на місцевих і внутрішньому ринках, переробляли на горілку, постачали для армії. 40% хліба припадало на Правобережну Україну (пшениці – 57%), близько 38% - на південні губернії, понад 22% - на Бессарабію. Товари харчової промисловості збувались на близьких і віддалених ринках країни. Розвиток залізничного, морського і річкового транспорту забезпечив безпосередній вихід їм у Центральну Росію, Білорусію, Прибалтику, Царство Польське, Кавказ, Сибір, Далекий Схід.

Отже, достатньо високий внутрішньої торгівлі на території Правобережної України характеризував економічний і промисловий розвиток України.

Література

1. Москалюк М. Внутрішня торгівля в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Київська старовина. - 2007. - № 4. -С.63 - 73 .

2. Богатчук С.С. Українське чумацтво в першій половині ХІХ ст.// Наукові записки. Серія: Історія. - Вип. 18. (Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського).- Вінниця, 2010. - С.42-46

3. Стопневич, Б. Промышленость и сельское хазяйство Подолии // Экономическая жизнь Подолии. / Б.Стопневич. – 1914. – № 1. – С.7.

4. Злупко, С.М. Економічна історія України: навч. посіб. / С.М. Злупко. – К.: Знання, 2006. – 367 с.

5. ЦДІА України - Ф. 442, оп. 41, спр. 123, арк. 70-88.

6. ЦДІА України - Ф. 442, оп. 44, спр. 667, арк. 2,3.

7. ДАВО. – Ф. 388, оп. 1, спр. 2, арк. 34.

8. Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини ХІХ ст.// Український історичний журнал. - 2000. - №1. – С.61.

9. ЦДІА України - Ф. 442, оп. 41, спр. 32, арк. 25.

10. Вестник Юго-Западных железных дорог. – 1903. - №27. – С.15.

11. Москалюк М. Внутрішня торгівля в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Київська старовина. - 2007. - № 4. - С.63 – 73.